1. Суспільство доволі наївно вірить, що проголосувавши однаково за “Блок Порошенка” та “Народний фронт” воно тим самим змушує їх тягнути один віз спільно. Насправді таке голосування – це міна сповільненої дії, яка неминуче рано чи пізно вибухне. І тут проблема не в чиїхось амбіціях – такий “вибух” стається у всіх країнах світу, де є більше двох партій. Найкраще для всіх нас, щоб це трапилося якомога пізніше. При цьому суспільство не готове до того, що наступні місяці буде вестися велика інформаційна війна всіх з усіма. Це нормальний політичний процес для становлення демократії, але ми будемо переживати кожен найменший скандал як особисті поразки. І це стане одним із найважливіших чинників психологічної напруги в суспільстві.
Перегляньте також:
- Герої серед нас: депутат і захисник з Великогаївської громади отримав відзнаку
- «Розумні» датчики: як вони бережуть оселю від загроз
2. Суспільство вимагає дуже швидких змін (де-факто люди створили конституційну більшість під швидкі реформи). І тут є велика загроза, що партії почнуть гонитву за те, хто краще розпочне імітувати ці самі зміни. Виграє ж той, хто розпочне реальний рух в сторону реформ, той, хто подарує перспективу. Нинішні вибори – це індульгенція для переможців Майдану. Зараз же розпочинається новий етап – це війна за те, хто краще продаватиме нам наше майбутнє. Імітація – це початок провалу. Особливо в епоху, коли жодна політична сила не має переваги в інформаційному просторі.
3. В Україні більше немає олігархів в кучмівському, ющенківському чи навіть путінському значенні цього слова. Чи не єдиною людиною, яку реально можна вважати олігархом – є Коломойський. При цьому вибори практично не змінили регіональні еліти. Більше того, наступні дочасні місцеві вибори можуть законсервувати систему старих еліт, які мають всі шанси відкотити ситуацію назад. Система координат, при якій 10-15 найбагатших людей країни тримали контроль над країною, закінчилася. Ми входимо в систему мозаїчних, подекуди “бутербродних відносин”. По суті, ми входимо в етап, коли мер якогось містечка на Донеччині може без страху “послати” олігарха А, і йому нічого за це не буде. Ця нова система з однієї сторони є позитивною і може дати реальний поштовх до нового. Але головна загроза полягає в тому, що в центрі досі жодна(!) політична сила не готова її сприйняти, як уже існуючу даність. Київ продовжує вирішувати питання через олігархів, силовики продовжують жити в злочинній змові з місцевими елітами, плюс система “смотрящих” нікуди не поділася. Велика загроза від розвалу олігархату – це поступове скочування в стан “понятійних” домовленостей початку 90-х. І наступні місцеві вибори – це ключовий момент для того, щоб почати зміну регіональних еліт. Реформа з децентралізації влади стає ключовою реформою для зміни еліт. Якщо ця зміна не відбудеться – реформа буде похована.
4. Епоха м’якої люстрації закінчилася. Ставка на поступове і повільне витіснення замараних людей, по суті, не спрацювала. Далі нас чекає або повернення в стан болота і продовжиться епоха “Донбас не почули”, або ми розпочинаємо люстрацію і починаємо “жити по-новому”. Вся логіка революцій не передбачає зупинки на півшляху, а епоха “терору” завжди є її обов’язковим елементом. І людство, насправді не знайшло нічого кращого, ніж консенсусна люстрація винних у злочинах. Поки люстрація – це така собі іграшка-страшилка. І не більше того. Якщо вона не стане невідворотнім законним принципом зміни еліт на всіх рівнях – ми отримаємо новий виток революції і, що страшніше контрреволюції.
5. Із позитивного – вірогідність воєнного сценарію розвитку подій відносно невелика. Із негативного – РФ та наші перевертні прагнуть до реваншу. Вже зараз можна сказати, що, як мінімум 40-45 мажоритарних округів були програні виключно через те, що не був узгоджений єдиний кандидат. Наступні місцеві вибори передбачають посилення жорсткої конкуренції серед сил, які називаються проєвропейськими. Більше того, саме місцеві вибори є найважливішими для РФ та її українських сателітів. Головна теза, яку продукує російський агітпроп – Революція Гідності не змінила нічого. Вона просто призвела до зміни персонажів у вищих ешелонах влади, але не створила ніяких позитивних змін. Цю ж тезу в різних модифікаціях повторює Опозиційний блок. І найголовніше, якщо нічого не мінятиметься, люди знову їм повірять.