Виставка у Збаразькому замку: краса, побачена крізь пастель
- Опубліковано: Наталія Ганусевич
- —
- 13 Серпня, 2026 о 08:43
7 серпня у приміщенні Збаразького замку відкрилася виставка творів двох українських мисткинь – Світлани Мельник та Людмили Скопінцевої. Їхні роботи об’єднує любов до пастельного живопису, пейзажу, архітектури та особливого вміння бачити красу у, здавалося б, звичних речах.
Перегляньте також:
- На Збаражчині презентували виставу «Світло незламних сердець»
- На Тернопільщині зіткнулися три автомобілі: серед потерпілих — дитина
Кажуть, що краса – в погляді того, хто дивиться. Але коли художник не просто помічає прекрасне, а вміє передати його через колір, світло, настрій і несподіваний ракурс, звичайний краєвид перетворюється на справжню мистецьку історію. Саме таким є світ, представлений на виставці у Збаразькому замку.
Світлана Мельник – професійна архітекторка та художниця, членкиня ГО «Пастельна Гільдія України». У своїй творчості вона працює у техніці сухої пастелі та графіки, звертаючись передусім до пейзажу, передаючи у своїх роботах різноманітність природи в різні пори року.
Для мисткині пейзаж – це не просто зображення місцевості. Це дослідження світла, простору й настрою, спроба зафіксувати тиху динаміку природного середовища. Водночас значне місце у творчості Світлани Мельник посідає архітектурна графіка, де професійний досвід архітекторки поєднується з художньою виразністю. Точність, композиція, ритм і структура стають основою образу, але не обмежують його емоційності.
Мисткиня є учасницею всеукраїнських та міжнародних виставок, а також авторкою 13 персональних виставок. Її твори зберігаються у приватних колекціях в Україні та за кордоном. Серед останніх персональних проєктів — виставки у Києві, Кам’янці-Подільському, Збаражі та інших містах України.
Із творчістю пані Світлани я познайомилася цілком випадково – через соціальні мережі. Одного разу мою увагу привернула світлина костелу Святого Антонія, і вона буквально вразила мене своєю свіжою, світлою красою.
Для мене цей храм – не просто архітектурна пам’ятка XVIII століття. Це частина історії Збаража, яка сьогодні, на жаль, перебуває у нереставрованому стані й потребує належної уваги та збереження. Тому особливо вражаючим було побачити його на картині Світлани Мельник зовсім іншим – ніби оновленим, сповненим життя і кольору.
Художниця зуміла побачити й показати те, що у повсякденному сприйнятті часто залишається непоміченим. На її полотні храм ніби знову набуває свого звучання: архітектурні деталі стають виразнішими, кольори — живішими, а сама споруда постає у своїй найкращій красі. Це не просто точне відтворення архітектури – це погляд художниці на пам’ятку, її емоційне прочитання та своєрідне повернення їй краси.
Мабуть, саме тоді я зрозуміла, наскільки важливо, щоб історичні пам’ятки жили не лише у документах, фотографіях чи архітектурних описах, а й у мистецтві. Адже художник здатен показати пам’ятку такою, якою ми її не завжди помічаємо, – побачити її характер, підкреслити найвиразніші риси, подарувати їй новий погляд.
Саме тому зустріч із творчістю Світлани Мельник стала для мене особливою. Її роботи – це не лише про красу природи чи архітектури. Це про вміння дивитися, помічати і закохувати в побачене інших. І дуже символічно, що сьогодні ці роботи представлені саме у Збаразькому замку – місці, де сама історія стає частиною мистецького простору.
Людмила Скопінцева за освітою архітекторка, а пастельним живописом займається упродовж останніх років. У її творчості також переважають пейзажі, однак особливістю робіт є поєднання природних мотивів з архітектурними образами, жанровими сценами та натюрмортами.
Її художній світ – це уважне спостереження за навколишнім середовищем. Архітектура в її роботах не просто формує простір, а стає частиною живого пейзажу, співіснує зі світлом, небом, деревами та людською присутністю.
Людмила Скопінцева є членкинею ГО «Пастельна Гільдія України» з 2024 року та бере активну участь у спільних всеукраїнських і міжнародних виставкових проєктах. Її роботи експонувалися у Львові, Тернополі, Одесі, Дніпрі, Києві, Полтаві, Кременчуці, Кам’янці-Подільському та інших містах. Серед вагомих мистецьких здобутків – звання лауреатки конкурсів «Верлібри пастелі» у Кам’янці-Подільському та міжнародного конкурсу «Дерево життя».
Під час відкриття виставки пані Людмила звернулася до гостей із щирим і дуже простим, але водночас важливим закликом – не боятися пробувати себе у мистецтві. Тим, хто ніколи не малював, вона порадила почати, а тим, хто колись писав картини, але з різних причин залишив це заняття, — повернутися до творчості.
Адже, за словами мисткині, у наш непростий час мистецтво допомагає людині вистояти й вижити. Воно дає можливість хоча б на деякий час відволіктися від тривог, зосередитися на кольорі, світлі, красі, відчути внутрішню рівновагу й зберегти в собі здатність радіти.
«Не обов’язково одразу створювати шедеври. Важливо дозволити собі творити», – так можна передати головну думку її звернення до присутніх. Бо мистецтво – це не лише про професійних художників і виставкові зали. Це також про кожного з нас, про можливість знайти власний спосіб говорити зі світом і підтримувати себе у складні моменти.
І, можливо, саме тому сьогодні особливо важливо не втрачати бажання творити. Коли навколо багато тривоги й невизначеності, фарби, лінії та образи можуть стати своєрідним простором свободи, тиші й внутрішньої опори.
Обох художниць об’єднує не лише техніка пастелі, а й архітектурна освіта. Можливо, саме тому у їхніх роботах так відчутні увага до простору, композиції, перспективи та деталей. Водночас кожна з мисткинь має власний погляд і власну художню мову.
Пастель дозволяє особливо тонко працювати зі світлом і кольором. Вона може бути м’якою та майже невагомою, а може передавати виразність фактури, контрастів і настрою. У представлених роботах ця техніка допомагає художницям говорити про те, що часто залишається поза увагою: про зміну світла протягом дня, тишу пейзажу, характер старовинної архітектури, красу дороги чи миттєвість певного настрою.
Особливого звучання виставці надає простір Збаразького замку. Історична архітектура стає своєрідним діалогом із сучасним мистецтвом: старовинні мури, крізь які пройшли століття, зустрічаються з творами сучасних українських художниць, для яких важливими є світло, простір, пам’ять і краса навколишнього світу.
Ця виставка – нагода подивитися на звичне по-новому. Побачити архітектуру не лише як споруду, а як частину пейзажу й історії. Побачити природу не просто як фон, а як живий простір, що постійно змінюється. І, зрештою, побачити світ очима двох мисткинь, кожна з яких має власний ракурс, власне відчуття кольору і власну історію, яку розповідає мовою пастелі.
Виставка у Збаразькому замку запрошує глядача не просто дивитися – а вдивлятися. Адже іноді достатньо змінити ракурс, щоб побачити неймовірне у звичайному.
Наталія Ганусевич
Національний заповідник «Замки Тернопілля»
Фотографії Оксани Пришляк
