25.08.2026
21:51:29
українська журналістка, редакторка радіопрограм. Членкиня НСЖУ. Заслужена журналістка України.
Балібенабі. Ірландія. Зустрічаючись із волонтерами в різних країнах, я давно вже переконалася у твердженні поета про те, що найкраща у світі жінка — українка, бо «чи з міста, чи з далекої глибинки, талантами чарує увесь світ».
З такою унікальною жінкою я зустрілася на смарагдовому острові. Неля Герман — учителька української мови і літератури в місцевій «Рідній школі», організаторка й активна учасниця заходів, спрямованих на збереження українськості, популяризацію наших традицій і культурних надбань та на допомогу потребуючим.
Неля Герман — із села Стрілківці Борщівської громади, що на Тернопільщині, де понад двадцять років тому вчителювала в місцевій школі. Розповідає про історію рідного села, показуючи книжку «Село на нашій Україні», яку до 600-літнього ювілею першої писемної згадки про Стрілківці написали історики Нестор Мизак, Іван Балан та Іван Романський.
Про походження назви села зберігся переказ, за яким його заснували стрільці галицьких князів, які охороняли фортецю.
«Стрілківчани брали активну участь у лавах українського січового стрілецтва, Української Галицької Армії. А в кінці нашого городу була унікальна печера “Озерна” з підземними блакитними водами глибиною понад два метри, а поруч — найбільша в Європі та найдовша гіпсова печера світу Оптимістична», — говорить Неля.
Про село і книжку вчителька розповідає і учням у школі, серед яких є діти, народжені в Ірландії, які ніколи не були в Україні.
За останні десять років Неля стала відомою в Ірландії свічникаркою. Її красиві, багатобарвні, тематичні свічки стають окрасою свят у родичів і знайомих. До речі, щоб ці вироби були ароматними, Неля пильнує невелику пасіку біля дому, знає вже всі тонкощі бджолярства.
Неля переконана: де б українці не були, на рівні ДНК у нас зберігається любов до праці на землі.
«Кілька разів змінювали місця проживання, завжди хотіла мати свій будинок і шматочок грядки. Робота на ґрунті — це мій відпочинок, відновлення, перезавантаження, — каже господиня. — Коли ми сюди переїхали, я почала садити горошок у чотири етапи. Одна діляночка дозрівала, діти і внуки з’їдали, а потім підходила інша. Сусіди не розуміли, навіщо це, бо є в магазині. Але я бачу, як росте ця улюблена дітворою смакота! У нас у Стрілківцях під сапку було 25 соток городу. То як же без цього тут? Коли ми жили в іншому місті, я мала городець, як кімнатку, кілька метрів, але на ньому були і полуниці, і цибулька, кропик, петрушка. Минулоріч придбала теплицю, де вже дозрівають помідори. На грядках цьогоріч затримка з вегетацією, бо весна була холодною, тільки тепер вияснилося сонечко — і все росте. Мені кажуть: це ж скільки овочів можна було купити за ті гроші, віддані за теплицю? Але до “купити” ти своєї любові і праці не додаси».
— Кажуть, що й добріше те, що вдома виросло?
— Звичайно, бо воно без хімії і з додаванням моїх турбот. У мене є курник з курми, які дають натуральне добриво. Про врожайність важко судити, може, є спеціальні районовані сорти, я їх не вибираю. Якщо сподобався помідор з магазину, то залишаю з нього насіння і висіваю в хаті. Потім розсаду — в теплицю і на грядку.
Сортів маю багато: від дрібненьких чері, м’ясистого «Волового серця» та «Рожевого меду» до жовтих, чорних, рожевих «Де Барао» і сорту «Рожевий слон», який цвіте, в’яжеться і червоніє до грудня. Насіння огірків привожу з України, бо в нас вони зелені, хрумкі, а в Ірландії білуваті й товстошкірі. Минулого року кабачків було багато, капусти, то сусіди і друзі тішилися моїм урожаєм.
Привезла з України і виноградну лозу. Все прижилося, щороку маємо чудовий урожай. Маю малинник, свій хрін. Обсіваю ділянку універсальною невибагливою фацелією, що швидко росте і збагачує землю поживними речовинами, а ще це найпродуктивніший медонос для бджіл.
Із екзотичного вирощую люфу, батьківщиною якої є тропічні регіони Азії та Африки. Але ця представниця трав’янистих ліан родини гарбузових успішно росте і дає урожай і в нас, перетворюючись на біологічно розкладну природну мочалку.
Гарбузи після обробки використовую для ручного виготовлення мила. Основу купую, а до неї додаю інгредієнти з моїх кущів алое та духмяної м’яти, яку жну, висушую і перемелюю.
Пані Неля захоплено розповідає про ще одне хобі — авторське мило: з одного боку ароматний натуральний мийний засіб, а з іншого — мочалка з грядки.
Мило у формі соняхів, виноградних грон, мильних квітів, для яких майстриня використовує засушені пелюстки півонії, троянди та різноцвіття, користується неабияким попитом серед друзів і знайомих.
Майстриня з учнями і всіма бажаючими проводить майстер-класи з виготовлення виробів ручної роботи. Потім їх продають на благодійних ярмарках, де збирають гроші для потребуючих в Україні. А друзі й сусіди кажуть, що подарунки, зроблені руками Нелі, — найароматніші на острові.
«Це моє хобі, як і свічникарство, що дозволяє мені побачити результати своєї ручної роботи, для якої межі вдосконалення немає», — каже майстриня.
Я розпитую Нелю про особливості аграрного сектору Ірландії.
«Тут м’який і вологий клімат, у якому трави ростуть, багато худоби випасають, — розповідає Неля. — Під орні землі підпадає до 20 відсотків землі, тоді як луки і пасовища займають до 60. Країна більше спеціалізується на вирощуванні овочів, зокрема картоплі. Ірландія ще славиться вирощуванням суниць, малини, лохини, ожини, грибів. Але це вже новітні технології господарювання і спеціалізовані фірми з гнучкими прогресивними ноу-хау. Є громадські городи та сади, які виділяють місцеві ради або приватні власники. Люди, які живуть у передмісті або сільській місцевості, мають власні подвір’я-грядки, як я».
— Про які овочі чи фрукти з пієтетом говорять ірландці?
— Картопля тут займає особливе місце як основа раціону та національної кухні і є важливою частиною історії країни. Залежність від картоплі спровокувала у 1845–1849 роках голод через втрату врожаю від фітофторозу. Населення тоді зменшилося вдвічі через масові смерті та еміграцію. Вони це пам’ятають.
Картопляні страви тут найпопулярніші. Серед них — ситний дублінський коддл. Це майже як наша смачна смаженина з м’ясом і овочами, але тут картопля з цибулею, свинячими сосисками та беконом.
Коли українська громада організовує святкові обіди для презентації України, то наші деруни, вареники з картоплею, традиційний український борщ з ребрами та копченостями, тушкована картопля, налисники з різними начинками стають дуже популярними у відвідувачів заходу.
А я додам, що серед безлічі талантів цієї жінки є ще й чудове вміння готувати, щира і гостинна душа з великим серцем, яка гуртує людей. У цій сім’ї завжди відкриті двері для гостей і знайомих. Про це знає не тільки українська громада острова, з якою і я була за обіднім столом у цій гостинній хаті.
Людмила Островська
20:13, 24 Серпня, 2026
06:43, 21 Серпня, 2026
17:43, 19 Серпня, 2026
