Буде дуже нерозумно і вкрай невигідно для держави поховати Дельта банк.
Перегляньте також:
- Передaли нaшим тернопільським тероборонівцям ще вісім нічних розвідувaльних дронів, – Сергій Нaдaл
- Ознаки, які говорять про те, що ви потрібні йому тільки для сексу
По-перше, прямі втрати бюджету, якщо ліквідувати Дельта банк – більше 32 млрд.грн. У тому числі 16 млрд.грн. на ФГВФО. Тому, до речі, фонд намагається пробити варіант відшкодування не грошима, а ОВДП. А це по факту для фізосіб дисконт від суми відшкодування депозитів близько 50%, враховуючи низькі процентні ставки за ОВДП і високу інфляцію. Цікаво, до речі, а борги по комуналці держава теж готова приймати в ОВДП?
Плюс 16 млрд.грн. борги Дельта банку перед держбанками (Укрексімбанк, Ощадбанк та Укргазбанк) і НБУ (з рефінансування).Плюс ще борги перед держкомпаніями. І втрати по недонадходження прибуткового податку і військового збору з доходів за депозитами фізосіб. Плюс збитки бюджету від розорення сотень якщо не тисяч юросіб, які втратять в такому випадку оборотні кошти в Дельті.
По-друге, багатомільярдні непрямі втрати банківського сектора та економіки. Адже кожного разу чиновники НБУ говорили, що Дельта банк – системний банк, тому з будь-якого його врятують. І якщо його все-таки поховають, то вийде, що в черговий раз вони обдурили народ. І цей народ цілком закономірно задасть питання – який системний банк наступний? І, звичайно ж, будуть тримати свої гроші подалі від українських банків. А немає депозитів – немає і кредитів. Немає кредитів – слабка економіка і немає податків. І нова хвиля системної економічної кризи. Штучно породжена. Без можливості покласти провину за неї на Путіна і АТО.
Саме тому раніше МВФ окремо виділив, що Україна зобов’язана рятувати системні банки. Але українські чиновники, в першу чергу від НБУ і ФГВФО як і раніше не можуть знайти рішення як вирішити проблему Дельта банку. Для відновлення платоспроможності Дельта банку державі потрібно лише влити ліквідність близько 12 млрд.грн. Це в рази менше, ніж прямі і непрямі втрати від його “похорону”. І ці 12 млрд.грн. не потрібно буде списати, на відміну від випадку простого “похорону” Дельти.
Кому може бути вигідно доведення Дельта банку до банкрутства? – ФГВФО, враховуючи “інтереси” чиновників фонду. А також великим кредиторам, які спробують “списати” або “дисконтувати” кредити “Дельті”. Можливо також, що в каламутній воді процедури ліквідації знайдуться ділки, які захочуть задешево прибрати до рук вигідні об’єкти, які кредитував Дельта банк – наприклад, 25% акцій телеканалу “Інтер”.
Коли говорять, що в усьому винна агресивна політика собственііка Дельта банку, то замовчують про втрати банку в Криму, в зоні АТО, загального погіршення ситуації в економіці України. Тобто з незалежних від банку причин.З тим же успіхом можна покладати провину у втраті і знеціненні гривневих депозитів на населення, яке повірило запевненням влади про стабільність банківської системи і національної грошової одиниці. В основному проблема Дельти – це результат політичної та економічної кризи Україна. Але, звичайно ж, акціонери Дельти повинні розділити відповідальність з державою таким чином, що вони втратили свої інвестиції в банк. Але причому тут мільйони вкладників і тисячі юросіб. Чому саме вони в черговий раз повинні заплатити за прорахунки влади (питання швидше риторичне).
А якщо влада вирішить поховати “Дельту”, то за це рішення додатково заплатять ще й мільйони платників податків. Які варіанти вирішення проблеми:
– Націоналізація Дельта банку (викуп державою за 1 грн. З подальшою докапіталізацією і поповненням ліквідності шляхом вливання ОВДП – такий варіант передбачений в кредиті МВФ – це кращий сценарій для бюджету, банківської системи, економіки та населення);
– Приєднання до держбанку (цей варіант складніше, враховуючи масштаби Дельти);
– Поділ банку на поганий і хороший. Владі пора вирішити питання Дельта банку найбільш ефективним способом, а не просто списати більше 32 млрд.грн. з бюджету і потім ще розгрібати завали проблем, які виникнуть у разі похорону Дельти. В останньому випадку, як звичайно, зароблять лише окремі особистості (журналісти із задоволенням покопаються в “брудній білизні”).
Першоджерело – сторінка Е. Наймана у Фейсбуці
