Ганна Гайворонська: «Все моє життя – це боротьба»

Опубліковано:
25 Жовтня, 2023

Ганна Гайворонська – поетеса, членкиня НСПУ, громадська діячка. В. о. голови Луганської обласної організації НСПУ. 

– Ганно Андріївно, як би ви коротко, кількома словами змалювали своє творче життя?

– Все моє життя – це боротьба. Я виросла на Луганщині в російськомовному оточенні. Але, мабуть, в мене був вкладений потужний український ген, тому постійно доводилося боротися за українську мову, українську газету, українську церкву. Не було мені спокою зовсім. Я ставила для себе дуже високі планки, набивала ґулі, падала, підіймалася і знову їх долала. Завжди по-доброму заздрила людям, які живуть на заході України, мріяла там пожити, бо це таке щастя – ходити в українські школи і церкви, вільно розмовляти українською мовою, щоб на тебе ніхто не тикав пальцем. І завжди робила все для того, щоб наша Луганщина стала насправді українською.

– Звідки у вас, доньки військового, взявся цей творчий ген?

– Справа в тому, що мій батько був військовим тільки в молодості, після завершення військової кар’єри все життя пропрацював журналістом. Цей поетичний ген є у всієї моєї родини. Писав не лише батько, а й дід. Цей ген передався і моїй доньці, вона теж поетеса.

Ще з третього класу, гуляючи вулицями своєї рідної Кремінної, я роздивлялася довкола і все, що потрапляло в моє коло зору, оспівувала віршами. Щоправда, тоді я і сама ще не знала, що складала свої перші віршики. Я їх просто співала. Мальовничі поля, ліси, степи – вся чудова природа моєї Кремінної вчила мене бути поетесою. Тоді я навчалася в російськомовних школах (інших у нас на той час не було), тож мої дитячі вірші також були російськомовними. До 25 років я навіть розмовляти українською не вміла. Потім самотужки, по словниках вивчила українську мову й почала писати свої поезії виключно нею. Тому свою першу книжку «Перший поцілунок» видала доволі пізно. За неї мене у 1988 році прийняли до лав НСПУ.

– Ви згадали про боротьбу за українську газету на Луганщині. Що ви можете про неї сказати?

– Заснувала я цю газету в 1992 році після закінчення факультету журналістики Київського державного університету. На той час в Луганську не залишилося жодної україномовної газети. Я не могла миритися з такою несправедливістю, тому вирішила заснувати українську літературно-мистецьку газету «Кам’яний Брід». Ця назва виникла на честь однойменного козацького зимівника, який колись був на території нашої області. Газета виходила на восьми шпальтах, на яких я намагалася писати про наші звичаї і обряди, популяризувала творчість україномовних письменників Луганщини, знайомила з правдивою історією рідного краю. Різних рубрик було багато, про всі одразу й не згадаєш. Мою газету полюбили багато читачів. За її публікаціями навіть проводили уроки народознавства. Проте незадоволених нею теж вистачало. За чиєюсь «вказівкою згори», в газетних кіосках ховали під прилавок цілий тираж. Тому прибутку в мене не було, тільки збитки. Я була одноосібним засновником газети, тому все мені доводилось робити одній – і писати, і шукати кошти для виходу чергового номера. Я збирала їх по крупинці по всій Україні й за кордоном. Не було постійних меценатів, проте була моя рішучість, яка не давала мені скласти руки і видавати цю газету впродовж семи років тиражем у тисячу примірників.

За видання газети мене нагородили медаллю «Будівничий України» Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Шевченка та медаллю «Почесна відзнака НСПУ». Потім була медаль «За заслуги перед Кремінщиною» Кремінської РДА Луганської області. За заснування УГКЦ на Луганщині відзначена подячною грамотою Блаженнішого Святослава Шевчука та грамотою владики Донецького екзархату Степана Менька.

Завдяки своїй газеті я мала змогу особисто познайомитися з Ліною Костенко, яка про неї дуже схвально відгукнулася. До речі, свої дитячі роки поетеса провела саме в Кам’яному Броді.

– Найвідомішими вашими віршами є «Луганщина – світанок України» і «Бог». Розкажіть, будь ласка, про них.

– Перший згаданий вами вірш я написала ще у 1998 році. Я вийшла на залите яскравим промінням світанкового сонця подвір’я нашого приватного будиночка і подумала, як добре, що сонце сходить у нас, на Луганщині, щоб потім йти світити по всій нашій Україні. Так і народилася в мене ідея цих поетичних рядків.

Саме тоді в нас проводилось всеукраїнське шевченківське літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній новій». Цей вірш я вперше прочитала під час відкриття пам’ятника Т. Шевченку в Луганську. Він виявився настільки актуальним, що його перші рядки «Луганщина – світанок України» згодом стали крилатими. Їх навіть цитували українські президенти Л. Кучма та В. Ющенко.

Над віршем «Бог» я працювала довго, досі пам’ятаю як ретельно відшліфовувала кожен рядок. Вперше прочитала його у 1989 р. на першому міжнародному українському літературно-мистецькому святі «Від серця Європи до серця України» на запрошення тодішнього голови НСПУ Юрія Мушкетика. Починався вірш так: «Я бачила Бога… В тумані до п’ят // Ходив, наче лунь, між наморених хат…». На нього звернув увагу Микола Руденко. Він сказав мені, що був вражений і попросив записати йому цей вірш на диктофон. Трохи згодом в газеті «Літературна Україна» вийшла стяття «Тільки один вірш», в якій Микола Данилович зазначив: «Якби юна поетеса Ганна Гайворонська не написала більше жодного вірша, уже з віршем «Бог» вона увійшла в сучасну українську літературу». Ця стаття стала передмовою до моєї книжки одного вірша «Бог».

– Після вірша «Бог» доречно буде згадати ту роль, яку відіграє духовність у вашому житті та творчості.

– Після закінчення університету я зрозуміла, що мені бракує духовних знань. Але де їх було взяти, коли довкола скрізь панував московський патріархат. Я закінчила у Львові трирічні духовні курси, які були спеціально організовані для мешканців східних областей. Отримавши диплом вчителя християнської етики, вирішила заснувати на Луганщині УГКЦ. Щоб здійснити свою мрію, збирала гроші по всьому заходу України. Всі зібрані кошти я вклала в свою мрію, і така церква народилася в моїй рідній Кремінній і називається «УГКЦ Різдва Пресвятої Богородиці». Зараз їй вже 13 років. Шкода, що не знаю її долі в окупації, але вірю, що вистоїть, а у звільненій Кремінній знову зазвучить Слово Боже нашою рідною мовою.

В Луганську я заснувала театр «Божі діти», написала 10 вистав у віршах про святих, сама їх поставила. З ними ми об’їздили майже всю Україну. Ці вистави вийшли окремою книжкою «Жінка, одягнена в сонце». Ще у мене є збірка духовної поезії «Чаша грааля». Багато віршів на духовну тематику теж надруковані на сторінках інших моїх збірок. Всього в мене побачили світ 13 книжок.

– Наостанок торкнемося сторінки вашого життя на Тернопіллі.

– Я вже казала, що колись мріяла пожити на заході України, але ніколи не думала, що мене сюди закине біда. Коли почалася війна, місяць була у Кремінній під обстрілами. Було важко у холодному підвалі без світла і тепла. При свічці писала вірші. Коли окупанти вже були на підступах, зрозуміла, що треба виїжджати. До Тернополя приїхала на запрошення своїх знайомих – родини Сокирків. Мені дуже подобається це тихе спокійне красиве місто з багатьма церквами. Перші дні ніяк не могла відійти від пережитих обстрілів, постійно здригалася від різких звуків, проте зараз мої душевні рани трохи загоїлися. Дізнавшись про мій приїзд, мене запросили виступити на засіданні обласного літоб’єднання, потім з радістю прийняли до своєї спільноти. Особливо приємно було познайомитися з родиною Смоляків, головою ТОО НСПУ Валентиною Семеняк, поетесою Марією Гуменюк. Я дуже вдячна цим людям за велику допомогу.

А наостанок хочу впевнено сказати, що в теперішній страшній війні Україна вистоїть, усі окуповані землі будуть звільнені. Після нашої перемоги я зможу повернутися до рідної домівки, яка мене вже зачекалася.

 

 

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Теги: #Ганна Гайворонська, #новини тернопільщини, #новини тернополя, #тернопіль, #тернопільські новини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна
Статті
Інтерв'ю
“Це те місце, де я повинен бути”: історія бізнесмена, який переїхав з Гонконгу до Кременця
20:11, 18 Квітня, 2024

“Це те місце, де я повинен бути”: історія бізнесмена, який переїхав з Гонконгу до Кременця

Блоги
Найбільше читають: