Амбасадорку української культури Лесю Королик відзначили премією «Жінка ІІІ тисячоліття»
- Опубліковано: Людмила Островська
- —
- 10 Липня, 2026
Київ. Відбулася ХVII урочиста церемонія вручення щорічної Всеукраїнської премії «Жінка III тисячоліття». Подія стала вшануванням українок, які своїми досягненнями, професійністю та громадянською позицією формують сучасну Україну. Засновниця та президентка Міжнародної громадської організації «Жінка ІІІ тисячоліття» та однойменної Всеукраїнської премії Лідія Лісімова, називає цю нагороду своєрідним українським жіночим «Оскаром». За час існування організації, відзнаку одержали понад пів тисячі жінок. Цьогоріч тридцять українок приєдналися до когорти відзначених і автоматично стали членами організації. Серед них – успішні представниці бізнесу, науки, освіти, медицини, культури, відомі волонтерки, військові медикині, жінки-військовослужбовиці, акторки, співачки та інші українки, чия праця, талант і стійкість заслуговують на особливу увагу. За кожною нагородою стоїть особиста історія сили, служіння, таланту, внеску в Україну та презентації Батьківщини у світі.
У супроводі ансамблю Вихованців ансамблю «Пульс», Центру творчості «Шевченківець» привітала всіх присутніх піснею «Вишиванка–мамин оберіг» Леся Королик – цьогорічна лавреатка премії, заслужена діячка естрадного мистецтва України, Амбасадорка української культури і мистецтва в світі, Посол миру, очільниця Культурно-просвітницької асоціації «Mist-Il Ponte» та Міжнародної організації «Поступ жінок-мироносиць у діаспорі», українка, яка уже понад 25 років живе в італійському місті Губбіо і популяризує українське мистецтво не тільки в Італії, а й у світі. Бажаю пані Лесі, щоб попереду було багато натхнення, сміливих ідей, творчих звершень та моментів, від яких світ стає світлішим і прошу поділитися тим, як вона влилася в колектив «Жінок ІІІ тисячоліття».
Перегляньте також:
- Офіцер із Заліщицької громади Роман Ковчак отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ
- Військовий з Гусятинщини Василь Кондрат нагороджений відзнакою Президента України
«Я пишаюся нагородою, хочу, щоби ми всі були щасливими,щоб нас тримала в єдності віра, надія і любов, щоб ми завжди пам»ятали і зігрівали тих, хто потребує нашого тепла, хто нас захищає, – говорить Леся Королик. – Мені приємно бути в когорті зірок української естради, культури, волонтеркок і жінок, які служать у різних підрозділах Збройних Сил України. Як, наприклад, Анна Перевозник із сил логістики. Її шлях у війську приклад дисципліни та вірного служіння державі. Серед лауреатів премії українська акторка і військова волонтерка Алла Мартинюк, яка вже 12 років допомагає армії, моя землячка Лариса Стефанишин з Прикарпаття, мама лейтенанта ЗСУ Василя Стефанишина – Героя України, який загинув в боротьбі за волю України. Пані Лариса – радниця голови ОДА, голова громадської організації «Родини Героїв ІФ», членкиня Ради родин загиблих Захисників і Захисниць України при Міністерстві у справах ветеранів, волонтерка, яка попри непоправну втрату, надихає своєю силою духу та стійкістю, об’єднує людей навколо важливих ініціатив для допомоги потребуючим.
Я живу на дві країни: Італію і Україну, весь цей час намагаюся зберігати свою культуру. Для мене сучасна жінка-українка – це та, яка все ж таки спирається на своє коріння. Сьогодні дуже важливо, щоб жінка чула, що вона сильна, вільна і незламна, бо це надихає.
Дякую за запрошення голові ГО «Жінка ІІІ тисячоліття» Лідії Лісімовій, директрисі організації Марині Литвин та всій команді організаторів за можливість розповісти свою історію у книзі «Нездоланні», за цю високу відзнаку, за створення платформи, де звучать історії сильних, талановитих і мудрих жінок України. Саме такі події сьогодні надихають жити, творити, підтримувати одне одного і вірити в краще. Окрема подяка нашим Збройним силам України, захисникам і захисницям, завдяки яким ми маємо можливість жити, творити, працювати і співати.
Мій травень дуже насичений подіями. Я, як Посол Миру та Амбасадор української культури і мистецтва, побувала у французькому Діжоні, де в рамках європейського заходу «Printemps Européen», за сприяння Асоціації “Ukraine–Dijon–Bourgogne Association” у партнерстві з Міжнародною корпорацією «Зоряні мости» , яку очолює Жанна Тетьора, українські та французькі жінки об’єдналися навколо гуманітарно-культурного проєкту «Україна в серці Європи.Жінки. Єдність.Майбутнє». Цей проєкт дозволив світові побачити справжнє обличчя України – сильне, гідне, талановите і духовно багате, дізнатися правду про російсько-українську війну. Особливе місце під час заходу посіла ініціатива «Хустка Перемоги», як символ пам’яті, сили та єдності. Українська хустка стала символом зв’язку поколінь, оберегом і голосом українських жінок, які через біль війни продовжують нести світло, красу і надію. Дуже зворушливим моментом стали послання підтримки між українськими та французькими жінками, прикріплені до Голуба Миру, в яких – щирість, співчуття, дружба і спільна віра в перемогу добра над злом.
Саме завдяки таким ініціативам між країнами народжується справжній духовний міст дружби, підтримки і взаєморозуміння. Я мала можливість побувати на музично-мистецькому заході «Орнамент», що відбувся у залі Національної оперети України, де відчула силу свого коріння, гордість за свій народ і за те, що українці навіть у найважчі часи залишаються красивими душею, щедрими на добро та об’єднаними. Особливу цінність цьому заходу надала його благодійна місія. Усвідомлення того, що зібрані кошти будуть спрямовані на підтримку українських військових, які проходять реабілітацію після поранень, робило кожен момент ще більш важливим і щирим. У травні мені випала честь стати співучасницею особливої події — заходу «Мамі», який відбувся у стінах Національного заповідника «Софія Київська» та привітати Матерів Героїв з Днем матері. Брала участь у презентації двомовної грузинсько-української антології «Моя Україно! 100 грузинських поетів – Україні», що відбулася у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого. Для мене стало великою честю долучитися до цього важливого культурного заходу та виконати пісні «Молитва» і «Україна — це ти і я» на слова Юрій Піжук та музику Ростислав Галаган. Цього року вперше виступила на концерті хітів «Шлягер року» і пісня «А я червону хустку загубила» на слова Юрія Піжука , музику Ростислава Галагана, яку я виконувала, підкорила хіт-паради та впевнено зайняла перше місце, ставши легендарним «Шлягером року 2026». Але найголовніше – вона знайшла своє місце в людських душах.
Безмежно вдячна Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України за запрошення на вебінар «Українська вишиванка – духовний код нації: до 20-ої річниці Всесвітнього дня вишиванки». Українська вишиванка – це енергія роду нашого, пісня, що лине від самого серця, це присяга на вірність своїй Батьківщині.
Щемливі миті пережила в Ортопедичному Сервісному Центрі у Вінниці, де проходять реабілітацію наші захисники. Я подарувала нашим воїнам кілька пісень, щоб хоч на мить зігріти їхні душі, підтримати добрим словом і музикою, додадати сили на шляху до одужання. Дякую кожному, хто боронить Україну.Молимося за мир, Перемогу і якнайшвидше повернення всіх додому.
Однією з особливих подій стала творча зустріч зі студентами та викладачами факультету мистецтв і освітньо-художніх технологій Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Ми розмовляли про місію українського митця, про відповідальність перед народом, про важливість нести українську пісню у світ як голос нашої культури, нашої пам’яті та нескореності, важливість збереження національної ідентичності та культурних традицій далеко від рідної землі. Для мене велика честь ділитися своїм досвідом і знаннями на культурно-мистецькій та громадській ниві. У моєму доробку вже до двох десятків наукових статей, і я щаслива, що маю можливість розвиватися, досліджувати та бути частиною наукової спільноти. У моїй альма-матер – Карпатському національному університеті імені Василя Стефаника започаткували проєкт «Alumni Insights: Гостьові студії», у якому і я взяла участь, щоб у форматі відкритого діалогу поділилися своїми здобутками, досвідом, роздумами про сучасні виклики та можливості для України. Минуло тридцять два роки після закінчення вишу, ціле життя, і, водночас, ніби одна мить між юністю та сьогоденням.А тепер я стала членкинею Міжнародної громадської організації «Жінка III тисячоліття», що ставить своїм завданням досягнення соціальної рівності жінок у суспільстві, поліпшення ситуації в галузі охорони здоров’я, підтримку театрального мистецтва, допомогу талановитим дітям-сиротам та підтримка обдарованих дітей з усієї України, робить своїми нагородами посил сили, гідності та жіночого лідерства. Сьогодні для кожної української жінки найзаповітніша мрія – мирне життя і щасливе майбутнє у вільній країні. Хай ця мрія здійсниться якнайшвидше, а ми будемо наближати Перемогу кожен на своєму місці».
Людмила Островська
