Макс Кідрук: “Я не песиміст, а реаліст…”

Популярний письменник співав у рок-гурті, захоплювався народними танцями і не стикався з кризою “середнього віку”

Опубліковано:
11 Квітня, 2024
Макс Кідрук: “Я не песиміст, а реаліст…”
макс кідрук

Ось і до Макса Кідрука непомітно підкрався ювілей. Одному з найпопулярніших українських письменників цього місяця виповнилося сорок років! До цієї дати він прийшов із чималим доробком: тільки романів у його творчому доробку – понад десять. А ще ж були тревелоги (розповіді про пригоди у Мексиці, Перу, Новій Зеландії та інших екзотичних країнах), публіцистика і колективні збірки.

Тож не дивно, що на моє запитання про точну кількість книжок, які побачили світ, Макс Кідрук з усмішкою відповідає: “Якби ж я знав!” Та, якщо його дебютний твір мав триста сторінок, то з роками апетит автора шалено зріс. Крайній роман  “Нові Темні Віки. Колонія”  має понад 900 сторінок! Причому це лише початок: мій співрозмовник працює нині над другим томом, який теж не буде останнім…



Успіх у читачів настільки окрилив Макса Кідрука, що він відважився на ризиковану річ: заснував із дружиною власне видавництво. “Мінінгітув”, звичайно, додалося, але тепер нікому нічого не треба доводити та ні в чому переконувати. Цікаво, що подружжя довго мізкувало, як назвати своє дітище й зупинилися на варіанті “Бородатий Тамарин”. Ви спитаєте, що це таке? Я теж не знав: виявляється, мавпочка сімейства інгрункових. Як бачите, з гумором у письменника все гаразд.

В ексклюзивному інтерв’ю “Ukranian People” Макс Кідрук розповідає про допомогу ЗСУ, музику, що надихає в творчості, ставлення до алкоголю, дружину, яка колекціонує фігурки з “Володаря перснів”, і, звичайно ж, про ювілей.

“ВІЙНА ТОЧНО НЕ ЗАВЕРШИТЬСЯ ЦЬОГОРІЧ”

 Максиме, забобонні люди радять чоловікам не святкувати сорокаріччя. Ви дослухаєтесь до таких речей?

 О, ні. (Усміхається). Я про це дізнався лише декілька тижнів тому і був здивований, що існує такий забобон. Так, я не святкуватиму сорокаліття, але з іншої причини  триває повномасштабна війна. Звичайно, найближчі люди мене привітають і я, очевидно, буду їм вдячний. А все решта  той галас, що зчиняють довкола публічних осіб, яким виповнюється скількись там років, не те, щоб напружує, але… З віком більше хочеться від цього дистанціюватися.

 А в дитинстві чи юності ви уявляли, яким будете на четвертому десятку?

 У двадцять років над цією датою було трохи лячно замислюватися. Вона видавалася чимось далеким, страшним і взагалі нереальним. Утім, думаю, я не один такий. Усім молодим здається, що у 40 чи там 50, ти будеш однією ногою в могилі. (Усміхається). Тож, навчаючись у КПІ, я дивився на удвічі старших і запитував себе, чи хочу бути таким, як вони у тому віці? І чітко розумів, що ні.

Власне, це одна з причин, чому я покинув академічне середовище та взагалі порвав із будь-якою формальною роботою й почав писати. Бо хай як важко було на перших порах, хай як складно це виявилось у фінансовому плані, я чітко розумів, що не хочу дійти до 40 років, маючи ось таку класичну кар’єру. Адже потім озирнусь назад і почну шкодувати, що якісь рішення не ухвалив, точніше  не наважився.

 Скажіть, криза “середнього віку” у вас позаду, ви її проскочили, чи вона зачаїлася десь за кутом?

– Те, що за кутом, знати я не можу. Тобто, можливо, попереду щось таке і чекає. Але наразі ніякої кризи я не переживав і не переживаю. Ні в роботі, ні в кар’єрі, ні в інших аспектах нашого життя… Єдине, що гнітить, так це, безперечно, повномасштабне вторгнення, це русня. Але той чинник від мене не залежить… Попри війну, я займаюсь тим, що й завжди. І в сорок років бажання працювати таке ж, як у тридцять чи навіть раніше.

 Торік ви провели європейський тур, зібравши понад пів мільйона гривень, на які купили 32 fpv-дрони для сил оборони. Тобто можна стверджувати, що ваша поїздка була успішною?

