17 лютого в селі Заздрість Теребовлянського району відзначили 125-річчя від дня народження Кардинала Йосифа Сліпого. Вшанувати пам’ять першоієрарха УГКЦ прибуло близько 80 священнослужителів з різних куточків України та з-за кордону, монахів і багато вірян. Також на свято прибув теребовлянець, отець мітрат Іван Сивак, парох церкви Святого отця Миколая і багато просвітян Теребовлянщини. Усі дійства проходили у церкві музейно-меморіального комплексу «Рідна хата», який був побудований та освячений у 1999 році за заповітом Йосифа Сліпого і за його ж кошти, – пише Номер один.

На день народження Сліпого Господь зробив подарунок



Цей подарунок помітили всі, хто приїхав вшанувати Йосифа Сліпого. Навколишні дерева, кущі та особливо ялини навкруги красувалися того дня особливою рясною і святковою памороззю, тоді як в інших містах, селах краю вона була не така яскрава. Від цього мимоволі пригадалися слова, якими Блаженніший відкриває свої «Спомини»: «Кажуть, що моє родинне село називається Заздрість тому, що всі навколишні міста і села завидували його багатству і говорили, що воно справді є оселею, медом і молоком пливучою». І це підтвердилося наяву, Заздрість виглядала просто чарівною казкою…

Тернополяни гордяться тим, що саме у їх краї народилася така велика людина, син України, який у буквальному розумінні слова потряс світ. Власне від Йосифа Сліпого вперше прозвучала на весь світ інформація про боротьбу українців за свою віру, про «гори трупів і ріки крові», що їх український народ пожертвував на вірність Апостольському Престолові.

З головною проповіддю на дійстві виступив Єпископ для Великобританії і Скандинавії Владика Гліб Лончина, особисто висвячений Йосифом Сліпим, з подячними – Патріарх Святослав Шевчук, Митрополит Василій Семенюк та інші, які відзначали величезний вплив Йосифа Сліпого на ріст і розвиток української духовності, національної ідентичності, гідності, який був надзвичайно потужним. І лише тепер, з великим запізненням, віддається належна, хоч і недостатня ще в повній мірі честь і шана безстрашному українському пастиреві, вчителю, просвітянину, духовному батькові Української греко-католицької церкви, якого нарешті оцінили і зрозуміли. Вони говорили, що могутній голос Патріарха, більш ніж хто інший, розвіював комплекс меншовартості, який був і, на жаль, ще є притаманним до нині багатьом українцям. Такі святкування скріплюють у серцях всіх українців правдиву християнську віру, уособленням якої є Йосиф Сліпий, бо він і був джерелом духовності та науки, які являлись фундаментом усього життя пастиря.

Читайте також

Йосип Сліпий – Український патріарх, народжений на Тернопільщині

Штрихи до біографії

З дитинства Йосиф був надзвичайно розумним, здібним до навчання, з великою силою волі та жагою до життя, патріотом та волелюбцем. Ці якості він проніс через увесь свій життєвий шлях довжиною у 92 роки, зберігши ясність розуму й енергію творця-будівничого. Він володів 8 іноземними мовами, пройшов у сукупності 18 років радянських таборів, але той тоталітарний режим так і побоявся фізично знищити Йосифа через величезну вагу у світі та вплив його діяльності на світову політику в цілому. Останні роки життя Патріарх Йосиф провів у середовищі Католицького університету і храму Святої Софії в Римі. 7 вересня 1984 року Патріарх Йосиф спочив у Бозі в Римі. Папа Іван Павло ІІ, прощаючись із його тілом у соборі Святої Софії, сказав: «Це був великий чоловік. Він змагався за справедливу справу». У квітні 1991 року Сліпий реабілітований посмертно, а 27 серпня 1992 року його тлінні останки перепоховані у крипті собору Св. Юра у Львові, поряд з могилою його великого вчителя і попередника – Митрополита Андрея Шептицького.

«Він був ще за свого життя святим…»

Родичка по материнській лінії Йосифа Сліпого Даниїла Дичковська із с. Заздрість переповіла спогади від прижиттєвого постійного опікуна Патріарха – сестри-монахині Михаїли, яка в Римі до останніх хвилин доглядала свого патрона і яка твердила, що він ще за життя став святим. «В останні роки життя Йосиф Сліпий переважно знаходився у візочку, поряд якого незмінно перебувала біля нього сестра Михаїла. Вона була значно нижчою за Йосифа, і він, коли вставав, завжди опирався на її плече, був дуже непосидючим. Як розповідала Михаїла, це трапилося з нею в останній день життя Патріарха. Вона якраз пішла до аптеки за ліками йому й у приміщенні була одна з провізором закладу, та тут раптом почула мелодію дзвінка вхідних дверей аптеки. Жінка оглянулась, але нікого не було. Раптом відчула руку підопічного на своєму плечі, як раніше бувало, а в її голові прозвучали слова його голосом: «Вже не треба…». Це жінку не злякало, але дуже засмутило, вона вже знала чи відчула щось. Повернувшись додому, побачила наяву, що вже дійсно ліків не треба…

Іншого разу, це було десь у 1998 році, монахиня попрохала мене зняти відео про рідне село Йосифа Сліпого. Роботу проводила одна жінка-оператор, і коли черга дійшла до музею, Михаїла зайшла до вітальні і їй почувся звук ударів палиці об дерев’яну підлогу. Ми ж з іншими людьми тоді були у сінях старої оселі Сліпих. Сестра Михаїла викрикнула при тому: «Чую, чую, Патріарше, я тут, тут, я йду і знаю, що Ви також тут!» Я злякалася від того всього і далі не пішла. А монахиня ішла далі й промовляла: «Ось тут, на бамбетлі, на подушках він лежить…» Але я так і не пішла, дивилася з-за порога. Лик монахині світився, вона була дуже втішена тим, що з Небес Патріарх спостерігав за нею, дізнався про її приїзд із далеких країв і оцінив належно, подавши знак. Коли ж усі виходили з господи, то вже кожен почув затихаючий стук палиці…», – розповіла Даниїла Дичковська.

Божий храм у Заздрості і доля родини Йосифа Сліпого

Пані Тереса Сліпа, 68-річна внучка рідного брата Йосифа Сліпого Михайла,  розповіла наступне: «Церква у Заздрості побудована Йосифовим дідом Романом і раніше під її склепінням красувався надпис: «Сей Храм Божий построєн власним фондом Романа Дичковського. Оздоблен і окрашен Ніколая Дичковського, Василя Сліпого, Івана Тернопільського та за малим датком громади 1872 р. б.». Проте цей надпис був замальований противниками греко-католицької віри і нині він є такий: «Христу твоєму поклоняємось, Владико!» Коли були гоніння нашої віри, на моєму обійсті проводились майже підпільно різні Служби Божі, причастя та сповіді. А у перші повоєнні роки нашу родину – маму та нас чотирьох дітей, хотіли вивезти до Сибіру як ворогів народу, хоча наш батько загинув на фронті під час Другої світової війни, «визволяючи» радянську владу. Усе ж тодішній обком прийняв, можливо, єдине правильне рішення, але з вигодою для себе, не висилати, та накласти великий контингент, як тоді казали, на нас, адже колгоспів ще не було, а наше господарство було велике та міцне. Наша родина, наприклад, у ті роки здавала за один раз по 50 корців зерна та й інші податки були досить значними. Добре, що у нас був кірат, це така кінно-ручна молотарка, мої 11-річний та 13-річний брати водили пару коней по колу і пристрій обробляв зерно. Та потім створили колгоспи, все у нас забрали, людей – до Сибіру чи під розстріл, так що всі нібито зрівнялися, стали голі-босі… Мені і всій нашій родині дуже приємно, що у нас, в Україні, і в усьому світі так шанують нашого Йосифа…»

Ім’я Йосифа Сліпого носить місцева школа

Заздрістська ЗОШ І-ІІІст. прийняла це ім’я 15 років тому, коли святкувалося 110 роковини з дня народження Патріарха завдяки наполегливим старанням родички Йосипа Сліпого Даниїли Дичковської.

125 річчя з дня народження Йосипа Сліпого у школі також святкували, теперішній її директор Ольга Шеліга запросила на це дійство усіх теребовлянців-просвітян, а також отця Сивака Івана. Останній поділився цікавими спогадами та думками про Патріарха й зокрема сказав: «Мені особисто не випала нагода бути близько знайомим з Йосипом Сліпим, але з багатьма його соратниками – так, наприклад, із Владикою Мирославом Любачівським. Крім того, я брав участь у перепохованні із чужини нашого Патріарха і, пам’ятаю, ніс ікону у загальній процесії від Львівського летовища(аеропорту) до самого Собору Св. Юра. Ті події мені запали в пам’ять та серце на все життя. Віко із останками Йосипа Сліпого було скляним, прозорим і виднілися добре дрібні деталі його обличчя й вбрання, все дуже добре збереглося, незважаючи на пройдені роки…»

У «Заповіті» Йосиф Сліпий напише наостанок:  «Сидячи на санях на дорозі в далечінь…», молитву мовлю до нашої Небесної Заступниці і Владичиці, Богородиці-Приснодіви: прийми під свій Могутній Покров нашу Українську Церкву і наш Український Нарід!

Благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога, і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!»

На закінчення хочеться додати один маленький штрих(а чи й маленький?!): під час Богослужінь та промов посеред присутніх то там, то тут не раз чулося «От…, були раніше люди, не те, що зараз…»(думається, що те стосувалося нинішніх політиків, які довели державу до того, що є), а в інших просто мовчазно текли струмочки із очей… 

IMG_5949

IMG_5954

IMG_5976

IMG_5963

IMG_5958

IMG_5983

IMG_5996

IMG_5998

IMG_6043

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Меморіал пам’яті на Тернопільщині має відображати релігійність і світськість, – священник ПЦУ
14:20, 22 Липня, 2024

Меморіал пам’яті на Тернопільщині має відображати релігійність і світськість, – священник ПЦУ

Блоги

ТОП новини тернопільщини: