Історія, яка лягла в основу свята сталася багато століть назад – у другому столітті після Різдва Христового, коли в Римі правив імператор Адріан. У столиці Римської Імперії жила благочестива вдова Софія (ім’я Софія означає премудрість). У неї були три дочки, що носили імена головних християнських чеснот: Віра, Надія і Любов. Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховала дочок у любові до Бога, навчаючи не прив’язуватися до земних благ.
Перегляньте також:
- Начальник Тернопільської ОВА В’ячеслав Негода отримував понад 100 тисяч щомісяця
- З докторантури на передову: історія тернопільського “Історика” з 105-ї бригади
Треба сказати, що християнська віра на віталася в Римі і чутки про сім’ю християн дійшли до імператора. Спочатку він вмовляннями, а потім погрозами намагався змусити відректися Софію з дочками від віри в Ісуса Христа. Але християнська віра у дівчаток та їх матері була непохитна.
Імператор, який не звик, щоб простолюдини не слухалися його наказів, велів надати дітей жорстоким тортурам. Проте сила віри в Господа була така, що ні вогонь ні кипляча смола не змогли завдати шкоди святому сімейству. І тоді Адріан у гніві засудив дівчаток на смертну кару.
Матір їх Софія, була змушена спостерігати за стражданнями дочок. Вона поховала за християнським звичаєм чесні останки Віри, Надії і Любові. На третій день після поховання Господь послав Софії тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі.
Віра, Надія, Любов та матір їх Софія зараховані християнською Церквою до лику святих. Мати і її дочки зробили подвиг в ім’я віри, який показав, що для людей з істиною вірою в Ісуса Христа, недолік тілесних сил аніскільки не служить перешкодою до прояву сил духу і мужності.
Традиції і звичаї свята Віра Надія Любов
В народних традиціях день 30 вересня називають ще «вселенськими бабиними іменинами» або «бабським святом». Тільки за традицією він починався з плачу – повір’я говорять, що ранок цього дня всі жінки повинні починати з голосного плачу, який служить своєрідним оберегом. Дійсно, за звичаєм належало плакати навіть тим, кому на долю гріх було скаржитися. Плакали якщо не про свою долю, про долю рідних і близьких, адже «жіноча доля не буває одна».
Традиція такого плачу з’явилася не випадково, тому що 30 вересня згадували не лише Віру, Надію і Любов, але і матір їхню Софію, що страждала на і плакавшую про своїх дочок. Взагалі сльози в народній традиції – це не тільки вираз природного горя чи смутку, але і форма ритуального поведінки. Так, наприклад, наречена завжди «плакала» перед весіллям, прощаючись з рідним домом.
У народі вважається, що якщо 30 вересня оплакати всіх своїх близьких і свою власну частку, то протягом року нічого поганого не трапиться. Тобто, з одного боку, плач нагадував про страждання Софії, яка втратила трьох дочок, але з іншого – в цьому обряді був і свій тонкий розрахунок. У Росії християнські звичаї часто переплітаються з язичницькими, тому навіть з акта поминання святих мучениць народився самобутній ритуал.
За збереженим з дохристиянських часів традицій, 30 вересня в селах влаштовувалися «сільські святці». Молодь збиралася на «вечірки», плекаючи надію «себе показати та вивідати, хто впаде на розум, на душу». А ті дівчата, у серцях яких уже горів вогонь кохання, голосили, щоб відповідним почуттям судженого «не було кінця століття», щоб любов «у вогні не горіла, в воді не тонув, щоб її зима студена не знобила». І берегли в собі віру, що все так і станеться.
Заміжні жінки в цей день, щоб забезпечити спокійну атмосферу в домі, купували в церкві три свічки, з яких дві ставили там же, у храмі, перед ликом Христа, а одну притримували для дому. Опівночі її треба було встановити в середині хлібного короваю, спеціально для цього виставленого на стіл, запалити і вимовити цілих 40 разів поспіль заповітні слова про те, щоб всяке зло зникало, а спокій в родині прибував. Вранці ж нагодувати тим хлібом домочадців (тільки їх і нікого зі сторонніх, навіть гостей) і ні в якому разі не викидати ні крихти.
Іменини Віри, Надії, Любові і Софії
Також 30 вересня святкують свої іменини всі жінки з іменами Віра, Надія, Любов і Софія. В цей день було прийнято пригощати іменинниць пирогами. Іменинниці святкували день Ангела цілих три дні, прославляючи материнську мудрість і жіночі чесноти. Вважалося, що дівчинка, яка народилася в цей день, володіє неабиякою мудрістю, здатна створити в будинку затишок і принести благополуччя.
Іменинницям само в цей день було прийнято дарувати ладанки й ікони з зображенням Віри, Надії, Любові або Софії, солодощі. Вони, в свою чергу, отдаривались пирогами. Святкових застіль, звичайно, не влаштовували, але і не відмовляли в пригощанні тим, хто вітав жінок з іменами Віра, Надія, Любов і Софія.
