Від пензля до зброї: історія художника з Тернополя, який пішов на фронт
- Опубліковано: Ніка Холодовська
- —
- 25 Серпня, 2026 о 20:58
Володимир Бабій із Тернополя — художник, військовослужбовець і доброволець, який із 2022 року захищає Україну. Понад три роки він провів у зоні бойових дій, пройшов шлях від стрільця до роботи у розвідці, а нині служить у Тернопільському обласному ТЦК та СП.
Попри війну, Володимир не залишив мистецтва. На фронт він узяв із собою пастельні фарби й використовував кожну можливість, аби малювати, пише газета”Вільне життя“.
Перегляньте також:
- У Тернополі стався конфлікт між цивільними та представниками ТЦК (Відео)
- Українка з Тернопільщини в Ірландії зберігає рідні традиції, навчає дітей мови та створює ароматні вироби ручної роботи
Від добровольчого батальйону — до фронту
На початку повномасштабного вторгнення Володимир долучився до 16-го окремого стрілецького батальйону, який формували на Тернопільщині.
«Початок «повномасштабки» — це були найбільш круті, славні часи. Перший комбат у нас був дуже крутий — Сергій Володимирович Ткач зі Збаража. Та й весь батальйон був класний, всі хлопці — добровольці, мотивовані. Спочатку у складі батальйону було 500 бійців, потім розширили до 750. Більшість — з Тернопільщини, але були й побратими з Києва, Черкас — ті, хто в перші дні повномасштабки переїхали на захід України з сім’ями — влаштували рідних, і пішли у військкомат. Усе трималося на ентузіазмі — довелося навіть самостійно облаштовувати приміщення для казарми».
Підрозділ поступово формувався, отримував допомогу від волонтерів, військові самостійно шукали інструкторів і проходили підготовку. Згодом батальйон вирушив на схід.
Початок служби був непростим — бракувало спорядження, води, їжі та навіть елементарних побутових речей.
«Ми опинилися на фронті, не маючи базової військової підготовки, не маючи, по суті, нічого. Вистрілявши перед цим на полігоні два-три десятки патронів із автомату, не укомплектовані належним чином. Але це було весело, в певному сенсі. Ми тоді навіть в спальниках дитячих ночували, нормальних спальників не було. Коли стояли в Донецькій області, траплялися перебої з підвозом провізії та води на позиції, тоді доводилось набирати воду з калюж і кип’ятити її».
Малював навіть на фронті
За освітою Володимир Бабій — художник. Він закінчив Теребовлянський коледж мистецтв, навчався у Кам’янець-Подільському університеті та Тернопільському педагогічному університеті.
Коли вирушав на фронт, узяв із собою пастельні фарби.
«На фронті не так легко знайти можливості для творчості, але я не хотів забувати своє ремесло. Адже раніше я часто виставлявся у Національній спілці художників у Києві, можу подаватися на членство. Виставлялися навіть роботи, написані на фронті. І я знаю принаймні ще кілька художників, які теж беруть участь у бойових діях, і продовжують працювати».
Малював під час затишшя, на позиціях у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях, а також під час лікування.
Саме тому майбутню персональну виставку своїх робіт Володимир планує назвати «Окопна романтика».
Два роки в піхоті
Володимир служив піхотинцем, був стрільцем і помічником гранатометника. За час служби пережив складні бої, втрати побратимів і тривале перебування на позиціях.
10 червня 2023 року у селі Левадне він узяв у полон російського військового.
«Там я його і упіймав — він випадково відійшов від своїх, а я не хотів привертати увагу їхнього кулеметника, який працював поблизу. Тому не стріляв, а метнув сокиру — хлопці довго жартували з цього приводу потім».
За словами військового, піхота постійно перебувала у надзвичайно важких умовах.
«Бути піхотинцем — це означає терпіти».
Згодом Володимир працював у розвідці та керував дронами, виконуючи завдання безпосередньо поблизу лінії бойового зіткнення.
Художник також має захищати свою країну
Для Володимира професія художника — це не лише про мистецтво. Він переконаний, що справжній митець має розуміти історію та реальність своєї держави.
«На мою думку, наша нація в цей час здає екзамен з історії, і художник зобов’язаний стояти у перших рядах в цьому іспиті. Ти можеш вправно писати картини, і не бути художником. Це — ім’я, яке потрібно заслужити».
Він говорить і про родинну пам’ять, яка, за його словами, сформувала його ставлення до російської агресії.
«Тому мені ця пам’ять передалася апріорі, у мене це все в крові. Можна сказати, я народився з ненавистю до російських окупантів, у мене завжди були такі настрої».
Війна змінює людину
Після тривалого перебування на фронті стан здоров’я Володимира погіршився. Він пройшов лікування, отримав статус обмежено придатного, працював у підрозділі РЕБ/РЕР, а згодом перевівся до Тернопільського ОТЦК та СП.
Говорячи про службу в ТЦК, він наголошує, що робота цієї структури значно ширша за мобілізаційні процеси.
«Ніхто не говорить про те, що на початку повномасштабки ТЦК одягнув мій батальйон».
Водночас військовий переконаний: суспільство має усвідомлювати спільну відповідальність за оборону держави.
«Дуже часто люди у тилових регіонах просто не розуміють, як це — жити у ворожій окупації, відмовляються усвідомлювати, що воювати, у той чи інший спосіб, мають усі. Тільки так ми можемо втримати цю ворожу навалу, не здатися, не опустити рук, а продовжувати цю боротьбу. Бо насправді вона ніколи й не припинялася».
