Із Запорізької області – на Тернопільщину: як Любов Богачова починає життя заново
- Опубліковано: Любов Сонячна
- —
- 30 Квітня, 2026 о 08:50
Після втрати дому через війну жителька Запорізької області Любов Богачова знайшла прихисток на Тернопільщині.
Жінка переїхала до села Іванківці Лановецької громади, де придбала будинок, витративши на це всі свої заощадження.
Перегляньте також:
- На Харківщині загинув 30-річний захисник із Тернопільщини Іван Попович
- У бою за Україну загинув Володимир Гаєвський з Тернопільщини
Любов Богачова раніше жила у селищі Малокатеринівка Запорізької області. Вона була депутаткою та понад 20 років займалася власним бізнесом. Через погіршення безпекової ситуації на початку 2025 року жінка була змушена залишити рідний дім.
У коментарі Суспільному Любов розповіла, що після кількох ударів керованими авіабомбами по населеному пункту зрозуміла — залишатися небезпечно.
«Після того, як у наше селище прилетіло декілька КАБів, я була готова їхати будь-куди, аби лише врятувати своє життя».
Новим місцем проживання для неї стало село Іванківці на Тернопільщині. Там вона придбала будинок, на який, за її словами, витратила всі свої заощадження.
Попри вимушений переїзд і втрату звичного життя, жінка намагається облаштуватися на новому місці та почати все спочатку.
«Десь пів року я шукала будинки, хотіла кудись переїхати. У нас фронт наближався, вже гепало сильно. Через річку зараз вже три кілометри до зони бойових дій. У нас був кіоск з ковбасою. Продавчиня ще постійно підгодовувала собак, які до неї приходили. В якийсь день одна з собачок, як завжди, почала шкребтися у двері, щоб їй дали поїсти. Жіночка вийшла з кіоску, відійшла десь метрів 10-12, і прямо в цей кіоск був приліт. Вона дивом залишилася жива».
Любов додає, що знайомі з Малокатеринівки переконували її не їхати на Тернопільщину.
«Казали мені: «куди ти поїдеш? Там же зовсім інший менталітет, ти що?». Оці невиправдані страхи особливо є у людей старшого віку. Якесь неправильне, перекручене уявлення про захід України. Я нічого не боялася, їхала усвідомлено».
У селі Іванківці на Лановеччині Любов придбала будинок, який до переїзду бачила лише на фотографіях. До нової оселі вона приїхала майже без речей, сподіваючись перевезти все згодом. Та повернутися до рідного селища після переїзду їй вдалося лише один раз.
«Я думала, що спокійно все заберу, але вночі почали гудіти дрони, а я вже відвикла від того, я ж місяць на Тернопільщині пожила спокійно. А потім, як десь гепнув КАБ, я злякалася, вирішила, що все забирати не буду, взяла лише найнеобхідніше. Речі то таке, що не наживу – якось переживу».
На Тернопільщину Любов Богачова переїхала разом із домашніми улюбленцями — двома собаками та трьома котами. Ще одного собаку на ім’я Лорд мали доправити волонтери.
«Ще коли була в Малокатеринівці, то я думала спочатку зняти квартиру десь, пожити там, поки шукатиму будинок. Але з котами і собаками ніде не погодились заселити. Думаю, ну, раз воно так вийшло, то буду купляти дім одразу».
Будинок на Тернопільщині, де тепер проживає Любов, розташований на краю села.
«Були й дешевші будинки, ближче до Тернополя. Але вони або недобудовані, або без комунікацій, а цьому будинку все є, меблі є, будинок міцний, добротний. От відразу до нього «лягла душа». А яка краса поряд, яка чудова природа».
Адаптуватися на новому місці допомогли сусіди, розповідає Любов. За її словами, після переїзду не мала сил навіть на те, щоб прибрати у хаті, а односельці навідували жінку, пропонували допомогу, приносили продукти. Це додало сил і наснаги.
«Не було сил навіть наводити лад в будинку. Я взагалі тижнями лежала. Вже думала, що приїхала, щоб померти тут. Аж раптом почали приходити сусіди. Які тут приємні люди. Я була в шоці. Мені несли овочі, молоко, сир, сало, мʼясо, малину. Я ще місяць те все їла».
Любов розповіла, що її домашні улюблені звикають до життя у селі.
«Вийшла я в поле, а моя Лола підійшла близько до якогось коня і дивиться на нього. Він вже сердиться, фиркає на неї, копитом стукає, а я коней боюся, проте ж і собаку треба відігнати. Думаю: зараз як вдарить малу і все, їй кінець. Ледве її відтягла».
Батьки спочатку відмовлялися виїжджати із Запорізької області, розповідає Любов. Попри вмовляння та постійні обстріли, вони залишалися в рідному селищі.
«Я навіть домовилася з хлопцем, який мене перевозив, щоб вивіз і батьків, але мій батько казав, що їм зараз не до того, що треба картоплю складати. А звʼязок вже був поганий тоді. Я дуже за них хвилювалася. Вони досиділи до того, що довелося їх забирати без речей, бо обстріли були вже цілодобові».
Вивезла батьків із селища рідна сестра Любові. Легковою автівкою перевезла їх на Тернопільщину, в сусіднє до Іванківців село.
«Я купила їм маленький будинок в Оришківцях. Там є газ, є меблі, навіть є старенький холодильник, правда, туалет на вулиці. Але що було, те й взяла. Вони звикають потроху».
До початку повномасштабної війни Любов Богачова була депутаткою селищної ради та займалася підприємницькою діяльністю. У рідному селищі вона мала невеликий супермаркет, який згодом був зруйнований внаслідок російських обстрілів.
«Я все життя туди вклала. Зараз вже все там розбите, нічого не залишилося. Але я туди не повернуся, треба тут життя будувати заново. Я ніби закрила двері в минуле, все відпустила».
На Тернопільщині Любов Богачова оформила пенсію та соціальні виплати. За її словами, усі заощадження вона витратила на переїзд і придбання будинків для себе та батьків. У новому господарстві жінка вже завела курей, вирощує розсаду та планує садити город, хоча раніше ніколи цим не займалася.
«Двір великий, землі багато. Я вже розсадила кущі малини та смородини. Сусідка принесла мені мішок посівної картоплі. А я ж не можу взяти безкоштовно, хотіла їй заплатити. Але вона грошей не взяла і здивувалася, бо каже, що люди тут просто так дають».
Жінка розповіла, що розглядає можливість знову розпочати власний бізнес, але наразі до цього не готова.
«Якщо Бог дасть, то може й малину буду продавати. Наші долі в руках Бога, Йому краще знати, що і коли нам треба. А поки буду просто жити».
Ірина Терлюк, Катерина Радіонова
Читайте також: У Тернополі 41 донор долучився до здачі крові на честь Володимира Брославського
