«В ефірі “Радіо Осінь”»: історія про зелений вогник, новини для тьоті Моті та музику, яка залишилася в серці
- Опубліковано: Олена Лайко
- —
- 16 Листопада, 2026 о 22:19
16.11.2026
22:20:04
«В ефірі “Радіо Осінь”». Варто тільки прозвучати цим словам, як відразу починає уявлятися, оживати, панувати довкола та унікальна атмосфера, яка може бути притаманна лише затишній радійній студії. Коли посеред невеликої кімнати – круглий стіл із кріслами довкола, великий мікрофон, який стоїть посередині цього магічного кола, і біля нього прикріплена лампочка-діод, пристосована нашими звукорежисерами. Вона вмикається тоді, коли діджей підсуває догори фейдер мікрофона на студійному пульті, і сигналізує про те, що він, тобто студійний мікрофон, уже в ефірі.
Він – і ми разом із ним. В ефірі!
І нас, тобто мене чи діджея, чи ще будь-кого, хто зараз перебуває в студії, у цей момент уже чує не тільки все місто, а й довколишні села, і люди в маршрутках, і водії таксі, і студенти в гуртожитках, і подружні пари на сімейних кухнях в орендованих, власних чи батьківських квартирах, і продавці та покупці в магазинах…
І варто тільки загорітися цьому зеленому (чи червоному) вогнику (у різний час було по-різному, хоча, власне, колір лампочки не мав жодного значення), як життя починало підкорюватися саме цьому знаку, символу, сигналу: горить зелений вогник – і це означає, що, хоч би що відбувалося довкола, чи за вікном, чи в навколишньому просторі, чи навіть у космосі, ефір іде, і потрібно негайно щось говорити, промовляти, виголошувати – впевнено, спокійно, лагідно, ГОВОРИТИ, бо «дірок» в ефірі бути не може!
Щодо «дірок», то це правило всім радійникам увійшло, напевно, не просто в кров, а закарбувалося в кожній клітиночці тіла на все подальше життя. І в цей момент неважливо, що саме в ефірі ти маєш робити – читати новини, вести звичайний радійний ефір, брати в когось інтерв’ю чи проводити програму – розважальну, інтелектуальну, жіночу. Правило лампочки, мікрофона і «дірки» в ефірі обов’язкове для всього і для всіх!
До речі, якщо вже говорити про програми, то моя авторська «Чого хоче жінка» була для мене в контексті роботи в ефірі та її підготовки особливо улюбленою. Після новин, звичайно!
А щодо новин, то, як любила пояснювати принцип їхньої підготовки для радіо наша головна редакторка (головний редактор, якщо вже придиратися до фемінітивів) Тетяна Тарасенко, оскільки люди сприймають усе, що долинає з радіо, тільки на слух, новинне повідомлення у випуску має бути коротким настільки, щоб його не втомлювалися слухати, інформативним настільки, щоб усе було зрозумілим без зайвих пояснень, цікавим настільки, щоб його хотілося дослухати й не перемикати хвилю чи стишувати звук.
«Уявіть собі, що десь є тьотя Мотя, яка на кухні смажить котлети, і в цей момент у неї ввімкнене радіо. І їй під час новин повинно бути цікаво, і має хотітися знати, а що там далі».
І відразу уявляється така собі тьотя Мотя, незрозуміло якого середньостатистичного віку, з бігуді на голові, у халаті та домашніх тапочках, на крихітній кухні, скажімо, на «Дружбі» чи «Східному», яка готує котлети для чоловіка, наприклад, дяді Васі, який от-от має повернутися додому з роботи.
У нас о 18-й випуск новин, а вона вже, молодчинка, встигла все купити, м’ясо перекрутити, картоплю почистити, усе приготувати – от тільки пару котлет залишилося досмажити. А тут якраз на радіо новини, сенсації, повідомлення, які так хочеться потім переказати своєму Васі під час вечері, у спільній родинній розмові.
От тому-то, виявляється, насправді й були такими важливими в нашій радійній роботі і мікрофон, і лампочка, і новини – для створення сімейної гармонії та любові!
А після новин, звичайно, був прогноз погоди з його «медикометеорологічною ситуацією третього типу», бо в Тернополі, в принципі, інших «ситуацій» із погодою практично й не буває.
А тоді – музика. Це теж головне! Після новин, звичайно!
Якщо піддобритися до діджея чи музичного редактора, можна було після випуску випросити для себе в ефір якусь свою улюблену композицію. Такий собі «секретний код» для вибраних, такий собі «привіт» для втаємничених, що зараз, після «твоїх» новин, буде ще й кльова пісня.
Я себе, звичайно, завжди видавала Крісом де Бургом – «Missing You» («Сумую за тобою») або ще більш промовистою «Lady in Red».
І це було так неймовірно – сидіти в студії після новин і слухати в навушниках, у багатстві всіх частот і звуків, щось таке особливе, улюблене, такий подарунок для себе і для всіх, хто зараз з іншого боку ефіру. Про троянди, вино, про того «когось», хто прийде вчасно в те романтичне місце, де вони були колись разом, і про речі, які можуть сказати більше, ніж слова, коли хтось сумує за кимось.
«Missing You» від Кріса де Бурга в ефірі на «Радіо Осінь»…
Олена Лайко
09:43, 11 Листопада, 2026
18:20, 7 Листопада, 2026