Як описати становище, в якому перебуває нині українське суспільство? Гранична мобілізація всіх наявних сил для відсічі ворогу? Відповідний моральний клімат у суспільстві? Напевно, усе мало б бути саме так, але… але завітайте, приміром, погожого дня до парку “Здоров’я”. У одному з його затишних куточків встановлені дерев’яні столи з лавками, поруч – мангали для приготування шашликів. Якщо усе це тут є, то воно для чогось таки призначене і, як мінімум, офіційно не заборонене.
Останнім часом довелося декілька разів тут побувати і практично щоразу, коли проходив алеєю, спостерігав за розвагами і веселощами, які там вирували. Як і прийнято в таких випадках – з батареями пляшок спиртного на столах, гучним реготом… Народ розважається, але… як сумістити, поєднати оті гучні гульбища з війною в країні, з сотнями загиблих щодня на фронті, з щоденними похоронами в різних куточках нашого краю, зрештою, з небезпекою, що нависла над Україною? Здавалося б, за канонами нормальної людської свідомості, відчуття співпереживання зі своїми співвітчизниками, яких торкнулася чорним крилом біда, зрештою, елементарними нормами пристойності такого не повинно б відбуватися, але – відбувається та ще й як. Відбувається, вочевидь, тому, що частини нашого соціуму війна ніби й не стосується – принаймні, нічим не порушує їхніх усталених, “мирних” і зазначу – доволі “бидлячих” звичок. “Бенкет під час чуми” – найперше, що спадає на думку.
Перегляньте також:
- У Тернополі в парку відбулося спортивно-розважальне свято “МАМА МОЖЕ”!
- У Тернополі судитимуть чоловіка, який вивіз у парк тіло мертвої матері
Чи може дозволяти собі таке країна, яка веде жорстоку і кровопролитну війну за своє існування? Цікаво також, чи вдасться їй, у разі чого, мобілізувати зграї отаких бовдурів призовного віку, які в атмосфері шашличного диму лапають за рельєфні частини тілес дівок і молодиць свого штибу й розважають їх “масними” жартами? І коли бачу все це (і не лише це), виникає майже крамольна думка: цей народ (принаймні, його немала частина) таки заслужив на нинішні випробування. Хоча ота сама частина, схоже, ними не особливо й переймається. Висловлюючись її жаргоном, не “париться”. У сусідній області он лунають вибухи російських ракет; люди там, напевно, нажахані й у розпачі, а тут – “Живемо раз на світі!”, “Після нас – хоч потоп!”…
Але ж, даруйте, у нас начебто хтось колись забороняв (суворо!) розваги з шашликами у лісопаркових зонах (не маю на увазі лише згаданий парк). Але на оті заборони чомусь особливо не зважають. У нас начебто збиралися конфісковувати авта у п’яних шоферюг на потреби армії, але вони продовжують гасати “підшафе”, калічачи й вбиваючи людей. Реквізованих таким чином транспортних засобів, напевно, цілком вистачило б для потреб армії й не довелося б оголошувати збір коштів серед законослухняних і свідомих громадян для придбання тих же автівок. То, може, у нас все ж забагато демократії як на воєнний стан? До того ж, демократії незрілої, щоб не сказати – доволі гнилуватої…
Ігор Дуда
