Це свято останнім часом викликає досить великий резонанс у суспільстві. Скоріш за все, це відбувається тому, що воно тісно переплітається зі спогадами про Радянський союз, і ще десятиліття після здобуття Україною незалежності залишалось популярним на його колишніх теренах, оскільки покоління, виховане в СРСР, не поспішало змінювати звичний ритм життя. Та сьогодні, коли спогади про той час потрохи починають танути у повітрі, це свято (як і більшість радянської “спадщини”) викликає негатив.
Перегляньте також:
Як би там не було, в 1977 році СРСР запропонував ООН запровадити День боротьби за жіночі права у всіх країнах, пропозицію підтримали. Генеральна Асамблея закликала всі країни проголосити будь-який день року Міжнародним днем прав жінок і миру. Кожна держава могла обрати дату згідно з культурними чи історичними особливостями.
Перш за все, варто зазначити, що Міжнародний жіночий день таки має деякий зв’язок із комунізмом, а якщо бути точнішим, – із соціалізмом та фемінізмом. На останньому пункті особливо наголошувала Клара Цеткін. А ми пам’ятаємо, що ідеї фемінізму дуже подобались комуністичній партії, адже зрівнювали жінок з чоловіками у всьому, в тому числі у військовій службі та важких роботах. Фемінізм у ті часи й справді мав соціалістичне спрямування. Перш за все жінки вимагали права на участь у виборах, можливості займати керівні посади, зменшення робочого дня, оплачувані відпустки під час вагітності та зарплатню на тому ж рівні, яку отримували чоловіки.
Подейкують, що на той час у жінок зазвичай був 16-годинний робочий день, який оплачувався копійками – набагато меншими сумами, ніж платили чоловікам. Саме тому перша жіноча профспілка виникла саме в 1857 році, після чого і була організована демонстрація.
Почалось все весною далекого 1857 року в Нью-Йорку. Саме тоді представниці американської текстильної індустрії вийшли на вулиці Манхеттена, вимагаючи підвищення зарплатні, покращення умов праці та рівноправ’я між чоловіками і жінками.
В 1910 році, коли масові жіночі демонстрації пройшли всією територією Сполучених Штатів Америки, місцеві феміністки дісталися Копенгагену, де відбувалась Міжнародна Конференція жінок-соціалістів. Саме тут ініціативу взяла на себе вже славнозвісна Клара Цеткін. Клара Цеткін – політик, німецький та міжнародний комуністичний діяч. Клара була німкенею, лютеранкою (російським євреєм був її чоловік – Осип Цеткін!). Вона була активним захисником жіночих прав. Вважається, що саме на її пропозицію учасниці Конференції у Копенгагені постановили щороку святкувати День солідарності жінок в боротьбі за політичні, економічні, соціальні права. Щоправда ідею подали їй саме американські жінки.
Сьогодні офіційно 8 березня святкують лише в країнах СНД і в деяких інших, таких як: Китай, Північна Корея, Ангола, Камбоджа, Лаос, Македонія, Непал. У них 8 березня є вихідним днем. В деяких державах в цей день вихідний мають виключно жінки.
Отже, свято започаткували на знак жіночої боротьби за рівноправ’я з чоловіками – проблему, яка і для сьогоднішнього суспільства залишається доволі актуальною. І якщо вже реально дивитись на факти, 8 березня – свято не зовсім комуністичне. Більшовики всього лиш зробили його державним. А якщо подумати логічно: боротьба жінок за власні права присутня в багатьох державах з абсолютно різною внутрішньою політикою та ідеологією, це ми прекрасно можемо бачити на прикладі сучасного суспільства.
З часом “свято сильних жінок” дещо “деформувалось”: сьогодні 8-го березня представниці прекрасної статі дозволяють чоловікам цілком і повністю догоджати їм, отримують подарунки, сніданки в ліжко і силу-силенну компліментів. Навряд чи феміністки початку 20 століття так собі уявляли Міжнародний день боротьби жінок за рівноправ’я.
