«Театр – моє життя, праця й захоплення»: заслужена артистка України Оксана Малінович зустріла свій прекрасний ювілей
- Опубліковано: Микола Шот
- —
- 26 Травня, 2026 о 17:12
Для заслуженої артистки України Оксани Малінович театр постає в трьох вимірах – життя, праця й захоплення. Вже майже три десятиліття вона виступає на сцені Тернопільського академічного драматичного театру імені Тараса Шевченка. Створила тут понад 80 образів у різножанрових постановках. «Кожна роль є улюбленою, – твердить, – бо, беручись до її втілення, вона для мене, мов маленька дитина, з якою починаю вчитися ходити, говорити, зростати й прагнути, щоб цей образ хвилював глядачів тривалі роки». Тому акторка завжди щира в усіх своїх ролях, хоча до снаги їй усе-таки – характерні, драматичні. Цьогорічного травня посеред його білопіння й цвітіння пані Оксана зустріла свій прекрасний ювілей, з яким і сердечно вітаємо.
Оксана Малінович (у дівоцтві – Іванів) зростала ще з двома сестрами. Каже, мама кожну з них напучувала-настановлювала на вибір певної професії. Оскільки сімʼя була інженерно-бухгалтерська, то ці спеціальності здобули сестри, а Оксану мати бачила не інакше, як лікарку, незважаючи навіть на те, що донька страшенно боялася крові. Ба більше, дівчина після закінчення школи стала працювати в одному з медзакладів, аби здобути відповідну практику. Проте життя послало їй подружку з оголошенням про набір до акторського відділення, яке щойно відкривали в тодішньому Тернопільському музучилищі (нині – коледжі) імені С. Крушельницької. Курс, зокрема, вів народний артист України Вʼячеслав Хімʼяк. Тричі ходила до нього на консультацію, аби добре підготуватися до відповідних іспитів. Готувалася дуже ретельно, аби не заважати сусідам своїм читанням, декламуванням, співами, навіть умикала пиловсмоктувач. Зараз, згадуючи цей час, Вʼячеслав Антонович мовить, що був тоді подивований, як Оксана виконала всі його настанови, чудово підготувалася до екзаменів. «Я вже в той час зауважив, що в неї дуже добра хватка, вона знає, чого прагне», – зазначає Вʼячеслав Хімʼяк. Відданість театрові проявила зі студентської лави. Ще на другому курсі режисер Олег Мосійчук запропонував їй зіграти вередливу, зманіжену, примхливу царівну Несміяну в казковій постановці «За щучим велінням». До премʼєри цієї вистави залишалося вже небагато часу, коли Оксана потрапила в лікарню на операційний стіл. Але театр був для неї сильніший болю – вже на третій день після оперативного втручання повернулася на репетиції. І зараз вона переконана, що «має завжди бути у формі, дуже сильною жінкою».
Перегляньте також:
- Лесь Курбас і Валентина Чистякова: історія кохання, яку не змогли знищити репресії
- Історій про Мавку не буває багато
Від тієї Несміяни Оксана Малінович і веде рахунок образам, утіленим на театральній сцені. Каже, вже понад вісімдесят нарахувала. Ролі – різні за жанром, характером, уподобанням, але всі їй рідні, про яких ніколи не скаже щось поганого. А от про ті, які мріє тривалими роками зіграти, ділиться із захопленням. Бо ж так хочеться випробувати себе в образі і шекспірівської леді Макбет, і Зої Жмут-Вовчихи за новелою з народного життя Ольги Кобилянської. Одразу ж після закінчення театрального відділення дуже бажала вийти до глядачів, ні, не в ролях Джульєтти чи Дездемони, як інші, а Проні Прокопівни у виставі «За двома зайцями». Я – людина характерна, тому мені цікаві суперечливі та нестандартні герої», – мовить. Але мрії про роботу над образом Проні судилося не здійснитися через сварку з режисером.
Є ще одна постановка великої ваги в Оксаниному житті, й не лише в професійному. «Коханий нелюб» – знаємо, що це відома комедія Ярослава Стельмаха, в якій Оксана Малінович свого часу зіграла служницю Ярисю. Прочитати цей твір тодішній керівник Тернопільського драмтеатру Михайло Форгель запропонував їй не деінде, як під час відпочинку на морському узбережжі. Відтак «Коханий нелюб», до слова, стане її першою значущою роботою на великій театральній сцені. Одначе варто було б на назву цієї пʼєси й вистави подивитися з мовної точки зору. Адже в ній закладено художній оксюморон – поєднання протилежних емоційних станів. У цій постановці роль Степана виконував Андрій Малінович. Він навчався в театральній студії з Оксаною, працював у театрі освітлювачем, але вона не звертала на нього жодної уваги. Коли ж обоє нарешті познайомилися, то виникало між ними більше сварок чи конфліктів, ніж якихось приємних розмов, навіть одного разу вдарила його. А потім закрутилося-завʼязалося. З нелюба він став коханим, з яким після цієї ж вистави одружилися.
Уже з роками в іншій постановці – «Моя професія – синьйор з вищого світу» Оксанина героїня Валерія скаже, що для неї «сімʼя – це найголовніше, чоловік – це бог, тож я стараюся всіма способами й методами тримати цю родину». Мовлено ніби й про саму акторку. Сімʼя для неї – пристань турбот і затишку. З чоловіком Андрієм Маліновичем, теж заслуженим артистом України, живуть у злагоді. Оксана народила йому 23 роки тому сина Павла. Це імʼя в її родині пошановують здавна. Син спочатку вивчився на ІТ-івника, а зараз здобуває ще й фах фізичного терапевта та реабілітолога, а отже – медика, якого мати у своїй сімʼї прагнула ще Оксанина мама. Акторка в юності активно малювала, але після написання портрета сина, як каже, закинула цю справу, бо ж її творчий простір цілком заполонив театр.
Прикметно, що вдома з чоловіком Андрієм вони ніколи не проводять репетиції чи не повторюють текст, якщо навіть зайняті в одній виставі. Помешкання – це інший світ, де місце прибиранню й готуванню страв, відпочинку. Каже, що мама вчила своїх трьох доньок бути королевами на кухні. «Я така й є», – мовить з усмішкою. Тож пече, смажить, варить, хоча не готує тих страв, над якими треба годинами чаклувати-стояти.
Як куховарить Оксана зрозумів, але ще цікавило, що в її розумінні поняття «Актор». «Це – пластилін, глина. Коли взятися розминати тривалий час цей твердий матеріал, він нагрівається й можна виліпити будь-яку фігуру. Тому й будь-який режисер може зліпити з актора, те, що йому потрібно у виставі, але не кожен актор можу цьому піддатися, треба вірити режисерові, що це правильно, бути готовим до тих змін, які хоче постановник, – пластичним, гнучким», – пояснила. А ще Оксана «обожнює грати на сцені зі своїм чоловіком, який її завжди виручає». Взагалі партнер має велике значення на сцені. Дуже добре їй працюється в такому сенсі зі своїми одногрупниками, вони – надто рідні акторці. «Юлю Хміль страшенно люблю, партнер від Бога – Євген Лацік, Оксана Левків, Наталка Олексів мені дуже близькі. Є такі, що важко працювати, не бачиш їхніх очей, але працюю, бо ж на сцені треба відкинути все, що заважає творчій роботі», – ділиться думками Оксана Малінович.
Не можна не згадати й про те, що Оксана Малінович мали поки що лише одну спробу знятися в кіно. І було це ще 1994 року, коли зіграла роль Покоївки у кінострічці «Час збирати каміння», в якому також був зайнятий народний артист України Вʼячеслав Хімʼяк. Тим часом Вʼячеслав Антонович в ювілейний рік Оксани Малінович не просто пишається талановитою випускницею першого його театрального курсу, а зазначає, що вона цілеспрямована, їй під силу сцена, її всі (й передусім – глядачі) люблять і поважать. І це – головне.
Микола Шот.
Світлини автора та з особистого архіву Оксани Малінович
