Тернопільський “водоканалівець” Любомир Калиняк: «Я дуже люблю людей і свою роботу»

Опубліковано:
6 Травня, 2024
Тернопільський “водоканалівець” Любомир Калиняк: «Я дуже люблю людей і свою роботу»
Любомир Калиняк з внуком. Фото: Тернопільводоканал

«Питань нема!», «Окей!» «Супер!» «Однозначно!» — за такими обривками розмов безсумнівно можна розпізнати Любомира Ігоровича Калиняка. Завжди елегантно одягнений він з самого ранку міряє кроками адмінкорпус «Тернопільводоканалу», даючи розпорядження підлеглим із аварійно-диспетчерського відділу.

Його бадьорі настанови свідчать про те, що робочий день стартував, а отже всім час братися до роботи і викладатися на повну. Адже саме так вже більше 30 років на «Тернопільводоканалі» працює сам Любомир Ігорович. Ми поспілкувалися з ним, аби вивідати секрети енергійності та продуктивності.



— Любомире Ігоровичу, розкажіть, як доля завела Вас у сферу житлово-комунального господарства?

— Я з’явився на світ 22 грудня 1959 року у селі Сороцьке на Теребовлянщині. Проте у документах вказана інша дата народження — 2 січня 1960 року. Вчився у восьмирічній місцевій школі, згодом закінчив десятирічку у сусідньому селі Ілавче. Зростав господарською дитиною, захоплювався спортом, самотужки опанував гру на баяні. Після школи поступив у Львівський житлово-комунальний технікум на газовика.

У 1978 році мене призвали в армію. Пів року я служив у російському Красноярську, а потім — у Середній Азії, в Казахстані. 1980 року мене демобілізували і я завершив навчання у технікумі. Відтак мене направили на роботу у молдовське місто Кагул. Працював спочатку майстром газового господарства, згодом — начальником аварійної служби газу.

Любомир Калиняк
Любомир Калиняк в армії

У Молдову я поїхав вже з нареченою. З Лесею ми разом навчалися й обоє отримали направлення до Кагулу. У 1982 році одружилися й через сімейні обставини переїхали до Тернополя. Того ж року я працевлаштувався слюсарем в аварійну службу міста при ремонтно-будівельному управлінні. Отоді я на власні очі побачив яка та каналізація і як її лагодити… Важко було на початках, але звиклося. Згодом працював в аварійній службі майстром за змінним графіком.

— А як ви потрапили у водоканал?

— Це трапилося у 1993 році, коли аварійну службу розформували. Частину працівників працевлаштували у теплокомуненерго, решта — поповнили колектив водоканалу. Як зараз пам’ятаю, мій перший робочий день майстром за змінним графіком припав на 1 вересня. Водоканал тоді очолював Олег Михайлович Баран.

Майже через п’ять років, у квітні 1998-го я став начальником внутрішньобудинкових мереж. З липня 2003 року по травень 2005-го обіймав посаду заступника головного інженера. Згодом мене призначили начальником відділу внутрішньобудинкових мереж. З 2012 року — директор ДП «Будинок» КП «Тернопільводоканал» з обслуговування внутрішньобудинкових мереж. А з жовтня 2013 року працюю начальником аварійно-диспетчерського відділу.

— Яким на початку 90-х рр. запам’ятався Вам водоканал?

— Важко було, сутужно. Техніки обмаль. На виклики їздили машинами з такими великими будами, що ти на різких поворотах аж перебігав з одного кутка в інший. Не було такої цінності праці комунальника, водоканалівця, як тепер. Зараз, як на мене, це більш почесна робота. КП «Тернопільводоканал» має гідний імідж і статус. Тримаємо марку!

— Як працівники аварійно-диспетчерського відділу допомагають тернополянам?

— Ми обслуговуємо внутрішньобудинкові мережі будівель. У випадку аварій виїжджаємо на виклики з 17.15 до 8.00 у будні, а у вихідні та святкові дні — цілодобово. Тобто, наші колеги зарадять тоді, коли не працюють ЖЕКи та безсилі голови ОСББ. Можемо перекрити запірну арматуру на водопровідному вводі на будинок, стояках та в квартирах, а за потреби — на внутрішньобудинкових мережах водопроводу та каналізації. Чистимо каналізаційну мережу, встановлюємо хомути, заглушки, набиваємо сальники. Одним словом, локалізовуємо та ліквідовуємо різні аварійні ситуації.

Окрім цього, працівники відділу займаються монтажем водомірних вузлів. Надаємо послуги з повірки лічильників юридичним особам і підприємствам.

Любомир Калиняк

— Який Ви керівник? Чи часто трапляються у роботі нелегкі моменти?

— Я дуже люблю людей і свою роботу. Я не кар’єрист, але непоганий менеджер, комунікатор, мені легко організувати та скоординувати робочий процес. Зараз під моїм керівництвом працює 32 осіб. У нашому відділі сформовано п’ять бригад. Хлопці в мене прекрасні! Цінуємо в колективі вказівки інженера Галини Романів і техніка Галини Марченко. Горджуся усією нашою командою — професіонали своєї справи, уважні, старанні, ретельні. Вдячний кожному й кожній за плідну співпрацю.

Вважаю, керівник має бути взірцем, лідером для інших. Секрет мого спілкування з колегами та й узагалі оточуючими — намагатися робити добро, бо воно завжди повертається сторицею. Я зі всіма добре живу. Переконаний, мені завжди щастить на людей. Так, у всіх — різні характери. Але в кожній людині є щось хороше і треба про це пам’ятати.

Аварійно-диспетчерський відділ працює з населенням. Тому завжди нагадую на звітах і нарадах, що це для всіх нас — подвійна відповідальність. Адже коли ми приходимо до чиєїсь домівки, то повинні представити такий сервіс, настільки якісно все зробити, щоби нашим колегам, які у будь-яку погоду працюють на вулиці, на зовнішніх мережах, не було соромно за співробітників.

У час повномасштабної війни повсякчас закликаю підлеглих підтримувати родини військовиків. Кажу: «Якщо чуєте, що хтось із рідних абонента в ЗСУ, дякуйте, що маєте змогу помогти такій сім’ї. Запитайте, чи не потрібна ще якась допомога, може треба змішувач поміняти, кран… Щоб та людина знала, що замість сина, чоловіка, брата її тут підтримають небайдужі, підсоблять у нелегкий момент».

А складності у своїй роботі не бачу, є лише бажання працювати. Можливо тому, що в нас на підприємстві сильний керівник. Володимир Антонович задає тон і ти стараєшся директора не підвести своєю працею, підтримати імідж водоканалу.

— Які вміння та якості, на Вашу думку, необхідні водоканалівцю для професійного росту?

— Людяність. Саме її передусім ціную в інших. А професійність — то наживне. Якщо людина щира, чесна, відверта і має бажання працювати й розвиватися, то, без сумніву, стане й відмінним фахівцем.

Любомир Калиняк

— Під час нашої розмови Ви не вперше згадуєте про добро та людяність. Чому сповідуєте у житті саме такі духовні цінності?

— Їх мені заклали батьки. Мама Володимира відійшла у вічність, а батьку Ігорю влітку виповниться 90 років. Нас, дітей, у сім’ї зростало троє. Батьки ніколи не робили між нами різниці. Ми з братом і сестрою завжди ділилися останнім. Ніколи не відчували заздрості. До цих пір є дуже близькими, горнемося один до одного.

Так само, як до рідних, намагаюся ставитися до ближніх, дотримуюся Божих заповідей, радий когось щиро підтримати чи словом, чи ділом. Мабуть тому у мене дуже велике коло знайомих. У молодості часто був весільним старостою, траплялося й по три весілля за день відвідував, сприяв в організації свята, ділився досвідом. Це при тому, що й своїх турбот вистачало. Бо за покликанням я господарник, ґазда, завжди старався надбати для дому, для сім’ї — часто їздив на підробітки, будував хату, робив ремонти…

— Як Вам вдається усе встигати та залишатися енергійним?

— Я часом лежу в ліжку, розмірковую над цим і сам собі дивуюся. І колеги мої дивуються. Не знаю, як стільки всього вдається зробити. Я дуже рано встаю, ще перед світанком, о 3.00 чи 4.00. Зранку я вже нараду проводжу з собою, планую роботу (сміється). Вважаю, результат праці залежить від плану. Для мене важливо все виконувати без метушні. Не обов’язково бігати, спішити, багато говорити. Можна два слова сказати, але розумних. А можна цілу промову продекламувати — і без пуття. Та найважливіше — запланувати собі список справ.

Чесно зізнатися? Я ж навіть відпочивати не вмію. Раніше, як був молодший, весь час старався для родини, домівки. Здобути, нажити… Щоразу знаходилася робота. Особливо, коли народилися наші довгоочікувані діти. На них з Лесею ми чекали 12 років. Господь подарував нам сина Богдана й доньку Ірину. Зараз вони вже дорослі, із вищими освітами, змогли реалізуватися в цьому житті. У Богдана із невісткою Уляною підростає двоє хлоп’ят — Кирило й Макар. Ото хіба коли внуки приїжджають, то я з ними відпочиваю. Онуки, скажу вам, то сліпа любов і безмежна радість. Якби мав трохи менше років і більше здоров’я, то без роздумів і воювати пішов. Заради них, найрідніших…

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Тернопільводоканал
Теги: #водоканал, #інтерв’ю, #Любомир Калиняк
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
У Тернополі в лікарні для воїнів виступив гурт “Kozak System”
09:15, 22 Травня, 2024

У Тернополі в лікарні для воїнів виступив гурт “Kozak System”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: