В’ячеслав Кізілов: «На війні геть усі стають віруючими. Навіть ті, хто до цього був затятим атеїстом» (ВІДЕО)

Опубліковано:
11 Листопада, 2014

Як морально підтримати учасників бойових дій під час та після військових конфліктів, які знаходяться у стані посттравматичного синдрому? Як, хоча б частково, допомогти позбутися страху, злості, розгубленості, непотрібності, дати хоч трохи любові, надії, прийняття та підтримки? Допомогти згладити крайні прояви негативних емоцій та пережити побачене?

 

Питання посттравматичної реабілітації та психологічного супроводу для солдат уже виникає досить інтенсивно. У такий час роль священнослужителів, особливо військових капеланів є справді вагомою. Вони є духовними наставниками, провідниками, які  розповідаючи учасникам бойових дій про Бога, його присутність поруч, допомагають цим підтримувати силу та віру в душах потребуючих цього людей.

 

Протоієрей Вячеслав Кізілов, голова тернопільського єпархіального відділу духовно-патріотичного виховання у Збройних Силах та інших військових формуваннях України,    розповість нам про обов’язки військового капелана, чому він може стати об’єктом для злиття негативу, чи є вбивство на війні гріхом для християнина, а також про побут та потреби солдат в зоні АТО.

 

 

 

 – Отче В’ячеслав, які обов’язки у військового капелана у мирний час та на війні?

– Добрий священик, а тим більше військовий капелан повинен  бути і добрим психологом. У мирний час моїм обов`язком є створення позитивного мікроклімату в закріпленій за мною військовій частині, забезпечення духовних потреб солдат та офіцерського складу. Також, проведення повноцінного громадянсько-патріотичного  виховання.

В час військових дій всі емоційні та психологічні стани загострюються і це вимагає від  капелана посиленої уваги. Капелан – це і священнослужитель, і психолог, і медичний працівник. Він може надавати першу медичну допомогу, супроводжувати поранених. Також допомагає військовим в зоні АТО подолати психологічні травми, пережити складну ситуацію і вирішити можливі внутрішні конфлікти. Священики здобувають непогані знання з психології, бо доводиться багато спілкуватися з людьми у складні для них часи, і ми мусимо знати, як можемо їм допомогти. Бути капеланом на війні – зовсім інше, ніж коли ти читаєш лекцію в навчальному закладі. Інколи капелан стає об’єктом для злиття негативу. Обурення солдат на жаль небезпідставні, бо нема в достатній кількості техніки, нема бронежилетів. Тому капелан слухає цей негатив.

Капелан молиться за мир, за кожного солдата, маючи в серці кожного з тих, кого бачив, кого благословляв і хто зараз там виконує свій військовий обов’язок.

 

  

– Отче В`ячеслав, розкажіть про Ваш побут в зоні АТО, де мешкаєте, чим харчуєтеся, як проходить день?

– Побут залежить від дислокації та розташування військового підрозділу. Ті, що мають стаціонарне розташування, мають і кращі умови (санвузли, душові, повноцінне харчування, відповідна матеріальна база). Бійці ж, які перебувають у польових умовах, або блокпостах, мають складніші побутові та матеріальні умови. Та, незважаючи на це, солдати виявляють надзвичайну винахідливість, аскетизм, уміння ефективно розподілити обов`язки, намагаються створити відчуття домашнього затишку. Я мешкав в одній палатці з хлопцями, котрі були зі сходу України, переважно православними. Не було жодних бар’єрів з ними у спілкуванні. Побутові умови були нормальні: душові, санвузли, краники з водою підведені. Якихось таких надто тривожних моментів не було. Але були й дні, коли траплялись надзвичайні ситуації.

 

 

– Згідно Ваших спостережень, чого найбільше потребують люди, як мирні жителі, так і солдати, які є в зоні АТО від священнослужителів, які туди приїжджають? З чим ідуть до Вас люди там?

– Своїм першочерговим обов`язком я вважав відслужити  службу Божу кожного  дня. Потім вислуховував бійців і дуже багато підходило поспілкуватись. Вони мають різні потреби, найчастіше – виказувати свої болі, рани. Я, як священик, зобов’язаний співпереживати з ними, давати якусь духовну пораду, наскільки Бог мені допомагає і позволяє. Така моя місія.

Перш за все, солдати потребують перебування священника-капелана. Тому що в даний момент різко загострилась потреба у тому, хто може вислухати і порадити, і в тому, хто здатний зрозуміти психологію людини в екстремальних умовах. Це вимагає від мене, як від капелана,  вміння і готовності переживати труднощі разом із бійцями, забути про високі матерії та моралізаторство, відчути себе частиною того, що відбувається. Мав нагоду поспілкуватися з хлопцями, які збиралися в зону АТО, які були в зоні АТО і зараз є в зоні АТО. Скажу вам чесно: найбадьоріший дух в тих, які зараз у зоні АТО. Слабший дух у тих, хто збирається туди: переважає страх. Люди читають різну інформацію і виникає багато логічних запитань. Скажімо, чому армія не забезпечується тим, чим має обов’язково бути забезпечена? Багато з них потребувало і потребуватимуть  не тільки опіки психологів, а й священиків. Важко дуже дивитися на цих молодих людей, бо за віком вони мені діти… Вони в такому молодому віці переживають війну. І ця війна буде з ними завжди – на роботі, коли вони повернуться до праці, вдома з дітьми, навіть у снах… Для них війна ніколи не закінчиться. Як може закінчитися війна для молодого хлопця, якому 18 років, а його товариша на очах розриває навпіл? Для хлопця, який збирає частини тіла свого товариша? Та, на великий свій подив, я побачив в них величезну надію і безмежну віру.

 

 

–  Отче, а чи змінюється ступінь релігійності, віри в Бога в невіруючих раніше

– Там, на передовій, немає жодного атеїста. Можливо, у нас не всі ходять до храмів, але під кулями кожен на особистому досвіді розуміє, що є минаюче, а що вічне. Часто приходять по благословення, розраду, та й просто поговорити. На війні геть усі стають віруючими. Навіть ті, хто до цього був затятим атеїстом. Тут починають вірити у Бога, шукати в Нього заступництва. Вони щодня бачать смерть, кров, постійно потрапляють під обстріли. У багатьох депресивні стани, особливо це стосується поранених, інвалідів у госпіталях. Найчастіше вони питають: «Господи, чому так сталося, чому саме ми?» А я їм кажу, що в усій цій ситуації винні люди: їхня байдужість, їхня жадібність, їхні злість, амбіції, бажання збагатитися.

 

 

– Які Ваші рекомендації священикам, які планують їхати в зону АТО, а також тим, які працюватимуть із солдатами, які звідти повернулися?

– Ті ,що повертаються з війни потребують не меншої, а, іноді, може, і більшої уваги, ніж ті, хто на передовій. Священику, котрий прагне їхати в зону АТО варто спитати себе, чи дійсно він готовий і морально і фізично до цього складного завдання. По-друге, він має бути готовим до того, що жоден з підрозділів не є однорідним за своїм соціальним та релігійним статусом і це означає готовність до полікультурного і полірелігійного спілкування.

 Вбивство є гріхом. Але, коли йдеться про оборону своєї Батьківщини, нашого народу, держави, особливо, якщо це людина військова, то це – його святий обов’язок. Адже ми ні на кого не нападали, ми обороняємось і хочемо миру. Завжди кажу нашим бійцям-захисникам, що вони свідомо боронять життя кожного українця, а ворог-нападник йде свідомо забрати чиєсь життя. Усі ми знаємо принцип справедливої війни – боронити свій край. Я прошу солдатів повірити, що вони зупиняють агресію, що зупиняють вбивство, а не вбивають, що служать українському народові, українській землі. Це їх якоюсь мірою підбадьорює.

 

Ірина Скоробогата,

прес-служба Тернопільської єпархії УПЦ Київського Патріархату

 



Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна
Статті
Інтерв'ю
Макс Кідрук: “Я не песиміст, а реаліст…”
15:14, 11 Квітня, 2024

Макс Кідрук: “Я не песиміст, а реаліст…”

Блоги
Найбільше читають: