Бойова робота САУ «Богдана»: як українські гармаші нищать ворога на передовій
- Опубліковано: Ніка Холодовська
- —
- 24 Червня, 2026 о 19:26
Сучасна українська артилерія — це унікальний сплав інноваційних технологій, високої мобільності та залізного братерства. Про те, як проходять бойові будні, як народжується вогнева взаємодія з аеророзвідкою та про що мріють на передовій, розповів сержант Олексій — командир розрахунку вітчизняної колісної САУ «Богдана», яка виконує завдання у складі 50-ї окремої артилерійської бригади. Олексій є яскравим представником нової генерації українців: він народився і виріс на півдні країни, що зараз перебуває під окупацією, і свідомо обрав шлях захисника України. Наша розмова відбулася безпосередньо на замаскованій вогневій позиції на Сході, під час короткого перепочинку розрахунку між бойовими виїздами, пише Укрінформ.
Стрілянина 155-м калібром замість тиру: несподіваний вибір цивільного хлопця
До лав Збройних Сил Олексій потрапив за мобілізацією. Під час спілкування в навчальному центрі рекрутер звернув увагу на кмітливість та технічний склад розуму хлопця й запропонував спробувати сили в артилерії. Юнак разом із товаришем погодилися на цю пропозицію. На полігоні він показав високі результати як навідник, а згодом очолив весь екіпаж бойової машини. Про свій вибір молодий сержант жодного разу не пошкодував.
«По-перше, це неймовірно цікавий досвід, – усміхається Олексій. – Якщо, наприклад, у цивільному житті можна постріляти з автомата в тирі чи, там, на полюванні – то де ви ще зможете вгатити по цілі 155-м калібром? Наша САУ «Богдана» – дуже цікава машина. А ще у нас в артилерії класні люди. Багато чого знають і вміють!»
Зараз Олексію 27 років, його рідна домівка — Лівобережжя Херсонщини. До початку повномасштабного вторгнення він працював у країнах Європейського Союзу, а в середині лютого 2022 року приїхав у рідні краї у справах.
«Треба було оформити деякі документи, – пригадує він. – Я все зробив і вже збирався повертатися за кордон. Але за два дні моє місто захопили росіяни».
Юнаку вдалося вибратися з окупованої території, після чого він облаштувався на заході України. Коли у 2024 році у Львові йому вручили повістку, він сприйняв це абсолютно спокійно.
«Я мрію колись повернутися в цивільне життя… Щоб війна нарешті закінчилася, а цих божевільних «сусідів» вигнали геть з української землі. Але скажіть, хто це зробить, якщо не ми?», – каже артилерист.
Для хлопця з окупованого Півдня протистояння з російськими загарбниками — це особиста історія та порахунок за рідний дім.
Бенгальський вогонь для ворожої техніки та ліквідація підвального командного пункту
Кожен артилерійський екіпаж веде свій лік успішних операцій. Олексій емоційно описує один із нещодавніх бойових епізодів. Останнім часом окупанти намагаються суворо маскувати свої вогневі засоби, проте українські аеророзвідники зафіксували ворожу причіпну гармату, сховану під кронами дерев у лісі.
«Дали нам координати, ми виїхали на позицію й відпрацювали. Влучили добре, підпалили там усе!» – розповідає Олексій.
Снаряди вітчизняної САУ не просто знищили ворожу артилерійську систему, а й спричинили детонацію розташованого поруч польового складу боєприпасів та накрили бліндаж із піхотою противника. БК вибухав так інтенсивно, що розлітався іскристими спалахами по всьому лісу.
«Після бою дронарі показали нам картинку. Це виглядало так, наче ми запалили серед лісу гігантський бенгальський вогонь», – згадує командир української САУ.
Ще одним жирним трофеєм екіпажу став захищений пункт управління ворожих операторів безпілотників.
«Росіяни засіли в підвалі на території руїн церкви. Хотіли працювати звідти по наших позиціях. Підвал був міцний, тож ми деякий час навалювали туди, доки все там не завалилося. Російські пілоти вирушили до пекла», – розповідає Олексій.
Чому відкрита «Богдана» краща за радянську «Акацію»: технологічна еволюція
Сучасна війна змушує артилерійські підрозділи стрімко змінюватися — це стосується і тактичних прийомів, і впровадження нових цифрових систем керування вогнем, і переходу на нові зразки зброї.
«Ми навчалися працювати з радянськими системами 2С1 і 2С3 (САУ «Гвоздика» та «Акація» калібру 152 мм, – ред.). Але одного дня до нас приїхали нові установки САУ «Богдана». І, скажу вам, різниця була відчутною», – ділиться Олексій.
Спікер наголошує на явних перевагах української розробки, які він оцінив у щоденних боях: потужний натовський калібр 155 мм із величезним вибором якісних західних боєприпасів, висока якість виготовлення ствола, здатність вести точну стрільбу на відстань до 40 кілометрів, висока швидкість розгортання і згортання, а також загальна мобільність колісного шасі.
«Нам дуже зручно, що в «Богдани» відкрита гармата і немає башти. Тому, коли ми працюємо, то можемо контролювати небо, – пояснює командир артсистеми. – Нам не треба вилізати з САУ, ми встигаємо зреагувати на ймовірну атаку російського дрона. А ще її можна швидко розгортати і згортати як у ручному, так і в автоматичному режимі. Простота і надійність цієї машини дозволяє виконувати завдання навіть у складних умовах».
Важливим елементом виживання та ефективності на полі бою стала тісна взаємодія з безпілотними системами. У 50 ОАБр за цілевказання відповідає окремий підрозділ розвідки, що піднімає у повітря коптери та розвідувальні «крила», забезпечуючи гармашам точні координати та візуальний контроль влучань. Крім того, артилеристи навчилися працювати синхронно з групами FPV-дронів суміжних підрозділів. Олексій згадує, як нещодавно вони організували спільне полювання на ворожу піхоту в лісосмузі: безпілотники заганяли росіян в укриття, артилерія накривала бліндажі щільним вогнем, а тих окупантів, які намагалися втекти, знову наздоганяли дрони-камікадзе.
«Бачили, як дрони-камікадзе суміжників та наші снаряди лягають у ціль і детонують одночасно! Мені сподобалася наша спільна робота».
Екіпаж як маленька родина та плани на мирне життя
Розрахунок «Богдани» під керівництвом Олексія зібрав чоловіків із різних регіонів України: тут пліч-о-пліч воюють уродженці Закарпаття, Рівненщини, Харківщини та Херсонщини. Усі вони прийшли з різних цивільних професій, але швидко адаптувалися до важкої фізичної праці — перенесення 155-міліметрових снарядів вимагає відмінної витривалості. Проте головне в екіпажі — абсолютна психологічна сумісність і залізна довіра.
«Кожен із нас – особистість. Але всі ми разом – маленька сім’я, – каже командир гармати. – Кожен із нас знає все про свого побратима – як його переваги, так і недоліки. І кожен готовий допомогти іншому, підставити плече».
Усередині бойової машини немає місця індивідуалізму, адже від злагодженості дій залежить колективна безпека. Олексій резюмує:
«Лише розуміння одне одного і взаємодопомога дають нам шанс вижити і перемогти у цій війні. Артилерія – це гарне місце для проходження служби. Я би не сказав, що нам тут зовсім не страшно – страх є в кожного. Але допомагає розуміння, навіщо ми тут».
Мрії у побратимів прості — повний розгром ворога та повернення до спокійного цивільного життя. Олексій зазначає, що після перемоги хотів би відкрити власну справу, проте на війні намагається не загадувати далеко наперед через високу динаміку подій. Зараз уся увага зосереджена на деокупації територій, а відбудова — це справа майбутнього.
* * *
Сьогодні є можливість укласти новий контракт – з чіткими термінами служби, справедливою оплатою та гарантією відстрочки після завершення контракту.
Інформацію про всі вакансії 50 ОАБр, а також інших бойових бригад, має 1-й центр рекрутингу Сухопутних військ: на своїх сторінках у соцмережах, на сайті та за телефоном: 0 800 503 696
Євген Солонина, 1-й центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ
Фото 50 ОАБр, 15 АК, а також з особистого архіву бійця
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
