«Рольові ігри» чи політика Банкової?
- Опубліковано: Павло Жебрівський
- —
- 7 Червня, 2026 о 18:05
У часи козацької доби, у протистоянні Війська Запорозького і Османської імперії, скуштувавши по доброму жбану медовухи, козаки написали лист турецькому султану. Там вони вказали, за кого вони його мають. Вони не збиралися миритися із султаном — вони лиш дратували ворога «крепкими» словами. Це були вільні, гонорові, вправні воїни, що розуміли: перемагати треба у бою, а лист — то козацькі жарти для душі і на спочинку, а не гетьманські грамоти для миру чи війни.
Учорашній лист від лідера «зеленого непотребу» до «кривавого карлика» — це точно не про зустріч політиків. Це не про мирні перемовини. Це точно не про інтереси України.
Перегляньте також:
Півник, задираючись хуцпою, навіть до голови собі не бере, що відповідати за це задирство доведеться життями українців, коли він буде у черговому турне… Якщо для натхнення козаки пили по жбану медовухи, то що, як казала Мендель, нюхав цей писака — невідомо. У тверезій відповідальній голові ніби Верховного Головнокомандувача така хуцпа — негідна ні статусу, ні, тим паче, духу нації.
Для чого цей лист? Чого хотів досягнути писака? Перемовин? Ні — цей текст їх заперечення. Зупинення обстрілів по мирній території? Ні — це, навпаки, під’юджування. Жодних інтересів України і українців у цьому листі немає.
Може здаватися, що у хлопа дах «трампонувся». А може, й ні. Бо він як був шоуменом і блазнем у 95-му кварталі, так ним і залишився, лиш пересівши у головне крісло держави.
Можливо, це нам дасть якісь дивіденди на Заході? Точно ні. Бо таке спілкування навіть із військовим злочинцем, із закінченим покидьком не притаманне шляхетному європейцю. Це не їхня дипломатична культура.
Звичайно, звинувачувати автора в інтелектуальності чи закликати до культури протоколу — марно. Але є люди, які його ведуть. Всі світові ЗМІ, м’яко кажучи, в шоці від тексту цього листа. Так, The New York Times констатує, що лист «поєднує незрозумілу пропозицію мирних переговорів та глузування». Навіть преса вважає «незрозумілим», що може отримати український президент від «змішаної тактики дратування ведмедя і закликів до миру». А в цей час свита «Банкової» демонструє знайомі улесливі рольові ігри. Одні аплодують, інші облизують. Ексміністр закордонних справ Кулеба демонструє лексичний оргазм, співаючи дифірамби, назвавши автора креативним, з нестандартними підходами до перемовин і т. д.
Нам потрібно усвідомити, для чого це все відбулося.
У своїх постах писав, що за репрезентативною соціологією маємо дві когорти. Одна, так звана умовна «партія миру», — «мир понад усе і вже, і на будь-яких умовах». Це близько 36% опитаних. І є так звана умовна «партія війни» — це 46%: військо мусить воювати до кордону 1991 року.
Обидві спільноти дуже різні. Та «сценаристи ігор» вже нав’язують їм «вибір».
Один — «переможець», який писав цього листа з чітким рольовим завданням — образити, принизити, не допустити перемовин, а не те що зупинки війни.
Інший — «миротворець», в особі його ж секретаря, колишнього ексрозвідника, якому, за його ж словами, «доручено» досягнути миру.
Хочете миру — ось вам лідор. Хочете перемоги — ось і вам лідор.
Нам лиш потрібно усвідомити: і той, і той не про Україну і не про українські інтереси. Це одна зграя, яка грає різні ролі та «дипломатично» прикривається служаками — від МЗС до Лондона.
Ми, українці по духу, маємо дух перемоги, потрібна — її стратегія.
У мінливому світі, як резерв на етапі, потрібен план зупинення війни.
Але якісь саркастичні листи чи «парадні» укази — це не про перемогу, не про Україну, не про відповідальність перед нацією, а лиш про продовження власної влади та збільшення статків грабунком бюджету держави та шахрайством з допомогою партнерів.
Два паяци, два артисти — і немає України, і немає українського інтересу.
Чи можна досягнути зупинення війни? Так.
Не все добре на Московії — з економікою, з мобілізацією, з настроями, з озброєнням. Але для цього має бути чітка стратегія, план дій та ресурси, узгодження з партнерами. Це не унікальність і не подвиг — це норма.
Потрібно мобілізувати всю країну згідно з Конституцією і законами, а не звести все до призову і проїдання кредитів, до фестивалів миру і листів «уйдзі працівний».
Потрібно зупинити мародерство і нещадно покарати винних, призначити на ключові посади компетентних, патріотичних, жертовних людей, яких достатньо в Україні, відновити роботу міністерств і відомств, що перетворені на корупційні корпорації, та зруйнувати суддівську узурпацію на правду і справедливість.
У час, коли європейці намацують стежки до погамування кривавої кремлівської зграї, щоб зрозуміти необхідність ресурсу для перемоги, «Банкова» лише грає у свої владні ігри, не узгоджуючи нічого ні з ким.
Ми впевнені: українці заслуговують і спроможні і на перемогу, і на своє щасливе майбутнє. Україна заслуговує на президента українських інтересів і цінностей.
Павло Жебрівський
