Карфаген має бути зруйнований
- Опубліковано: Павло Жебрівський
- —
- 27 Травня, 2026 о 09:32
Спілкуючись з киянами, відчуваєш, що московити знову програли – обстріли нікого не налякали. Люди принишкли від суму і втрат, вогню і руйнувань. Але – нікого не злякали.
Психологічний ефект, який очікували отримати московити, не досягнутий. Їхні пропагандони різних рівнів продовжують залякувати. Маємо заяви «московитської коняки» міністра Лаврова про ще п’ять-шість обстрілів різної величини протягом наступного місяця, якщо Україна не віддасть Донбас і не припинить свої далекобійні обстріли.
Перегляньте також:
Слухаючи відосики лідора лихварів і кріпаків з Банкової про ймовірний напад зі сторони Білорусі, таке враження, що вони з Кремлем грають у чотири руки, щоб зберегтися при владі – кожний у своїй: московити – з однієї сторони, а «піскограй» – з іншої. І дивляться: а ще це витримають українці?
Заходячи в магазин, бачиш, що продуктовий набір за місяць зріс мінімум на 20%… А в багатьох пенсії – 3600–5000 гривень… За перший квартал ВВП знизився на 0,5%. Тобто економіка сповзає.
Учора спілкувався з директоркою однієї зі шкіл Донецької області. Все гучніше лунає біль, люди питають – що далі? Ніхто не дає відповіді, ніхто не налаштовує кроки, ніхто не пропонує навіть коротких планів.
Водночас щотижня розмовляєш з хлопцями безпосередньо на фронті й чуєш: ми б’ємося, нищимо ворога і тримаємо лінію фронту – що далі, яка логіка завтрашнього дня?
У Києві вже на вулицях лунає «нова» сатира: якщо зранку не чуєш про черговий зашквар з мародерством – то день якийсь неспокійний!
Одним словом: виклики, виклики, виклики, на які у пересічних громадян немає і не може бути відповіді. Бо неначе ж є якась влада…
А потім запитують — чого хлопці не хочуть йти на фронт.
Куди йдемо? Які відповіді на ці виклики?
Українці самі творять і зберігають силу для протидії ворогу внутрішньому і зовнішньому.
Ми маємо ключові виклики чи запити:
1 — коли і як закінчиться війна?
2 — коли і як переполовинити мародерство?
3 — коли і як будуть хоча б спроби подолати бідність?
Чи почув хтось хоч одну відповідь від «влади Банкової»?
От нехай кожен запитає себе. А це що значить? Це значить, що ті, хто відповідальний і в силу різних обставин виявився на керівних посадах країни, починаючи з лідора лихварів і кріпаків і завершуючи чиновником в ОТГ, які не дають відповіді, – мають піти світ за очі.
Чи підуть вони самі?
Точно – ні, адже у них «все добре» під час війни.
Але скільки українці протримаються, не маючи й натяків на шляхи вирішення кардинальних питань у своєму житті?
Сподіваюсь – до перемоги. Але міцність живиться духом і сенсом. Наш дух сильніший за московитські ракети — це щоденний факт. А от із сенсами маємо клопіт.
Нинішній «зелений непотріб» імітує бурхливу діяльність, не дає жодної відповіді, не вселяє жодної певності. Вони провокують, розхитують, брешуть та звинувачують усіх у тому, що за це їх ще й не люблять. Так діють лише внутрішні вороги української нації.
Це треба долати.
Нам потрібен сенс перемоги – ми прагнемо волі, а вона дочка перемоги.
Перший крок – це не просто несприйняття «зеленого непотребу», а визначення їх як ворогів. Чи в силу своєї некомпетентності, чи в силу страху, чи в силу приналежності ментально до руzzкого міру, чи до набутого холуйства – не важливо. Але вони – влада, яка не вказує шлях до перемоги і не віддає повноваження іншим.
Пропаганда єдиномарафону, владних телеграм-каналів, ютуберів, блогерів про найвеличнішого яйцесяйного піскограя – це не про майбутнє України і українців. У його відосах – жодної думки, лише тексти піарників, де жодної відповіді – що далі.
Колись один римський сенатор щодня у парламенті говорив: «Карфаген має бути зруйнований». Коли дві третини українців зрозуміють, що сьогодні особи, які не дають відповіді на ключові виклики та ганьблять свої повноваження, – це непотріб, тоді з’явиться шанс на зміни.
Без подолання внутрішнього ворога зовнішнього долати – нестерпно довго.
Сьогодні зовнішній уже знайшов собі опору у невігластві внутрішнього. Вони «грають у чотири руки» у знищення України і української нації. Тому просторікування про те, що під час війни змінити владу неможливо, – є хибним і ворожим.
Якщо ми не змінимо владу у легітимний для українців по духу спосіб – війна буде нестерпно столітньою. Нова українська історія вчить: якщо є ворог – він має бути знищений.
Маємо перестати боятися. Так само, як не боїмося московитів з їхніми обстрілами.
Українці, не вірте у те, що під час війни неможливо змінити владу.
Про це говорять виключно влада і їхні проплачені холуї. Нам нав’язують цугцванг – коли будь-який крок є поразкою. Вибачте, це порочне коло має бути розірване, і це в нашій силі.
«Зелений непотріб» постійно інспірує лозунг: владу змінити не можна…
Ми, українці по духу, знаємо, що владу змінити можна завжди. Це наша тисячолітня історія. Це можливо як в електоральний, так і в неелекторальний – моральний – спосіб, визначений Конституцією про належність влади народу.
Ключове – це усвідомлення українцями того, що нинішній «зелений непотріб» є внутрішнім ворогом.
Перший крок – це прийняття цього посилу. Далі – лише тоді, коли дві третини українців, не отримавши відповіді на три ключові виклики – завершення війни, покарання мародерів, подолання бідності – усвідомлять, хто ворог.
Павло Жебрівський
