Молодята з Тернопільщини на фото 1962 року
- Опубліковано: Тетяна Яцечко-Блаженко
- —
- 2 Червня, 2026 о 14:10
Кажуть, що старі фотографії мають особливу магію. До нашої редакції потрапив унікальний знімок 1962 року, надісланий відомою поетесою та пісняркою, кавалером ордена «Гордість української нації» Лесею Любарською.
На фото — її батьки, Дарія та Михайло Шевчуки. Але за цією спокійною чорно-білою естетикою ховається справжня сага про два краї, про велику працю і про трагедію цілого народу.
Перегляньте також:
- Тернопільщина, про яку знають не всі: цікаві місця та факти про наш край
- До Дня вишиванки: ретро-фото мешканців Заліщиків 1920–1930-х років
Буковина у серці, краса у руках
Батько пані Лесі, Михайло Іванович, був справжнім сином Буковини — краю, де смереки підпирають небо. Він привіз із собою на Тернопільщину не лише гуцульський темперамент, а й неймовірний талант. Це був чоловік «золотих рук»: він будував хати, прикрашаючи їх вигадливою кольоровою плиткою, малював, співав і навіть… вишивав. Його життя було присвячене створенню краси, хоча заробляти доводилося важкою працею на будівництві.
Відгомін операції «Вісла»
Доля матері, Дарії Іванівни (в дівоцтві Маркович), — це болюча сторінка нашої історії. Її родина була примусово виселена з рідних домівок під час операції «Вісла» у 1946 році. В один момент заможні господарі, які мали власні крамниці, втратили все.
Приїхавши на нові землі, вони починали з нуля. Попри бідність, родина не втратила своєї гідності та ремесла. Дідусь пані Лесі був знаним кравцем, який «обшивав» усю місцеву еліту, а мама Дарія успадкувала цей хист, ставши майстерною швеєю.
Михайло Іванович пішов з життя дуже рано, у 45 років. Дарія Іванівна прожила 84 роки, залишивши по собі світлу пам’ять у серці єдиної доньки.
Сьогодні пані Леся Любарська трансформує цей родинний досвід у поетичні рядки та музику. Вона зізнається, що дуже сумує за мамою, і саме батькам присвячує свої найкращі твори.
Для нас це фото — нагадування: ми є продовженням великих, складних і неймовірно красивих історій наших предків. Поки ми пам’ятаємо — вони живі.
Текст підготовлено на основі спогадів Лесі Любарської.
