Михайло Тимошик: «Історія Тернопільщини не повинна зникати разом із предметами та людьми, які її пам’ятають»
- Опубліковано: Катерина Богуславська
- —
- 21 Серпня, 2026 о 14:47
Краєзнавець, “просвітянин”, колекціонер і дослідник Михайло Тимошик — про рідкісні пам’ятки Тернопільщини, книги й виставки, філателію та фалеристику, пошуки артефактів у різних країнах світу і те, чому приватні колекції мають працювати для збереження історичної пам’яті.
Від колекціонування — до дослідження історії
— Пане Михайле, Ви багато років займаєтеся краєзнавством. З чого все почалося?
Перегляньте також:
- У Шумському районному суді обрали нового голову: хто очолив установу
- У Збаразькому замку відзначили 445-річчя виходу Острозької Біблії
— Спочатку було звичайне захоплення колекціонуванням. Мене цікавили медалі, значки, монети, різні пам’ятні речі, пов’язані з Тернопільщиною. Але з часом я почав дивитися на них уже не просто як на предмети колекції. За кожною річчю є певна історія — людина, підприємство, подія, місто чи село. Коли починаєш з’ясовувати, хто виготовив той чи інший значок, з якої нагоди випустили медаль, чому на старому конверті є певний штемпель, перед тобою поступово відкривається цілий історичний пласт. Так колекціонування переросло у краєзнавчу та дослідницьку роботу.
— Чому головною темою Ваших досліджень стала саме Тернопільщина?
— Насамперед тому, що це рідний край. Але є й інша причина — історія Тернопільщини надзвичайно багата і водночас ще далеко не повністю досліджена. Ми маємо міста з багатовіковою історією — Тернопіль, Кременець, Бережани, Бучач, Збараж, Чортків, Теребовлю, Почаїв, Заліщики та багато інших. Через наш край проходили кордони держав, змінювалися адміністративні системи, працювали банки, підприємства, громадські організації, культурні товариства. І дуже багато інформації про це сьогодні можна знайти не лише в архівах, а й у предметах, які розійшлися по приватних колекціях у різних країнах.
— Тобто для Вас колекціонування — це насамперед спосіб досліджувати історію?
— Саме так. Я завжди кажу, що предмет без історії — це просто предмет. Мене цікавить не лише те, як виглядає медаль, значок, конверт чи монета. Важливо встановити, коли цей предмет був виготовлений, ким, для кого, якою була нагода випуску, скільки могло існувати примірників. Коли все це вдається встановити, предмет стає історичним джерелом.
«Один рік — одна книга»
— У Вашому доробку вже сформувалася ціла серія книг. Чи справді Ви намагаєтеся видавати фактично по одній книзі щороку?
— Останніми роками така традиція справді склалася. У 2022 році разом зі Світланою Вольською вийшла монографія «Тернопільський фарфоровий завод: історія, типологія, художні особливості виробів». У 2023 році разом із Миколою Москалюком підготували «Тернопільську фалеристику XX — початку XXI століття». У 2024 році разом з Ольгою Повстюк та Миколою Москалюком видали «Тернопільщину у філателії». У 2025 році вийшло масштабне довідково-енциклопедичне видання «Гордість і слава Тернопілля». А ще раніше були «Медалі Тернопільщини» 2016 року та «Значки та медалі Тернопілля» 2018 року. Кожне видання — це спроба систематизувати ще один напрям матеріальної історії Тернопільщини.
— Як виникає тема нової книги?
— По-різному. Інколи все починається з колекції. Бачиш, що вже накопичилася значна кількість матеріалів і їх можна систематизувати. Інколи спочатку виникає конкретне питання. Наприклад: що ми насправді знаємо про Тернопільський фарфоровий завод? Які вироби він випускав? Хто були художники? Які декори існували? Починаєш досліджувати — і бачиш, що тема значно ширша, ніж здавалося. Так само було з фалеристикою та філателією.
— Скільки часу зазвичай потрібно, щоб підготувати одну таку книгу?
— Це точно не кілька місяців. Часто матеріал збирається роками. Потрібно знайти предмети, фотографії, документи, перевірити інформацію, зіставити джерела. Дуже багато часу займає систематизація. Особливо складно, коли йдеться про рідкісні речі, які відомі лише в одному чи двох примірниках. Тому книжка може мати конкретний рік видання, але її історія починається набагато раніше. Співавторство і несподівані відкриття
— Чому Ви часто працюєте у співавторстві?
— Я вважаю це великою перевагою. Краєзнавство охоплює надзвичайно багато напрямів, і одна людина не може бути однаково сильною в усьому. Саме тому в різні роки ми працювали разом зі Світланою Вольською, Миколою Москалюком, Ольгою Повстюк та іншими дослідниками. Кожен співавтор приносить у роботу власний досвід, свої матеріали, знання, бачення теми. Завдяки цьому книга стає набагато повнішою.
— Чи буває так, що вже готову частину книги доводиться переписувати через нову знахідку?
— Так, і досить часто. Можна вважати, що якась медаль існувала тільки в одному різновиді, а потім знаходиться інший. Або з’являється документ, який уточнює дату випуску предмета. Трапляється, що в європейському каталозі чи на старому аукціоні знаходиш річ, про яку раніше взагалі не знав. Тоді доводиться повертатися до вже готового тексту і щось змінювати. Але в цьому і є цікавість дослідницької роботи.
— Яка з Ваших тем виявилася найбільш несподіваною?
— Напевно, історія тернопільського фарфору. Спочатку це може здаватися вузькою темою — був завод, виробляв посуд. Але коли починаєш досліджувати глибше, відкривається цілий світ: художники, форми, декори, технології, історія підприємства, життя його працівників. Фарфор стає частиною історії міста. Те саме стосується фалеристики. Невеликий значок може зберегти назву підприємства, школи, клубу, фестивалю, спортивної команди чи організації, яких сьогодні вже немає.
Найцінніший предмет — той, якому вдалося повернути історію
— А який експонат для Вас найдорожчий особисто — не за ринковою ціною, а за історією?
— Для мене важко виділити одну річ. Часто найбільшу цінність має не найдорожчий предмет, а той, який вдалося ідентифікувати після тривалого пошуку. Наприклад, коли знаходиш дуже рідкісний знак, пов’язаний із невеликим містом Тернопільщини, і встановлюєш його історію — це особливе відчуття. Важливо розуміти, що іноді ти фактично повертаєш цей предмет в історію краю.
— Де сьогодні найчастіше знаходяться рідкісні пам’ятки Тернопільщини?
— Географія дуже широка. Це Україна, Польща, Австрія, Німеччина, Чехія, Франція, Бельгія, США та інші країни. Треба пам’ятати, що Тернопільщина в різні періоди входила до складу різних держав, а населення переміщувалося. Разом із людьми по світу розійшлися документи, фотографії, медалі, жетони, значки, листівки. Тому сьогодні предмет із написом «Tarnopol», «Buczacz», «Brzezany» чи «Krzemieniec» може несподівано з’явитися на аукціоні за тисячі кілометрів від Тернополя.
— Тобто сучасний краєзнавець має фактично працювати по всьому світу?
— У певному сенсі так. Інтернет дуже змінив цю роботу. Раніше дослідник часто був обмежений місцевими фондами та архівами. Сьогодні можна переглядати європейські та американські каталоги, цифрові архіви, музейні колекції, старі аукціони. Але разом із цим зростає й обсяг інформації, яку потрібно перевіряти. Фотофіксація як спосіб урятувати пам’ять про предмет
— Чи багато рідкісних предметів назавжди залишаються в приватних закордонних колекціях?
— Безумовно. І саме тому я вважаю дуже важливими фотофіксацію та науковий опис. Не завжди потрібно фізично володіти предметом, щоб зберегти інформацію про нього. Якщо ми маємо якісне зображення, розміри, опис, походження та можемо його атрибутувати, цей предмет уже можна включити до наукового обігу. Можливо, він ніколи не повернеться в Україну, але інформація про нього залишиться.
— Саме тому Ваші книги мають так багато ілюстрацій?
— Так. Для такого типу видань фотографія має майже таке саме значення, як текст. Коли ми пишемо про медаль, значок, марку чи фарфор, читач повинен бачити сам предмет. Тому важливе завдання — не тільки описати, а й створити своєрідний візуальний архів.
«Тернопільщина у філателії» — історія краю через пошту
— Одним із найбільших Ваших філателістичних проєктів стала «Тернопільщина у філателії». Чому ця книга особлива?
— Ми хотіли показати історію Тернопільщини через пошту. Марка, конверт чи спеціальний штемпель дуже точно фіксують час. Вони можуть бути присвячені людині, події, архітектурній пам’ятці, ювілею міста. Якщо систематизувати такі матеріали хронологічно, перед нами виникає своєрідний філателістичний літопис Тернопільщини.
— Книга отримала чимало міжнародних нагород. Наскільки це важливо для Вас?
— Дуже важливо. Але я сприймаю це не лише як персональну відзнаку чи нагороду авторського колективу. На таких виставках фактично представляється Тернопільщина. Книга була відзначена на філателістичних виставках у Великій Британії, Румунії, Об’єднаних Арабських Еміратах, США, а також на українських виставках. І коли людина в Бірмінгемі, Дубаї чи Бостоні бере до рук книгу з назвою «Тернопільщина у філателії», вона вже дізнається про наш край.
— Тобто це своєрідна культурна дипломатія?
— Думаю, що так можна сказати. Ми часто говоримо про промоцію регіону через туризм, фестивалі чи економічні форуми. Але книги, марки, виставки теж можуть бути дуже сильним інструментом. Іноді маленька поштова марка здатна розповісти про Україну більше, ніж великий рекламний плакат.
Пам’ятне погашення — документ для майбутнього
— Ви багато займаєтеся пам’ятними погашеннями. Що особливого в цій формі?
— Пам’ятне погашення — це момент, коли ми не тільки досліджуємо історію, але й самі створюємо документ для майбутнього. Береться конкретна дата, людина чи подія. Створюється художній конверт, марка, спеціальний штемпель. Відбувається урочисте погашення. Через 50 чи 100 років цей конверт уже розповідатиме про те, як у 2020-х роках Тернопільщина вшановувала своїх видатних людей.
— Кому були присвячені такі проєкти?
— Це Соломія Крушельницька, Богдан Лепкий, родина Степана Бандери, Іван Пулюй, Андрей Шептицький, Йосиф Сліпий та інші визначні постаті. У 2025 році реалізовувалися проєкти в межах Року Івана Пулюя, а також проводилися погашення, присвячені Андрею Шептицькому.
«Приватна колекція повинна працювати для людей»
— Яку роль у Вашій діяльності відіграють музеї?
— Дуже велику. Я переконаний, що приватна колекція повинна працювати для людей. У 2022–2023 роках у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї проводилися персональні виставки та експозиції з моєї колекції. Там були значки, медалі, фарфор, конверти, монети, матеріали, присвячені Лесі Українці, Тарасу Шевченку, Соломії Крушельницькій, Богдану Лепкому, УПА, Йосифу Сліпому та іншим. Для мене важливо, що ці речі бачать діти, студенти, відвідувачі музею.
— Чи відрізняється сприйняття історії, коли люди бачать справжній предмет, а не просто читають про нього?
— Дуже. Можна сто разів розповісти, що в Тернополі існувала певна організація чи підприємство. Але коли людина бачить реальний значок цієї організації, медаль або документ — історія стає відчутною. Предмет створює емоційний зв’язок із минулим.
Культурні ініціативи та депутатська діяльність
— Ви багато років є депутатом Тернопільської обласної ради. Чи допомагає це реалізовувати культурні ініціативи?
— Звичайно. Я є депутатом обласної ради V, VI та VII скликань. Двічі очолював комісію з питань духовності, культури, свободи слова, інформації та розвитку громадянського суспільства. Тому питання культури для мене — це не тільки особисте захоплення. Були депутатські ініціативи щодо державного вшанування Соломії Крушельницької, Богдана Лепкого, Осипа Дяківа-Горнового, НТШ, а також інші культурні проєкти.
Чого бракує українському краєзнавству
— Чого сьогодні найбільше бракує українському краєзнавству?
— На мою думку, передусім систематизації. Дуже багато матеріалів є у приватних руках. Хтось має десятки старих фотографій, інший — документи, третій — значки, листівки чи конверти. Але якщо вони не каталогізовані, то наступне покоління може навіть не знати, що такі матеріали існували. Тому одним із головних завдань є створення каталогів та електронних баз.
— Чи плануєте Ви переводити свої дослідження у цифровий формат?
— Думаю, що за цим майбутнє. Книга дуже важлива, тому що вона залишається у бібліотеці, музеї, приватній збірці. Але електронний каталог дозволяє постійно доповнювати інформацію. Знайшов новий різновид медалі — додав. З’явився невідомий конверт — додав його до бази. Було б добре поступово створити електронний краєзнавчий каталог предметів Тернопільщини.
Нова тема — історія грошей та банківництва Тернопільщини
— Над чим працюєте зараз?
— Одним із великих напрямів стала історія грошей та банківництва Тернопільщини. Це нумізматика, боністика, грошові сурогати, локальні розрахункові знаки, історія банків, кредитних кас і фінансових установ. Ці матеріали дозволяють побачити економічну історію краю з дуже незвичайного боку.
— Чому грошові сурогати такі цікаві для історика?
— Тому що вони часто виникали саме тоді, коли в суспільстві відбувалися великі зміни. Війна, економічна криза, нестача офіційної валюти, діяльність великих господарств чи підприємств — усе це могло спричинити появу локальних грошей. Іноді невеликий паперовий бон може дуже багато розповісти про економічні відносини конкретного населеного пункту.
Найцікавіші відкриття завжди несподівані
— Якою знахідкою Ви найбільше хотіли б поповнити свої дослідження?
— Мене завжди найбільше цікавить те, про існування чого ми ще не знаємо. Можна скласти список предметів, які хотілося б знайти, але найцікавіші відкриття завжди несподівані. Наприклад, коли знаходиться раніше невідомий знак із назвою маленького містечка Тернопільщини або стара медаль, яка фіксує важливу подію. Саме такі речі й рухають дослідження вперед.
— Чи багато у Вашій роботі випадковості?
— Випадковість є, але до неї треба бути готовим. Можна десять років шукати певний предмет і не знайти. А потім випадково побачити його у старому європейському каталозі. Але якщо ти не знаєш теми, то просто не звернеш на нього уваги. Тому випадкова знахідка зазвичай є результатом багаторічного пошуку.
— Як Ви визначаєте, що предмет справді пов’язаний із Тернопільщиною, а не лише має схожу назву?
— Це дуже важливе питання. Потрібно перевіряти напис, дату, географію, виробника, контекст. Особливо складно зі старими назвами міст, які в різні періоди писалися німецькою, польською чи іншими мовами. Без такої перевірки дуже легко допустити помилку. Тому я намагаюся не включати предмет до дослідження лише на підставі припущення.
Краєзнавство має мати наукову основу
— Яке місце у Вашій діяльності займає наука?
— Краєзнавство повинно мати наукову основу. Я є автором статей і тез конференцій, беру участь у наукових заходах. Зараз навчаюся у докторантурі ТНПУ імені Володимира Гнатюка за історичним напрямом. Для мене важливо, щоб краєзнавчі матеріали не просто описувалися, а вводилися до наукового обігу.
— Ви маєте багато відзнак. Яка для Вас найважливіша?
— Я вдячний за кожну відзнаку. Це і обласні премії в галузі культури, і звання «Почесний краєзнавець України», і відзнака «Будівничий України», і премії імені братів Богдана та Левка Лепких і Бориса Грінченка, грамоти Верховної Ради, Кабінету Міністрів, обласної та міської влади. Але найкраща оцінка — коли твоєю книгою користується інший дослідник. Коли людина телефонує і каже: «Я знайшов у вашій книзі інформацію про свій населений пункт чи свою родину», — це дуже приємно.
Багатошарова історія Тернопільщини
— Чи є у Вас відчуття, що Ви формуєте певний літопис Тернопільщини?
— Можливо, певною мірою. Але це не один літопис. Фарфор розповідає одну історію Тернопільщини, фалеристика — іншу, філателія — третю, гроші та банки — четверту. Коли все це скласти разом, виникає багатошарова історія нашого краю.
— Що б Ви хотіли передати молодим людям, які тільки починають цікавитися краєзнавством?
— Не боятися вузьких тем. Іноді здається: ну що можна написати про один завод, один значок чи один старий конверт? Але якщо копнути глибше, за цим відкривається ціла епоха. І ще важливо все фіксувати. Сфотографували рідкісний предмет — запишіть, де його побачили, кому він належить, які має розміри, що про нього відомо. Через десять років ця інформація може бути надзвичайно цінною.
Чи потрібен Тернопільщині окремий центр колекційної історії
— Чи бачите Ви можливість створення великого музею або центру колекційної історії Тернопільщини?
— Така ідея була б дуже цікавою. Не обов’язково йдеться лише про традиційний музей. Це може бути центр, який об’єднає реальні експонати, цифрові каталоги, виставкові проєкти, наукову бібліотеку У приватних колекціях Тернопільщини є величезна кількість унікальних речей. Було б добре створити майданчик, де ці матеріали можна було б показувати, вивчати та систематизувати.
— Чи плануєте продовжувати традицію «один рік — одна книга»?
— Хотілося б. Звичайно, головне не кількість. Книга повинна мати достатню джерельну базу. Але тем для дослідження ще дуже багато. Тернопільщина настільки багата історично, що матеріалу вистачить на багато років.
«Щоб історія не зникала разом із людьми, які її пам’ятають»
— І все ж, якщо сформулювати одним реченням: заради чого Ви все це робите?
— Заради того, щоб історія Тернопільщини не зникала разом із предметами, документами та людьми, які її пам’ятають. Якщо ми сьогодні знайдемо, опишемо, сфотографуємо і видамо ці матеріали, вони залишаться наступним поколінням. І це, мабуть, є найважливішим результатом усієї цієї роботи.
Розмовляла Катерина Богуславська.
