Любов Зубчук: «Я не шкодую, що залишилася у водоканалі, бо люблю свою роботу»

Опубліковано:
20 Травня, 2024 о 15:20
Любов Зубчук
Любов Зубчук. Фото: Тернопільводоканал

Дбати про те, аби місто завжди залишалося з якісною водою. Така важлива місія у начальниці відділу водонасосних станцій Любові Ярославівни Зубчук. Школяркою вона прагнула стати лікаркою та допомагати пацієнтам на рідному Прикарпатті. Але життя розпорядилося по-своєму — і вже понад 40 років пані Люба піклується про те, аби в оселі тернополян потрапляла чиста й смачна вода. А для самої Люби Ярославівни другою домівкою став наш «Тернопільводоканал».

— Пані Любо, як почався Ваш професійний шлях у водопровідній галузі? Адже фах у Вас — особливий, не надто поширений, навіть рідкісний…



— Здобути професію, пов’язану з водопостачанням та очищенням води, мені порадили родичі з півдня, коли гостювали на Івано-Франківщині. Вони привезли з собою газету «Вечірня Одеса». Там була публікація про конкурс абітурієнтів у місцевих вишах. Рідні запропонували мені спробувати вступити до інженерно-будівельного інституту на нову спеціальність — «Раціональне використання природних ресурсів та очищення промислових стоків». Пояснили, що це доволі перспективний фах і такий спеціаліст буде затребуваний у багатьох установах, як-от екологічних службах, санстанціях. Після недовгих роздумів я поїхала до Одеси, здала екзамени й стала студенткою. А от про дитячу мрію вивчитися на медика довелося забути.

— А як потрапили до Тернополя?

— Після закінченнянавчання 1983 рокуя хотіла працювати якомога ближче до дому. Випускників тоді розподіляли на роботу по всіх республіках Радянського Союзу. Пам’ятаю, для нашої групи надали одне-єдине направлення на захід України, у Тернопіль. Я й обрала його, хоча до того ніколи не бувала уцьому місті.

Прибула до Тернополя, прийшла з документами в обласне управління ЖКГ. Цікаво, що мене не дуже хотіли працевлаштовувати, мовляв, місць для молодих спеціалістів немаєАле після того, як я попросила надати письмову відмову, таки взяли майстринею з обслуговування фонтанів у виробничому управлінні водоканалізаційного господарства.

Відтоді й почалася моя епоха у водоканалі, хоча, як бачите, тоді підприємство мало іншу назву.Згодом працювала майстринею у відділі головного механіка, інженером виробничо-технічного відділуУ 1984 році обійняла посаду інженера-технолога водопровідних насосних станцій (ВНС). У 2005 році мені присвоїли категорію провідного інженера-технологаВНСА 2016 року призначили начальницею відділу ВНС.

— Яким запам’яталося підприємство, коли лише починали здобувати досвід?

— Переважна більшість об’єктів, які діють сьогодні, на той час вже були в експлуатації. Коли прийшла на роботу,у місті функціонували три водонасосні станціїта ще одна на вулиці Клінічній. Остання тоді виконувала рольнасосної станції з функцієюпідвищення тиску.

Також качала воду ВНС №2 в районі «Загребелля», неподалік готелю «Галичина».Там був резервуар чистої води та, здається, три насоси. Станція забезпечувала водою мікрорайон «Дружба» з водозабору «Тернопільського». Зокрема на ВНС потрапляла вода із п’ятьох свердловин уздовж Серету. Але згодом їх поступово вивели з експлуатації, бо якість води погіршилася. Потім закрили і саму станцію на «Загребеллі», адже використовувати її стало недоцільно. Тоді для водопостачання «Дружби» проклали ще один водогін діаметром 500 мм від ВНС третього підйому.

За моєї пам’яті у Тернополі також добудували каналізаційні насосні станції (КНС). На початку 1980-х рр. діяли друга й третя КНС. Але після запуску КНС №9 їх ліквідували.

Я застала масштабну реконструкцію об’єктів водоканалу, яка припала на 1980-рр. Тривала інтенсивна розбудова Тернополя, запускали в роботу заводи.І оскільки активно розвивався промисловий сектороновлювались водопровідні й каналізаційні мережі.

Якраз розроблявся проєкт реконструкції Верхньоівачівського водозабору. Водозабір діяв з початку 1970-х ррЗгодом там добурили ще три свердловини, збудували новий резервуар, проклали водовід «тисячку».

Реконструювали й насосну станцію третього підйому — там з’явилися два великих резервуари на 10 тисяч м³ кожен. Відзначу, що на той час на добу ми подавали у місто води в межах 70 тисяч м³, але працювали над розширенням. Також було передбачено побудову другої черги насосної станції. Сам корпус будівлі спорудилиале так і не ввели в експлуатацію.

А ще у ті роки на станції третього підйому планували збудувати станцію знезалізнення. Адже підземна вода, яку добуваємо зі свердловин, характеризується підвищеним вмістом заліза. Саме цей хімічний елемент надає їй червонуватого забарвлення. Але реалізації цього проєкту ми дочекалися значно пізніше.

— Очолювати відділ — велика відповідальність. Як вдається знаходити спільну мову з підлеглими?

— Я вважаю, що коли на роботі тебе оточують хороші люди — це чи не найголовніше. Мені з колегами пощастило. На мою думкудержава фінансувала водоканал за залишковим принципом. Тут було недостатнє забезпечення, доволі низькі зарплати. Хто хотів заробляти багато грошей, водоканалу довго не тримався. Тому цінність нашого підприємства — саме у людях. Адже чимало фахівців «приростали» до водоканалу на все життя. Тут працювали та й досі з віддачею працюють подружжями, сім’ями.

У нас підібрався добрий, чуйний колектив. У нашому відділі ніколи не було серйозних конфліктів, чвар. Я старалася створити довірливі взаємини між керівництвом та підлеглими. Так, виникали різні робочі ситуації, але не переростали в скандали чи протистояння. Якихось секретів взаємодії з колегами не маю. Просто старалися відкрито обговорювати складні ситуації, не опускатися до чуток і пліток. У колективі встановили певні правила і їх обов’язково дотримуватися всім.

Знаєте, недобре, коли в людини щось лишається на душі невиказане. Це погано і для неї, і для співробітників. Вона щось думає, накручує себе. Тому якщо помічаю, що колезі важко, щось носить у собі, підходжу, розпитую як справи. Розмовляємо щиро, обговорюємо проблему і врешті-решт знаходимо порозуміння.

Загалом усі в моєму відділі — молодці!У нас різнопланова робота, бо обладнання технологічне. Працюємо і з механікою, і з енергетикою, і з гідравлікою. Все треба обслуговувати і знати, як воно функціонуєАле ми — команда і нам такі завдання під силу.

— Відвідуючи Вас на робочому місці, що на насосній станції третього підйому, була вражена теплою атмосферою…

— Ми справдідодали цій ВНС трохи домашнього затишку. Ми подбали про те, щоби колеги крім кави чи чаю могли приготувати собі якусь страву. А оскільки на цій ВНС у нас велика територія, зробили грядки для працівників. Там росли різні овочі, щоби можна було зірвати й одразу свіженьке кинути в банячокЯк кажуть у відомій рекламі, з лану — до столу. Я любила свій городецьдоглядала за грядками в обід і після роботи. Тішилася, коли був щедрий урожай, вдавалося вирощувати гарні баклажани, перчики, помідори. Аж серце раділо! Саджали і смородину, і малину, і ревінь.

«Моду» на вирощування городини, закладання садків запровадили у тих же 1980-х рр. Тоді у Радянському Союзі популяризовували продовольчу програму. Людей заохочували, щоб вони на робочих місцях додатково займалися корисними справами, забезпечували харчами себе та колег. От і у нас на водоканалі родили і яблуні, й вишні. А на очисних спорудах ми навіть биків тримали!..

Тепер ті часи минули, плануємо розмістити на третьому підйомі музей водоканалівського обладнання, яке десятки років служило тернополянам.

Раніше на станції третього підйому, особливих умов для працівників не було. Тому на початку 2000-х, вже за керівництва Володимира Антоновича Кузьми, ми спорудили там прибудову, облаштували гардеробну, душові аби люди мали змогу помитися, переодягнутися.

— А як розвивалося підприємство, коли Україна здобула незалежність?

— Як я вже розповідала, у 1980-х рокахми качали близько 70 тисяч м³ води у добу. Воду подавализа добовим графіком — зранку чотири години та ввечері, здається, з 17.00 до 23.00 год.А у 1990-х зафіксували спад. Заводи перестали працювати, промисловість занепадала імісто потребувало значно менше водиТому ми почали міркувати над тим, як заощадити електроенергію. Бо на водозаборах працювали насоси великої потужності, а електрика завжди була дорогою. Тобто, це значний відсоток витрат підприємства.

У ті роки діяла зонована подача електроенергії: нічна зона, денна і зона пік. У зону пік вартість електрики була найвищою. Тому ми задумалися, як розвантажити насоси на цей часовий проміжок. Зупинилися на тому, що треба купувати прилади частотного керування.І у 2007-ому за керівництваначальника відділу ВНС Леоніда Андрійовича Ментухавстановили на третьому підйомі перший такий пристрій.Він дав нам суттєву економію електроенергії. Щоправда, щоб його впровадити ми поміняли два високовольтних насоси на низьковольтні. І розробили графік як вони мають працювати. Крок за кроком оновлювали все обладнання.

У цей же період люди почали старанніше стежити за обліком води, активно встановлювати лічильники. В середині 2000-х ми відмінили добовий графік подачі води. Відтоді воду до осель споживачів постачаємо 24 години сім днів на тиждень.

Загалом же реконструкція водопровідних мереж для нас — процес безперервний. От колись насоси на насосній третього підйому подавали воду на «Східний» та «Сонячний» масиви з тиском6,6 атмосфер, а зараз у нас максимальний — 4,7 атмосфер. За цими показниками криється величезний пласт роботи, розвитку. У нашій праці вдосконалення має тривати завжди, до нього мають долучатися й молоді фахівці. Адже вода — якісна, чиста — потрібна усім нам і в будь-який час.

Багато добрих змін сталося з приходом на підприємство Володимира Антоновича. Молодий керівник наче подарував «Тернопільводоканалу» нове життя, з’явилося інше бачення роботи. Тоді ми взялися не тільки за реконструкцію об’єктів, але й за наведення благоустрою територій, ремонт приміщень підприємства. Тоді ще не було електронної платформи ProZorro, самі купували матеріали, обладнання…

Тепер реалізуємо проєкти з реконструкції за кошти Світового банку. Так, нам осучаснили насосну станцію третього підйому, збудували нову станцію очистки води. Наші працівники успішно освоїли нові технології.

— Як Вам вдавалося поєднувати роботу та піклуватися про сім’ю?

— Турбот завжди вистачалоОсобливо складно доводилося, коли діти підростали. Між ними різниця — тільки два роки. Тож окрім роботи, на мене ще чекала купа справ: треба було і їсти приготувати, і в садочок завести, а ввечері казку почитати, погратися. Обходилася без пральної машини. Підгузків ще не продавали. Та я все встигала. Але у мене була велика перевага — молодість. Мабуть, на найважчі етапипіклуванняпро малюків природа закладає для жінки більше сил, енергії, витримки. Бо зараз, коли в гості приїжджають двоє маленьких внуків, дивуюся скільки уваги треба приділяти малечі…

— Знаю, у Вас була змога кардинально змінити фах…

— Так, я двічі могла змінити роботу. Вперше — під час виходу з декрету. Тоді була можливість спробувати себе в іншій сфері. Але поїхала на водозабір «Тернопільський», поспілкувалася з колегами-жіночками. Подумала: «Боже, ну як же я піду?». І не наважилася. Ще один переломний момент настав, коли запускали завод «Сатурн». Мені пропонували йти працювати на станцію очистки води. Мені начебто і хотілося, але згодом передумала.

Але ці дві ситуації для мене — не про втрачені можливості. Я не шкодую, що залишилася у водоканалі, бо люблю свою роботу. Вона різнопланова, цікава, завжди вимагає саморозвитку, вдосконалення, нових знань… Я пережила на цьому підприємстві складні часи, застала добрі зміни. Та як би нелегко не було, наші працівники ходили на роботу, виконували обов’язки. Адже ті ж водонасосні станції у нас працюють цілодобово, майже ніколи не припиняли свою роботу

Навіть у сутужні 90-ті роки, коли було тяжко з зарплатами та робочими матеріалами, водоканал втримався. Згадую і не знаю, як ми тоді виживали, бо навіть купити необхідне обладнання було дуже важко. Але зривів щодо водопостачання не було. Тернопіль завжди залишався з водою… І це, як на мене, найкраща відзнака нашої праці.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Тернопільводоканал
Теги: #водоканал, #Любов Зубчук
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Лікар-гінеколог Катерина Бригадир: “Турбота про своє здоров’я – це найкращий прояв любові до себе”
20:12, 21 Червня, 2024

Лікар-гінеколог Катерина Бригадир: “Турбота про своє здоров’я – це найкращий прояв любові до себе”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: