Помічати те, що підтримує
- Опубліковано: Вікторія Дайвер
- —
- 17 Липня, 2026 о 14:17
Ми постійно перевіряємо заряд телефону. Перед виходом з дому дивимося прогноз погоди, щоб знати, чи буде дощ, чи варто взяти парасолю, чи зміниться температура. Читаємо повідомлення, гортаємо новини. Час від часу зазираємо в банківський застосунок, щоб розуміти, що відбувається з фінансами. Ми звикли бути уважними до всього, що впливає на наш день, за що відповідаємо і що маємо зробити. Але значно рідше запитуємо себе: «Як я зараз?».
Останнім часом чую схожі слова (та й себе на цьому ловлю):
Перегляньте також:
- У Тернополі обговорили проблеми та виклики при підготовці повоєнних виборів на основі масштабного дослідження ОПОРИ
- Український орнаментальний масаж Наталії Кучми: коли вишиванка оживає у дотику
«Не знаю, чому так втомилася».
«Начебто нічого особливого не сталося».
«У мене ж усе добре…».
Мабуть, це одна з особливостей нашого часу: витримуємо, працюємо, волонтеримо, робимо домашні справи навіть тоді, коли всередині вже накопичилося більше втоми, ніж готові визнати. Є ще одна річ, про яку говоримо нечасто. Наче діє негласне правило: якщо комусь важче, то моя втома вже не така важлива. Бо є ті, хто проходить через випробування, які складно навіть уявити. Є ті, хто захищає країну в надважких умовах. Є ті, хто втратив найдорожчих… Через це власні переживання відкладаємо вбік. А втома накопичується непомітно. І день за днем її стає більше.
Ми добре пам’ятаємо, що сьогодні забрало сили, що не вдалося чи засмутило. Значно рідше згадуємо інше: після якого моменту стало трохи легше? Що сьогодні підтримало? Після чого захотілося глибше вдихнути? У щоденному поспіху такі моменти легко минають непоміченими. Але вони бувають! Саме вони потроху повертають нам сили.
Кожен із нас має свої маленькі способи перепочити. Я, наприклад, часто повертаюся додому довшою дорогою. Там красиві будинки, квіти, тихі вулички. Після напруженого дня сідаю на велосипед і їду за місто. Хочу побачити річку, відчути простір довкола, дозволити думкам трохи сповільнитися.
Мій знайомий бере до рук інструменти й починає щось лагодити. Підкрутити, переставити, поміняти. Можливо, разом із речами навколо потроху впорядковується і те, що відбувається всередині.
Збоку це виглядає як звичка? Насправді саме так ми знаходимо свої ресурси. У психології ресурсами називають усе, що допомагає людині повертати внутрішню рівновагу після напруги. У житті ми рідко називаємо це такими словами. Ми ВІДЧУВАЄМО: після цієї розмови стало спокійніше, після прогулянки — легше дихати, а після улюбленої справи з’являється відчуття, що день був недаремний. Комусь допомагає спілкування, а комусь — тиша. Комусь потрібен рух, робота руками, іншому – книга, музика, споглядання краси довкола. А ще комусь дуже важливо просто відчути, що він потрібний.
У кожного є свої маленькі опори. Варто час від часу помічати те, що підтримує нас: людей, які, як писала Ліна Костенко, «проходять повз тебе так, неначе проносять квіти і тобі віддають половину»; місця, де думки стають спокійнішими; справи, після яких зникає внутрішній поспіх. І прості миті, які здаються звичайними, але роблять день трохи світлішим.
А що сьогодні підтримало вас?
Вікторія Дайвер
Фото авторки
