Нині не стало Дмитра Стецька….Вічна пам’ять… Він таки не уявляв свого життя без своєї Віри…Нарешті вони знову зустрілися, але вже в світі кращому… – пише в соціальній мережі прес-секретар патрульної поліції Оксана Смільська.
Близько 19.00 в в поліції зателефонувала племіниця митця. Дмитро Стецько мав піти на вечерю до неї.
Перегляньте також:
- У Підгайцях зловмисники вкрали туї біля кладовища
- Як виключатимуть світло на Тернопільщині 23 листопада
Близько 17 год. вона телефонувала до нього, але той не відповідав. Племінниця поїхала у майстерню дядька і побачила через вікно, що він сидить на кріслі у не рухається, – повідомляють в патрульній поліції.
Родичка викликала патрульних і швидку. Причина смерті невідома.
Довдково з Вікіпедії: Дмитро Григорович Стецько — український живописець, скульптор. Чоловік Віри Стецько
Дмитро Стецько народився в листопаді 1943 року в селі Полонна (нині Польща). Дитинство минуло на хуторі Драгоманівка, на Тернопіллі. З 1973-го художник мешкає у Тернополі. Закінчив Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва ім. Івана Труша. Учителями з фаху були Т. Драган, В. Трофимлюк.
Дмитро Стецько — представник західноукраїнського мистецького андеграунду 1970-80-х, відомий як живописець та скульптор, однак на початку ХХІ сторіччя заявив про себе акварелями.
З 1971 року працює в галузі станкового та монументального живопису, скульптури та графіки. Учасник численних міжнародних та національних виставок. Автор пам’ятників і меморіальних таблиць І.Франку, В.Стусу, М.Лисенку, Р.Купчинському, І.Горбачевському, Я.Стецьку. Учасник реставрації Тернопільського академічного музично-драматичного театру (1979). Член редколегії журналу «Образотворче мистецтво» (1992—1995), дорадчої ради альманаху «Артанія» (1996—1999), член журі Міжнародної виставки сучасного українського мистецтва бієнале «ПАН-Україна» (Дніпропетровськ).
В перші роки Незалежності України Дмитро Стецько ініціював створення Національної Асоціації Мистців (заступник голови НАМу), член Національної Спілки художників України з 1990 року. У 1993 році вийшов з НСХУ за власним бажанням (вимагав люстрації для митців, що співпрацювали з тоталітарним режимом), лауреат тернопільської обласної мистецької премії імені Михайла Бойчука, премії редакції журналу «Образотворче мистецтво» — за найкращий твір на Міжнародному бієнале українського образотворчого мистецтва «Львів — Відродження», організатор і перший голова гурту художників «Хоругва»(1990).
