На сторінку «Історія України в ретро світлинах» Марія Іридчин надіслала старовинні родинні фотографії та статтю-дослідження про свого предка.
Перше фото є досить відомим і походить із колекції світлин Етнографічної виставки, що відбулася у 1887 році в Тернополі. Ця виставка представила зображення українців у традиційному одязі з різних регіонів країни.
Перегляньте також:
- Фото замку в Бучачі 1875 року: сторінки історії в кожному кадрі
- 10 оригінальних ретро листівок Тернополя
На одному з таких фото можна побачити Олексу Барабаша (1847–1912), який був послом до Галицького Сейму у двох скликаннях, війтом села Старі Богородчани, неодноразовим членом повітової ради Богородчанського повіту та одним із перших управителів першої позичкової каси, заснованої о. Олексієм Заклинським. Олекса Барабаш був видатним галицьким політиком та громадським діячем. На фото 1887 року він зображений у світлому одязі разом із дружиною Анною та дочкою Юстиною.
На жаль, у підписі оригінальної фотографії не зазначено, хто зображений на світлині; там вказані лише «жителі села Маркова».
Марія Іридчин, для якої Олекса Барабаш є прямим предком, вирішила розібратися з цією несправедливістю. Вона провела ґрунтовне дослідження його біографії, з яким ми сьогодні вас і познайомимо нижче.
СИН МАЛОЗЕМЕЛЬНИХ СЕЛЯН-ДЯК- ВІЙТ – ПОСОЛ…
або історія звичайного хлопчика із Старих Богородчан, який в кінці XIX століття зробив політичну кар’єру в Галицькому Сеймі.
2 березня 1847 року у сім’ї незаможних землеробів Барабашів, у селі Старі Богородчани (сучасна Івано-Франківщина) народився хлопчик Олекса.
Начебто звичайна дитина, серед інших своїх братів: Івана(потім директор школи та викладач музики) та Миколи й Василя (потім стали священнослужителями). Звичайне сільське життя, можливо, так би й тривало, але доля мала на Олексу свої, грандіозні плани.
Непересічну обдарованість хлопця, помітив парох місцевої церкви, о. Олексій Заклинський – людина впливова: тогочасний політик, громадський діяч, перекладач та композитор, посол до Галицького сейму та Австрійського парламенту.
Відтоді життя Олекси змінилося. Навчаючись у школі-дяківні, він виділявся швидкістю і завзятістю у навчанні, через що Заклинський незабаром побачить у юнаку свого потенційного наступника у політичних справах.
Спершу Олекса, маючи музичний слух та талант до співу, став дяком при церкві. Але його амбіції та прагнення до більших звершень були значно сильнішими.
Олекса поринає у громадську діяльність, і селяни поступово починають бачити в ньому свого лідера. Його авторитет зростає, і він стає війтом — головою рідного села. Ця роль дала йому можливість відстоювати інтереси селян, які тоді часто залишалися беззахисними перед лицем чиновницької бюрократії.
Після 1874 року він став членом повітової управи, а згодом – одним із перших керівників повітової позичкової каси в Богородчанах, яку заснував Заклинський. Щоденна праця на благо громади, боротьба за кожен клаптик справедливості зміцнили його як особистість і зробили його впливовим громадським діячем.
Прагнучи змін для простих селян, Олекса вирішує розвивати політичну кар’єру. Повітова управа та посада війта здаються Олексі замалим досягненням, а тому він починає готуватися до виборів у Галицький сейм.
Правда, тогочасні вибори у сільській місцевості ставали справжнім квестом. Більшість виборців була неписьменною, й навіть вимовити ім’я кандидата ставало для них надскладним випробуванням, через що виборчий процес часто затягувався.
Проте у 1889 році Барабаш перемагає на виборах, здобувши місце посла в Галицькому сеймі, де працює до 1895 року. Для селянина втриматись у сеймі було неабияким викликом, оскільки цей орган вимагав високого рівня освіченості, красномовства та глибокого розуміння політичних процесів. Інші обрані селяни часто не могли відповідати цим вимогам і незабаром залишали свої посади.
Проте Барабаш не лише успішно виконував обов’язки, а й був обраний вдруге — з 1901 по 1907 роки. Його професійність і компетентність дали йому змогу брати участь у політичних дискусіях і виступати з промовами на важливі для краю теми: про надання краєвих субсидій, громадські петиції щодо податків, будівництво доріг та інше. Ці промови були надруковані у періодиці того часу.
Також слід наголосити, що Барабаш залишився єдиним селянським представником у своїй фракції, що підкреслювало його винятковий професіоналізм і здатність відстоювати власні погляди.
Через це його часто згадували у своїх листуваннях сучасники – Драгоманов та Окуневський, які зазначали, що він був політиком із самостійним мисленням та сильною волею. Не боявся бути незручним та навіть зухвалим, а також добре розумів, яке місце має займати галицький українець у тогочасному австрійсько-польсько-російському “бермудському трикутнику”.
Тому завжди переслідував інтереси саме галичан, розуміючи, що жодна із сторін у цьому трикутнику не є виграшною. Адже саме так він висловлювався у особистих розмовах між своїми братами, де пояснював що “належність до певних фракцій у документах не означає мати цю належність у серці, але часто означає можливість істотного впливу на події”.
Свій життєвий і політичний шлях Олекса Барабаш завершив 3 вересня 1912 року, до останніх днів не відступаючи від політичної та громадської діяльності. Він подолав довгу та складну дорогу від звичайного незаможного селянина до великого землевласника, володіння, якого налічували декілька десятків моргів поля*, громадського діяча, авторитетного Галицького політика.
Його праця і внесок у розвиток рідної землі залишилися в пам’яті, і для мене, його нащадка у шостому поколінні. І ця історія – більше, ніж просто біографія. Це приклад, який надихає і який я маю за честь берегти та передавати далі.
* – декілька десятків моргів поля охоплює кількість від 30 до 90. Але враховуючи впливовість та заможність Олекси- це число могло бути саме у верхній межі. Тому імовірно його володіння могли налічувати навіть більше 70-80 моргів поля. Дана стаття створена на основі проаналізованих джерел.
Інформація про те, що я одна із нащадків родини Барабашів відома мені ще з дитинства, оскільки дана тема була доволі популярною у нашій сім’ї. Прабабуся та бабуся зберегли багато свідчень. Однак зацікавленість у ґрунтовому дослідженні виникла значно пізніше. І метою було зібрати максимум фактів та документів, а не лише користуватися переказами старших поколінь. Додам, що робота триває і надалі. Не все, ще опрацьовано. Оскільки до деяких матеріалів доступ ще не отриманий. Незважаючи на те, що Барабаш був вихідцем із сільської місцевості – він зміг залишитися у Сеймі, як єдиний селянин, що у той час було практично неможливо, оскільки до Сейму увійшло лише 13 ( руських- тобто українських) послів, які мали володіти неабияким політичним досвідом.
А отже його політична діяльність потребує ще більшого дослідження.
А щодо фото – це була дуже спонтанна знахідка. Оскільки єдине фото, яке було попередньо, це власне те фото, що міститься у книгах(чорно-біле)
І одного разу абсолютно випадково у пості знайомої-краєзнавиці я побачила фото. Надто знайомим мені видався одяг, а також обличчя. Збігалися роки. Я одразу запідозрила, що на цьому фото мій предок. Але щоб не користуватись суб’єктивними здогадками я звернулась до спеціалістів, які порівняли обличчя і надали мені інформацію про 99% схожості. І коли я знайшла ще й іншу фотографію, де є уся родина з дітьми – сумнівів жодних уже не було. Усі його родинні зв’язки досліджувались за допомогою метричних книг.
Лиш прикро що над фото неправдива інформація. Однак зі мною зв’язався музей Івана Гончара, який утримує в себе це фото і готовий зробити всі виправлення. За що я їм дуже вдячна.
Отже, робота триває. І її багато. Мета на сьогодні виправити всі неточності , які долею випадку трапились, а також дослідити його постать у більшому об’ємі. Щиро вдячна усім краєзнавчим групам які виявляють зацікавленість.
Фото були опубліковані на сторінці Історія України в ретро світлинах
P.S. Щиро дякуємо, Марії Іридчин за фото та дослідження свого роду.
