На сцені Тернопільського академічного драмтеатру ім. Тараса Шевченка зʼявився «Молочайник»
Премʼєра.
- Опубліковано: Микола Шот
- —
- 1 Червня, 2026 о 16:45
01.06.2026
19:00:20
Український журналіст. Член НСЖУ (1989), заслужений журналіст України (2019)
Першу трагікомедійну роботу як режисерка-постановниця на малій сцені Тернопільського академічного драматичного театру імені Тараса Шевченка представила Оксана Левків. Донедавна вона творила хіба казкові дійства. Для власного ж нового режисерського витвору взяла відому пʼєсу Оксани Гриценко «Молочайник», яка переносить глядача у квітень 2022 року в окуповане рашистами херсонське село Кавунівка.

«Молочайник» – трагікомедія, до якої вже звернулися й поставили чи не з десяток українських театрів. Оксана Левків каже, що жодної такої роботи своїх колег не бачила, та й, зрештою, не прагнула, бо «був острах, щоб згодом підсвідомо щось не запозичити в них». Адже, прочитавши пʼєсу Оксани Гриценко, отримала великий емоційний заряд, запалилася бажанням потрактувати її на сцені рідного театру. До того ж мала ще один творчий задум – попрацювали лише з акторками. А «Молочайник», власне, відтворив суто жіночу есенцію, душевні поривання й патріотичний стан на початку великої війни та життя в окупації.

Нагадаю читачам, що авторка трагікомедії зібрала у своєму творі в одній хаті у с. Кавунівка на окупованих ненависним ворогом теренах Херсонщини чотири рідні душі, що чинять опір російським загарбникам. Йдеться про сердиту бабусю, колишню вчительку географії Надію, її доньку Світлану, яка працювала технологинею, але взялася відтак за вирощування помідорів і мріяла стати учасницею виставки томатів в італійській Пармі. Є ще її дві дорослі внучки – Ольга та гіпстерка й фотографиня Олеся. А ще до них постійно заходить Світланина подружка та кума Валя. Біля їхнього обійстя окупанти виставили блокпост. Тож кожна із жінок якось, навіть таємно від інших, старається боротися з рашистами. Олеся, скажімо, взялася вести анонімний патріотичний телеграм-канал «Бойовий Тушкан», в якому висвітлює різні події, повʼязані з окупаційною владою. Баба Надія, хоч і прикута до ліжка, бо ненароком зламала шийку стегна, проте бореться з орками у свій спосіб – через Олесин смартфон повідомляє своєму колишньому учневі, а тепер бійцю Сил спеціальних операцій Неслуху інформацію про російських солдатушек. Після того, звісно ж, вороги летять на концерт до Кобзона. А ще бабуся вчить свою доньку Світлану ворожити та як виростити із зерен молочаю захисника Молочайника.

Як пʼєса, так, відповідно, й вистава тримає глядача в напрузі, у відчутті страшного болю героїнь і нашого спільного, бо знавіснілий ворог ще й нині нищить українські села, міста, природу, чинить страшні звірства й убиває невинних цивільних людей. А ще постановка – це і духу патріотичного вияв. Адже у фіналі вистави Світлана має можливість залишити свою Кавунівку та виїхати з окупації. Проте вона каже: «Гляньте он туди. Жовте поле й синє небо. Це – наш прапор, і вороги його ніколи та ніяк не зірвуть. Скажете там, у Києві, що я тут наш прапор стережу». Світлана мовить це щиро, з напуттям своїм донькам. Ні, вона не «ждунка», вона – українка, яка й справді стерегтиме, допомагатиме у ворожій порохняві нашим бійцям потрібною інформацією. Принаймні так я прочитав з тих почуттів, з тих жестів, інтонаційного забарвлення та голосової тональності акторки Наталії Олексів, яка зіграла роль Світлани.

А от для заслуженої артистки України Оксана Малінович втілення образу Надії – справа надто цікава. Адже передусім мовимо, як про роль вікову. Її Надія, зважаючи на авторську примітку, старша за акторку на цілих 30 років. Часто-густо у житті темпераментна, експресивна, весела Оксана мала показати глядачу стареньку, з тягарем літ, сердиту й вередливу, звичайну сільську вчительку. Зізнається, щоб досягти довершеності образу, спостерігала за повадками, манерами поведінки однієї з бабусь зі свого двору. А ще прочитала багато літератури про нинішню російсько-українську війну. Вже після премʼєри вистави Оксана Малінович скаже мені, щойно почавши працювати над роллю Надії, постановила собі: «Треба робити просто, а в результаті має бути страшно».

Наймолодша ж акторка, яка зайнята в новій постановці «Молочайник, – Катерина Папуша. Роль гіпстерки та фотографині Олесі є чи не першою значимою для неї в драматичному дійстві. Загалом понад півтори години Катрусина героїня не сходить зі сцени, а отже, треба було багато докласти творчих, моральних і фізичних зусиль. Режисерка-постановниця Оксана Левків називає Катерину бджілкою-трудівницею. «Коли є бажання, працьовитість, то й успіх не забариться», – зазначає пані Оксана. І додає, що всіх акторок, які виступили у виставі, асоціювала з певними позитивними образами, фарбами, Катруся ж була для неї веселим вогником. Своє грою глядачів вразили також Оксана Яцишин (Оля) та Ілона Баліцька, що постала в образі куми Валі.

Узагалі режисерка-постановниця усвідомлювала, що розподіл ролей – справа надто відповідальна, тому ретельно працювала над добором, відкинувши всі особистісні речі. Ролі, як знаємо, – не за віком для акторок. «Вибрала із жіночої когорти саме цей склад колег, які годилися мені за талантом, характером, виконавською дисципліною. Мені з ними комфортно працювати. І на репетиціях, і вже на премʼєрних показах дівчата засвідчили, що вони чесні, енергійні, відданні своїм ролям, бачать одна одну, проживають цю виставу», – ділиться думками Оксана Левків.

Погоджуся цілком ще з однією думкою пані Оксани, що мала сцена, мов збільшуване скло, на ній важко грати неправдиво. Й справді, глядач бачить актора, його героя поруч із собою, кожен його порух, жест, міміку, відчуває чесність перевтілення і щирість подання образу. Щодо «Молочайника», то, як на мене, він міг би прикрасити й велику сцену, де поки що більше зʼявляється комедійних чи розважливих вистав. На дворі ж – драма, трагедія. Російський загарбник лютує на українській землі, знищуючи все, що вдається. Але, трансформуючи слова мами Світлани, героїні «Молочайника», вторитиму теж: ми будемо тут, на рідній землі, ми заплющимо нашим ворогам очі, ми дочекаємося Перемоги, ми вміємо чекати.








Микола Шот
Світлини автора
15:30, 17 Травня, 2026
16:22, 13 Травня, 2026
18:12, 19 Квітня, 2026