– Так. Якби раніше хтось сказав, що ми зберемо таку суму лише з продажу квитків і книжок, я б не повірив. Тим більше, що Європа  це новий досвід. Я страшенно переймався: чи прийдуть люди, як реагуватимуть і т.д. Це ж інша аудиторія, так би мовити, необстежені води. Однак усе вийшло дуже добре. Без проблем, ляпів чи негараздів. Навіть не було, що розповісти потім у компанії друзів. (Усміхається). До речі, перед європейським туром був ще український, під час якого ми зібрали майже вісімсот тисяч. На них також закупили дрони і батареї для війська.

 У своїй книжці “Небратні”, яка вийшла у 2015 році, ви писали, що вирішення конфлікту на сході України (тоді йшлося про АТО) визначить подальший розвиток міжнародних відносин у ХХІ столітті. Ці слова нині, здається, ще більш актуальні?

 Так, абсолютно. Тоді я не міг передбачити, у що це виллється, але, зважаючи, як усе обернулося, тепер розв’язання цього кофлікту… Слово “конфлікт”, чесно кажучи, мене тригерить, адже це не конфлікт, а напад. Безпричинний, нічим не спровокований напад росії на Україну… Власне, залежно від того, як усе закінчиться, це задасть вектор розвитку в ХХІ столітті нехай не всього світу, але розвинених суспільств точно. Мені навіть важко уявити, наскільки жалюгідним, похмурим та безрадісним буде світ, якщо москва не зазнає поразки і раптом переможе.

 А як ви продовжили б речення: “Війна в Україні закінчиться тоді, коли…”?

 (Пауза). Ви розумієте, я не експерт. Хоч, безперечно, намагаюся бути в курсі новин і, як усі сьогодні, маю безліч близьких друзів, які “там”, на передовій. Прагну максимально збирати інформацію, але мені складно давати якісь прогнози. Хочу вас запевнити, що не ухиляюся від відповіді. Я справді не знаю. Якщо ще рік тому міг щось там прогнозувати чи радше фантазувати, то тепер знаю лише те, що ця війна точно не завершиться двадцять четвертого року. Розумію, що вона триватиме ще довго і той формат, в якому закінчиться, мені дійсно складно уявити.

МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…”

“IRON MAIDEN – СВЯЩЕННА КОРОВА У МОЄМУ ПАНТЕОНІ”

 Ваш науково-фантастични роман – “Колонія  має понад 900 сторінок. Скільки років ви працювали над ним і чи мали щоденний план?

 Я писав три роки, але, очевидно, що продумування і збір інформації тривали значно довше. Точно  понад п’ять. Щодо другої частини вашого питання: ні, я себе не примушував. Уже давно відійшов від практики, коли ставив собі якусь денну норму. На мою думку, це не правильно, це, навпаки, шкодить. Бо, якщо раптом цього плану не виконаєш, мозок тебе покарає тим, що не виділить достатньо ендорфінів, тобто гормонів щастя, задоволення, і ти почуватимешся пригніченим.

Я чітко розумів, яким має бути цей текст, і добре усвідомлював, куди йду, але… Писав так, як писалося. Якби цей процес зайняв чотири роки, було б чотири. Те саме тепер з продовженням “Колонії”  книгою, яка матиме назву “Колапс”. Я пишу її зараз і, якщо все буде гаразд, на це піде знову ж три роки. Можливо, ми видамо роман наприкінці 2025-го, але я не гарантую. Якщо розумітиму, що текст не виходить таким, яким хочу його бачити, написання триватиме довше. Це може бути і чотири, і більше років.

 Знаю, що свого часу ви писали технотрилер “Бот” під гурт Hollywood Undead. А сьогодні, яку музику слухаєте?

 У моєму плей-листі  купа різних команд. Із найвідоміших це, напевно, Green Day, We the Kings, Citizen Soldier, All Time Low… А ще  Metallica, чий останній альбом теж доволі непоганий. На відміну від диску Hollywood Undead, що вийшов торік. Чи то я дорослішаю, чи вони не дотягують до колишнього рівня. (Усміхається). У будь-якому разі музика все ще впливає на те, що я пишу, і на те, як я пишу. Тільки сьогодні це, мабуть, щось трохи виваженіше, спокійніше та з серйознішими темами.

 А Iron Maiden – це любов forever?

 Ну, так. (Усміхається). Я часто кажу: є Iron Maiden, а є  всі решта. Це команда, яка імпонує мені в усіх сенсах. І лірика, і музика, і оформлення, і… Я так само ставлюся до творчості: ретельно продумую кожен аспект, кожну дрібницю. Власне, цим славиться Iron Maiden. Варто лише раз побувати у них на концерті, побачити їхнє шоу й збагнути, що я маю на увазі. Це не просто набір феєрверків, які спалахують у відповідний момент, ні. У них за кожною піснею стоїть якась ідея, це ледь не вистава, з купою декорацій, машин, механізмів, що рухаються сценою та змінюються від пісні до пісні. І це все  дуже гарно продумано, пропрацьовано й надзвичайно ефектно. Тому, так, Iron Maiden  це священна корова у пантеоні моїх улюблених музикантів. Абсолютно.

 Юрій Андрухович виступає з гуртом “Карбідо”, Сергій Жадан – з “Собаками”. У вас не було спокуси взяти до рук мікрофон?

 Ні. Але у нас із дружиною є видавництво “Бородатий Тамарин”, наше дітище. Певною мірою це крутіше, аніж власний рок-гурт. Це складніше  однозначно, напруженіше та забирає безліч сил і ресурсів (як фінансових, так і нервових). Проте дає змогу створювати справді круті книжки, круті продукти. І ми дуже тішимося з того, що у нас виходить. Тому так  в Андруховича “Карбідо”, у Жадана  “Собаки”, а у нас із Тетяною  “Бородатий Тамарин”.

 І тим не менше, у вузькому колі ви гітару до рук іноді берете, аби щось заспівати?

 Ні. Хоча колись, у школі, у нас із друзями був рок-гурт. Ми три роки грали і я там справді співав. У мене навіть збереглися ці записи, ще на аудіокасетах. Але я ніколи (сміється) не демонструватиму їх на публіці, бо це (зітхає), це… це ганьба.

 Як мовиться, ніколи не говори ніколи.

 Добре. (Усміхається).

 Оскільки ви згадали про шкільні роки, запитаю про таке: це правда, що колись серйозно захоплювалися танцями?

 Так. Я займався з дуже раннього віку  мабуть, із класу п’ятого, якщо не раніше. Був учасником ансамблю народних танців, який і нині один із кращих. І коли закінчував школу, мій рівень дозволяв після цього колективу вступати в інститут культури. Певна річ, я цього не робив, бо ніколи не асоціював свого майбутнього з хореографією. Але, так, усе моє дитинство і юність, себто період зростання, були пов’язані з танцями.

МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…”

“ДРУЖИНА НЕ ЛЮБИТЬ ЖИВИХ КВІТІВ”

 Цікаво, ви “жайвір” чи “сова”?

 Сто відсотків  “сова”. Усе життя намагався себе переламати: примусити лягати спати швидше й вставати раніше. Але, ні, до сорока років це так і не вдалося. Мені дуже важко засинати та дуже важко прокидатися. У першій половині дня я вкрай мало здатен на продуктивну розмову і тим більше працю. Зате ближче до вечора “розкочегарююсь”. Для мене це найкращий та найактивніший період.

 А ви екстраверт чи інтроверт?

 Напевно, що старший стаю, то більше тяжію до інтроверта. Розумію, що це звучить дещо дивно від людини, від автора, який виступає перед великими аудиторіями. Але це все ж слід розуміти, як мою роботу. Це не є виявом мене справжнього, це не показує, який я “всередині”. І тому  попри те, що тури стають інтенсивніші, я, повторюсь, все більше схиляюсь до інтроверта.

 Якщо не секрет, як ви познайомилися з майбутньою дружиною?

 Я мав виступ, ще 2012 року, в Києві у педагогічному університеті імені Драгоманова, на її факультеті. Там ми зустрілися, а потім виявилось, що Тетяна з Рівного. Я написав їй, і так усе почалося.

 Які прикметники найкраще охарактеризували б вашу дружину?

 Розумна, цілеспрямована, віддана і добра.

 Якщо у вашій сім’ї виникають конфліктні ситуації, хто перший іде на примирення?

 Ну, я би сказав, що однаковою мірою і я, і Тетяна, але… Дружина стверджуватиме, що перший крок завжди робить вона. І, можливо, матиме рацію. (Усміхається).

 Коли ви востаннє дарували їй квіти та з якої нагоди?

 Справа в тім, що Тетяна не любить живих квітів. Це не ті речі, які я зазвичай дарую. І взагалі ми не звикли прив’язуватися до якихось дат чи днів народження. Попри це, можемо робити одне одному подарунки просто так. Буквально два дні тому я купив їй поповнення до колекції фігурок із “Володаря перснів”. Таня їх збирає… Коли я спрезентував чергового кіногероя  кажу, без жодних приводів  вона була дуже щаслива.

 Удома у вас є тварини?

 Ні, немає. Але ми як видавці є офіційними опікунами бородатих тамаринів у місцевому зоопарку. Тобто ми їх утримуємо: повністю оплачуємо харчі та інші потреби. У зв’язку з цим вважаємо, що у нас головний редактор  Джонджо Букбайндер на прізвисько Маленький Джо, імператорський тамарин зі звіринця. У тік-тоці й інстаграмі маємо багато відео, як приносимо йому “на на затвердження” нові книги… Тому, якщо раптом ми в чомусь “зашкаримося”, люди завжди можуть сказати: мовляв, що ви хочете, у них же ж за шефа  мавпа. (Сміється).

 Не знаю, чи ходили ви з Тетяною на другу частину “Дюни”, знятої за романом Френка Герберта. Мене ж цікавить, чи мрієте побачити колись на екранах героїв своїх творів?

 Чи хотів би я цього  безперечно, так. Але я доволі приземлений у цьому сенсі і взагалі доволі приземлений стосовно власної творчості й того, що я роблю, та мого місця і мого значення в сучасній українській літературі. Тому добре усвідомлюю, що екранізація тієї ж “Колонії” навряд чи колись станеться. Це було би чудово, але, гадаю, ми всі розуміємо, що радше “ні”, аніж “так”.

 До речі, в “Колонії” ви згадуєте про те, що в 2079 році спалахує чергова війна росії та України. Ви песиміст щодо нашого північного сусіда?

 Я реаліст, якого страшенно засмучує кількість людей, котрі у відгуках на мій роман написали: чи не єдине, що їм не сподобалося, це те, що росія все ще існує в ХХІІ столітті. Так, я теж хотів би, щоб вона зникла, але ми мусимо бути реалістами та розуміти: росія як країна нікуди не щезне. Адже, на відміну від Радянського Союзу, це монолітна держава, яка складається переважно з представників однієї національності. Інші ж намагаються до неї долучитися, а не навпаки. Зрештою, рашизм як ідеологія також нікуди не дінеться. Це може бути лише гірше.

Тому наше протистояння триватиме ще десятиліттями, а, можливо, навіть довше. І хай як це неприємно звучить, хай як це сьогодні тригерить людей (я розумію, що для цього є всі підстави), ми мусимо це визнати та, виходячи з того, усвідомити, як маємо розвиватися як нація. Бо просто сховати голову в пісок і сказати, що ось росії через якийсь час не буде, що вона розпадеться, це не лише неправильно, це небезпечно. Тому наголошу ще раз: я не песиміст, а реаліст. Росія й надалі залишатиметься агресивним сусідом і у нас з нею будуть проблеми впродовж дуже тривалого часу. На жаль.

МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…”

БЛІЦ

 Париж чи Лас-Лагас?

 Напевно, Лас-Вегас.

 “Титанік” чи “Оппенгеймер”?

 “Оппенгеймер”.

 Джордж Мартін чи Майкл Крайтон?

 Безперечно, Мартін.

 “Океан Ельзи” чи “Антитіла”?

 “Океан Ельзи”.

Лимон чи апельсин?

 Апельсин.

 Горілка чи коньяк?

 Ні те, ні інше.

МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…”

НАШЕ ДОСЬЄ

Максим Кідрук народився 1 квітня 1984 року. Навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування (Рівне), Київській політехніці, а також у Королівському технологічному інституті (Стокгольм).

Дебютну книжку  “Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії”  видав у 2009 році. Найвідоміші твори: “Бот” (його вважають першим українським техно-трилером), “Жорстоке небо”, “Не озирайся і мовчи”, “Доки світло не згасне назавжди”, “Де немає Бога”. Певний час вів на радіо свою програму, на основі якої написав потім книгу “Теорія неймовірності”.

З часів студентства фанатіє від американського футболу та стежить за іграми Національної футбольної ліги (США). Захоплюється також авіацією та колекціонує міні-моделі літаків. Має їх декілька десятків.

З 2016 року перебуває у шлюбі. Дружина  філолог за освітою. Не вважає себе чайлдфрі, але визнає, що тема батьківства для нього  дражлива.

МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…” МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…” МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…” МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…” МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…” МАКС КІДРУК: “Я НЕ ПЕСИМІСТ, А РЕАЛІСТ…”

Автор: Богдан Бондаренко.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Ukrainianpeople
Теги: #інтерв’ю, #макс кідрук
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Мистецька освіта в школі: як працює експериментальний заклад у Тернополі
21:19, 27 Травня, 2024

Мистецька освіта в школі: як працює експериментальний заклад у Тернополі

Блоги

ТОП новини тернопільщини: