Байка про Бреда
- Опубліковано: Дзвінка Торохтушко
- —
- 14 Листопада, 2026 о 21:12
От саме так все й було. Пішли ми з Бредом на Бону. Сидимо, слухаємо капелу бандуристів. Народ плаче і рве струни серця на клапті, аж відлуння йде горами, діди чистять кулемети, жіноцтво полоще кістки, чоловіки чистять сємки й тараньку, дівчата очищають себе від білизни. Воно й не дивно, бо над горами розлого стелеться перегук бандур, вокалів, бокалів, землі і неба.
“Smoc on the woter, ла-ла-ла-ла”!!!
Перегляньте також:
- На Тернопільщині розпочала роботу ще одна добровільна пожежна команда
- У Києві покажуть унікальний скарб із Кременця: десять золотих монет XVI–XVII століть
Народ умліває в катарсисі від мелодики й краси.
З неба то сонце сяє, то валить дощ, то Ілля-громовержець кидається блискавками. Із дерев опадає розкішне осіннє листя, під деревами ростуть опеньки і кришаться від часу мушлі із дна Сарматського моря.
Над Боною пролітають московські шахеди й ракети.
Під горою екзальтовано крокує колона паломників московмького патріархату до Почаєва.
Наші котики-добровольці підрозділу “Сліпа лють” ремонтують бойове авто під найвищою щоглою із найбільшим в Україні стягом, які сам колишній пан обласний голова Головко засобачив на Боні, угробивши історичні замкові підземелля XV – XVII cт. (Дякуєм, пане Михайле, вечір в хату вам надовго!)
– Дивний ви народ, – зітхає Бред. – Як у вас це все поєднується?
– Як bread and butter, – кажу.
– Але ж це бред! – вигукує Бред. – Це абсолютно непоєднувані речі!
– Та ні, це норм, – кажу. – Хочеш, я тобі ще непояснюване поясню? Українці – універсали. Розумієш? Ми, до-речі, і нелогічне можемо залогічити, й неадекватне заадекватити, і невпіхуєме запхати без мила будь-куди за милу душу.
– Все-одно, це бред, – каже Бред.
– Бред по-нашому – маячня, – нявкає Байка.
– О, ноу! – зітхає Бред.
– О, так! – киває Байка. – Дай грошей котикам на ремонт авта.
– А народ, влада, свспільство, державні інституції? – питає Бред. – А оці всі ваші, котрі не ваші, але, все-одно, ваші?
– Не починай, – кажу.
– Та я шо? Я нічо. Я дам, раз так.
– Два рази дай, – раджу. – Так швидше зберемо. – Ок, – погоджується Бред. – Добре, що у вас, бодай, є свобода слова й совісті.
– Добре, – кажу. – Свобода слова – це добре. А от совість, здається, ми даремно відпустили у вільне плавання.
– Чому? – питає Бред.
– Совість – це неписаний закон природи олюднення.
– Ти сама зрозуміла що сказала?
Я не встигаю відповісти, бо помічаю як на гору прориваються поліція, спецпризначенці та бойовики “православного казачєства”, агенти світових спецслужб, мігранти й сенсеї Шаоліня. Капела бандуристів надривно лупить по струнах.
– Це що? – питає Бред.
– Це бред, – кажу.
– Чи маячня?
– Дежавю, – зітхаю.
Бред дивується:
– Оу, то у вас таке вже було?
– У нас таке завжди.
– Але, чому? – не розуміє Бред.
– Тому, що ми є, – каже Байка. – Виключно тому.
Рвуться струни бандур, рвуться вокали, бокали, білизна на дівчатах, нутрощі тараньки, вікові кайдани, православні скрепи, поліцейські кайданки й воронячі зграї в небо. Над Боною звучить:
Ла-ла-ла-ла! Лай-ла-ла!
I’ts my life!
– А ви не можете якось інакше? – запитує Бред.
– Можемо, звісно. Ось доб’ємо московію і як почнемо інакше, то аж світова куфайка затріщить.
– Що таке – куфайка?
– Ватник.
Бред кліпає очима:
– А ватник – це що таке?
Трясця! От як тобі, голівудська ти душа, пояснити, га? Ви ж там життя не бачили, поняття ніц не маєте.
– Сіґал, – підходить командир “Сліпої люті”. – Ватник – це Сіґал.
– Куфайка задрипана! – лається Бред.
– Що там з ремонтом, друже командир? – питаю.
– Ти знаєш: а Бредова ідея перепаяти оті штуки виявилася не такою вже й бредовою. Але треба докупити оце.
Командир диктує список, Бред дає трохи грошей.
Тут я проснулася.
На картці 2 300 грн. А решту треба нам зібрати.
Дайте, не минайте, будь ласочка!
Любов Бурак
