Збірка віршів поета Леона Городиського з Теребовлі, що на Тернопіллі, під назвою «Надіями окрилений живу…» вийшла у видавництві ТзОВ «Джура», м. Тернопіль. Пан Леон у цій книзі зібрав всі свої вірші, написані протягом життя на різні теми.
Книга має 10 розділів та більше 500ст. А починається віршем «Пробачте всі…», де поет звертається, найперше, до дружини, дітей, близьких та друзів з проханням пробачити його за те, що він не здійснив, а чи здійснив не так, на його думку. Про це поет пише словами із самого серця та з погляду осмислення свого буття, своєї любові до ближнього: «…Пробачте, друзі милі і хороші, і не тримайте ви на мене зла…», «… Отак живу, любов’ю заколисаний, життя таке складне й таке просте…»
Перегляньте також:
- Щомісяця Сергій Надал за власні кошти допомагає ЗСУ: передав ще 5 FPV-дрони для 24-ї окремої механізованої бригади
- Три найсексуальніші частини жіночого тіла на думку чоловіків
І не дарма поет в першому розділі «Болить серденько за державу» подає свої вірші, присвячені Революції Гідності, війні з московським окупантом на Сході нашої країни, адже вона триває й досі. Слова віршів рвуть душу, від них щемить серце, та найголовніше – росте гордість за свою націю, за молодих героїв. Звертається поет і до споконвічних північних загарбників з гнівними та правдивими словами. З вірша «Аеропорт»: «… Стріляють Градами і Смерчами стріляють. Витримують хлоп’ята цих ударів шквал… Стріляють Буратіно, Урагани… Та захлинулись кров’ю вуркагани…»
У розділі «Миттєвості щастя» поет зібрав свої вірші про найкраще почуття в світі – про кохання. Зрозуміло, це складне почуття і не завжди взаємне. Нерідко від того люди страждають, сумують і т.п. Тож пан Леон описує все по суті, як було і до того ж використовує й опис природи рідного краю в різні пори року та доби. Все переказати неможливо, вірші необхідно читати та відчувати. Ось чого варті лише такі слова: «Хотів би я джерельцем стати, з якого воду пила ти. Хотів би я росою впасти, щоб цілувать твої сліди».
В розділі «Стежини творчості» поет ділиться своїми враженнями та поетичним сприйняттям навколишньої дійсності, а також дає зрозуміти як народжуються власне вірші. А в розділі «Діалог з собою» подає роздуми про життя, його труднощі та позитивне. Яскравими тут проявляються такі вірші, як «Життя мандрує все по колу», «Комусь в житті достатньо простоти», «Жорстока реальність» та інші. Ну, а розділ «Рідний край» вмістив вірші про рідне село поета Стару Брикулю , про Теребовлю та Теребовлянщину. В кожне слово віршів поет вклав кавальчик своєї душі, любові. «Не хочеться це місто покидати, тут я кохав і тут коханим був…»
З великим натхненням та особливими образами поет змальовує природу рідного краю у віршах розділу «Природа втілена у слові». Чого тут тільки немає? І пори року, ліс, квіти, цвіт плодових дерев, і літня злива тепла, і стужа зимова. Читаючи дані вірші, ніби переносишся в часі та в просторі, а ще складається враження, що поет намалював словами незбагненні картини.
Так склалося, що пан Леон періодично протягом життя писав чимало і для своїх рідних, присвячував особисто їм вірші, які всі зібрані в розділі «Родинне». В розділі ж «Постаті і силуети» поет зібрав вірші для близьких людей, знайомих, писав про тих, з ким працював і просто про добро та душевність. До розділу «Пам’ять» увійшли вірші про тих з родини та близьких, які відійшли у вічність, а також про людське життя взагалі. Останній розділ – це поема «Рогніда».
На закінчення хочеться поміркувати разом з читачем про те, що ж то таке вірші і хто ті люди – поети. Напевно вірші виникли ще з часів первісних людей і вони є не чим іншим, як виходом емоцій людських душ назовні у римованій формі. Скоріше всього такі таланти не кожному дані Господом, а лише обраним. Вірші можна порівняти і з співом соловейка чи інших пташок, з бурхливим та бистрим потоком води, із літньою веселкою, а чи й із синім небом та жовтим житом, із материнською ласкою та колисковою, із сонячним ранком чи росою в лузі… Як яка людина сприймає ту Божу Благодать, вірші, так вони і відображаються в людській пам’яті, серці та душі. А у вас вірші з чим асоціюються, шановні?
Віктор Аверкієв, фото автора
