Герой Небесної Сотні Устим Голоднюк: рабів до раю не пускають

Опубліковано:
2 Жовтня, 2015 о 07:54

Життя студента агротехнічного інституту, 19-річного Устима Голоднюка обірвалося 20 лютого від снайперської кулі. Девізом для хлопця слугував вислів «Рабів до раю не пускають», що приписується кошовому отаманові Запорізької Січі й усього Війська Запорозького Низового – Іванові Сірку…

 



У річницю загибелі на Майдані кореспондент Укрінформу побував у рідному місті героя – Збаражі на Тернопільщині, де зустрівся з його батьками та побратимами.

 

Дерево свободи треба окропити кров’ю…

 

Поволі йдемо з цвинтаря, де біля могили Устима полум’яніють квіти й запалені лампадки. Прямуємо разом із батьками додому, до рідної хати, яку рік тому полишив Устим.

 

Поруч зі мною – Мар’яна Бобик, майданівка, боєць 38 сотні самооборони Майдану, що нині носить ім’я Устима Голоднюка. Дівчина разом з іншими друзями приїхала з Києва на сумну річницю побратима у галицьке містечко…

 

  • Я з першого дня на Майдані була. А познайомилася з Устимом вже після розгону студентів. Запам’ятала, як він часто казав: «Дерево свободи треба окропити кров’ю». Як щораз повторював крилату фразу – «Рабів до раю не пускають». Таке враження, що він був готовий до всього. Ми не раз казали: «Устиме, не йди туди чи туди», – та він все одно йшов. Це була мужня, безстрашна людина. Мені й досі не віриться, що він загинув. Їхала сюди, до його батьків, і мені здавалось, що зустрінуся з ним. На маму тяжко дивитися, важко то все переносить. То вже якась доля в України така: єдиний син – і гине, й так – у багатьох українських матерів. Хочу одного – щоб ці жертви не були марними, – каже Мар’яна.

 

Небо падає! Небо падає!

 

Розмову продовжує її наречений – 25-річний Сергій Каланжов із Миколаєва. Нервово закурює цигарку. Бачу покалічену праву руку, великого пальця на ній немає.

 

– Це все – згадка про Майдан, – каже молодий чоловік, киваючи на руку. – Я там з самого початку, з 23 листопада був. Не дивуйтеся, але я – колишній співробітник міліції, конвоїр, лейтенант. За півроку до подій у Києві звільнився з органів. Мене діставала ота несправедливість, корупція в органах. У нас у відділенні навіть така «мода» була – «підстав ближнього». За це 2-3 зарплати можна було отримати. Гидко. Звільнився, пішов в охорону. А потім – Майдан, – каже Сергій. Запитую, чому все-таки він туди поїхав?

 

– Поїхав, бо хотів жити так, як люди живуть у Європі. У мене кілька друзів там. Соціальні гарантії, повага до людини, упевненість, що твоя робота дасть тобі нормально жити. Тому розізлило, що колишній президент від усього цього відмовився, від того, що ми могли б мати. Розумієте, у мене є маленька сестричка – 4 рочки, братові – 23. Я бачу, як мама перебивається за ті символічні доплати, як не вистачає багато чого. Це все викликало відчай. А щоб поїхати на Майдан, я валютчикам продав свою мобілку, аби на квиток до Києва мати. Там і з Мар’яною познайомився, з моєю майбутньою дружиною. Устима до нашої сотні привів Єгор Соболєв. З 10-го на 11-е грудня він був у перших рядах. Не всі це витримували. Я тоді зрозумів, що на нього можна покластися. Він все казав, що у випадку тривоги кричатиме: «Небо падає! Небо падає!». І носив голубу каску миротворця.

 

Як мене поранило, то ще 19 лютого ми обнялися по-братськи. Казав – давай, виходь з лікарні й привези мені молока. Він не курив, любив молоко. Ото я й привіз йому нині молоко. Як і обіцяв. Поставив біля свічок на могилі мого друга.

 

Пляшка молока стоїть біля стели пам'ятника, присвяченого герою

 

 

Сказав, що додому не поїде

Батько Устима – Володимир Васильович розповідає, що не міг заспокоїтися, коли син поїхав до Києва.

 

– Я дзвонив йому постійно, хвилювався, коли він не відповідав, – говорить пан Володимир. – Тоді ледве з роботи відпросився, написав заяву за власний рахунок. Батьки мої ще живі, не хотіли й мене відпускати, але я їм пообіцяв привезти звідти їхнього онука – Устима… Зустрілися біля КМДА. Він зразу сказав, що додому не поїде. Домовилися зустрітись пізніше. Ніч перед боєм, 19 лютого я не міг заснути. Син тоді чергував до ранку біля Михайлівського собору. Вранці – штурм. Були у різних місцях, він – на Інститутській, я трохи нижче, біля Жовтневого палацу. Дзвонив пізніше йому – та він не піднімав трубки. А тоді вже подзвонили мені із Збаража, що по телебаченню йде біжучий рядок про смерть Устима. Зразу дізналися, бо в нього був паспорт.

 

Важко зітхаючи, Володимир Васильович каже, що вірить: злочинці будуть відомі. «Правда, не скоро. Бо в самих правоохоронних органах залишилось багато тих, хто вчиняв злочини, в тому числі й на Майдані. Але все це посилиться після АТО».

 

Бачу його на тлі жовтого листя

 

Уже в садибі Голоднюків, біля пам’ятного куточка Устима, його мама – пані Ірина бере в руки синову фотографію.

 

– Я тоді була на заробітках. За тиждень до смерті Устима приснився мені тривожний сон. Ніби я бачу його на тлі жовтого листя. Відчуваю, що він у небезпеці й кричу: «Обережно, обережно!…» І прокинулася в сльозах. А пізніше й дізналася про смерть. Вразило мене, коли хлопці показали мені фото, яке нині встановлене на могилі. Я жахнулася: це була та ж фотографія, яка мені приснилася, – син на тлі жовтого листя… Хоча в оригіналі там, замість листя були його друзі, але для фото спеціально зробили таке тло – як розлука. Рік пройшов, а я не можу у цю смерть повірити, не вірю, що Устима вже нема, – каже згорьована жінка.

 

Снайпер поцілив Устиму під праве око. На виході куля пробила голубу каску. Смерть знайшла героя, коли він допомагав забирати загиблих біля верхнього виходу зі станцїї метро Хрещатик…

 

 

Чому не сказав, що впадеш замість неба?

 

«Тієї ночі я кричала – Небо падає! Небо падає!.. Устиме, чому ти не сказав, що впадеш замість неба?! Останнє, що ти написав на сторінці у соцмережі: «Рабів до раю не пускають!». Таких, як ти, Устиме, туди запрошують, Герої потрібні всюди. Сподіваюсь, ми колись зустрінемось! Тримай для нас небо, хлопче!», – написала того дня у соцмережах журналістка Ліда Паньків.

 

Слова «Рабів до раю не пускають» нині викарбувані на могилі Устима Голоднюка. Горить там свіча. А поряд – припорошена снігом біла пляшка молока, яку привіз сюди його побратим Сергій. Подумалось: воно ж бо й справді – такі хлопці, які безстрашно лягли в українську землю, які нині мужньо відстоюють незалежність України, тримають для нас Небо. І від того воно – українське небо – стає вищим.

 

Олег Снітовський

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Лікар-гінеколог Катерина Бригадир: “Турбота про своє здоров’я – це найкращий прояв любові до себе”
20:12, 21 Червня, 2024

Лікар-гінеколог Катерина Бригадир: “Турбота про своє здоров’я – це найкращий прояв любові до себе”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: