Вікторія Пахолюк рятує Чортків «цифрою»

Опубліковано:
2 Травня, 2015 о 12:32

У нас нині знимкуються переважно при застіллях, і в кадр потрапляють недоїдки, порожні пляшки. …В обличчях, у вулицях, у будинках зі старих і нових світлин вирує життя. Жодну з цих хвилин вже не повернути. Але від нас залежить, чи житимуть ці місця і люди в історії, а чи їх просто викинуть.

 
Завдяки інтернету жителька Чорткова Вікторія Пахолюк дізналася, що її рідне місто найстрімкіше розвивалося в 1920—30-х. Заможні родини будували багатоповерхові кам’яниці, відкривали магазини. Найбільше інформації про це є на єврейських і польських сайтах. А от на австрійських, зауважила Вікторія, переважають фото з будівництва мостів через Серет і прокладання доріг.



Треба визнати, що і євреї, і поляки дуже багато зробили для збереження історії, оцифрувавши архівні світлини. Як і різноманітні довідники, путівники, спогади та інше — це є у відкритому доступі на сайтах їхніх університетів, бібліотек. А з нашими фотоархівами справа сумна. Одиниці з ентузіастів відскановують старі знімки і викладають їх у інтернет. Надія хіба що на таких любителів, як моя співрозмовниця.

— Дивіться, а це печатка дитбудинку в Чорткові, — Вікторія Пахолюк демонструє одну зі своїх знахідок.
— Він діяв під опікою равина, існував на пожертви. В ньому жило майже 60 дітей, переважно сироти після Першої світової. Там вони отримували початкову освіту, а найталановитіші вступали в середні школи. Їх навчали ремеслам, і в школі вони залишалися до 15-річного віку.

Ще один навчальний заклад, що канув у лету, — це Чортківська приватна торговельна (або «гендльова») школа. Вікторії Пахолюк написала одна мешканка райцентру, мати котрої там навчалась. «Вчилися вони в приміщенні, де була школа №2, що позаду медколеджу, — переповідає почуте Вікторія. — Коли одного дня прийшли на заняття, у місті вже були німці. Класи зайняли солдати, а парти винесли на вулицю. Дітей зібрали на подвір’ї і наказали йти додому, бо занять більше не буде».

За Польщі у Чорткові, додає Вікторія, намагалися розводити виноградники: у районі Бердо. Та, як не дивно, більшість цих подій зафіксували саме місцеві євреї. Пан Віктор, батько Вікторії, пояснює цей факт тим, що саме єврейські родини мали гроші на таку розкіш, як фотоапарат.

Ще Вікторія помітила іншу культуру фотографування на ретрознімках: в ательє, надворі, на відпочинку. А в нас нині знимкуються переважно при застіллях, і в кадр потрапляють недоїдки, порожні пляшки… Та й у ательє нині ходити не прийнято. Не тому, що дорого. Радше через те, що кожен, хто має фотоапарат або планшет, «воздвиг» себе у ранг професіонала.

— Найцінніші фото — це, безумовно, втрачені будівлі, — підсумовує Вікторія Пахолюк. — Але для мене важливі взагалі всі старі знімки. Вони несуть у собі душу Чорткова, залишеного нам. На жаль, саме на тих чорно-білих світлинах він кращий. І навіть новіший.

Тодішні будівлі мали шарм…

Нині своїм хобі — збиранням і архівуванням знімків — Вікторія Пахолюк робить Чорткову комплімент. Усе частіше й сама фотографує старі будівлі та викладає їх у фейсбуці. Одне слово — рятує, що може. І ви можете врятували історію. Відскануйте старе фото, опублікуйте його в мережі. Хай про нього дізнаються.

 

Вікторія Маньовська

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
“Іскра проскакує значно швидше”: помічник капелана з Тернопільщини Степан Хміль про службу
20:15, 18 Липня, 2024

“Іскра проскакує значно швидше”: помічник капелана з Тернопільщини Степан Хміль про службу

Блоги

ТОП новини тернопільщини: