1 листопада 2026 року минає 108 років від початку Листопадового чину – однієї з визначальних подій Української революції 1917-1921 років. У цей день українські військові встановили контроль над Львовом, а згодом українську владу проголосили й в інших містах Галичини, зокрема у Тернополі.
Події розгорталися на тлі завершення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії. Народи Центральної та Східної Європи прагнули створити власні держави, а українці Галичини намагалися скористатися історичним шансом для відновлення своєї державності.
У жовтні 1918 року у Львові сформували Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Вона заявила про намір створити українську державу на землях Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття.
Водночас на ці території претендувала польська сторона. У Кракові створили Польську ліквідаційну комісію, яка мала перебрати владу в Галичині. Українське керівництво розуміло, що зволікання може призвести до втрати контролю над краєм.
Як українські військові взяли Львів під контроль
Вирішальну роль в організації повстання відіграв сотник Українських січових стрільців Дмитро Вітовський. Саме під його керівництвом українські військові підготували операцію з перебрання влади у Львові.
У ніч на 1 листопада 1918 року українські підрозділи розпочали збройний виступ. Їм вдалося зайняти головні стратегічні об’єкти міста, серед яких:
- Львівська ратуша;
- головна пошта;
- австрійські військові казарми;
- залізничні вокзали;
- інші важливі адміністративні та транспортні об’єкти.
Українські військові діяли швидко, завдяки чому змогли випередити польські сили та встановити контроль над центральною частиною міста.
Події отримали назву Листопадового чину, або Листопадового зриву. Вони стали початком практичного утвердження української державної влади на західноукраїнських землях.
Невдовзі українську владу встановили також у Станіславові, Тернополі, Самборі, Стрию та інших містах краю.
Однак уже 1 листопада у Львові розпочалося збройне протистояння між українськими та польськими силами. Місто поступово розділилося на райони, які контролювали різні сторони, а локальні бої переросли у польсько-українську війну.
Як виникла Західноукраїнська Народна Республіка
9 листопада 1918 року Українська Національна Рада проголосила Західну Україну незалежною державою – Західноукраїнською Народною Республікою. Того ж дня було сформовано уряд, який отримав назву Державний секретаріат.
Його очолив громадський і політичний діяч, адвокат Кость Левицький.
13 листопада Українська Національна Рада ухвалила Тимчасовий основний закон, який визначив офіційну назву держави, її територію, засади народного суверенітету та державну символіку.
ЗУНР охоплювала територію площею близько 70 тисяч квадратних кілометрів із населенням приблизно 6,2 мільйона осіб. За наведеними історичними даними, близько 71% населення становили українці, 14% – поляки, 13% – євреї, ще 2% – представники інших національностей.
Керівництво молодої республіки розпочало формування органів державної влади, судової системи, правоохоронних структур та власного війська.
У 1919 році були ухвалені закони про державну мову, громадянство, шкільництво та земельну реформу. Передбачалося також створення парламенту – Сейму, депутатів якого мали обирати на основі загального виборчого права.
Проте через воєнні дії провести вибори не вдалося.
Тернопіль став одним із центрів державності ЗУНР
Особливе місце в історії Західноукраїнської Народної Республіки посідає Тернопіль. Після початку польсько-української війни ситуація у Львові стрімко ускладнювалася. Польські війська нарощували сили, використовуючи, зокрема, залізничне сполучення через Перемишль.
21 листопада 1918 року українські війська втратили контроль над Львовом. Урядові структури ЗУНР були змушені залишити місто.
Спочатку осередком державного керівництва став Золочів, згодом – Тернопіль. Таким чином, наше місто на певний час перетворилося на один із головних політичних та адміністративних центрів української держави.
У січні 1919 року керівництво ЗУНР перемістилося до Станіслава, сучасного Івано-Франківська.
Перебування державних установ у Тернополі стало важливою сторінкою історії міста та засвідчило його роль у процесах українського державотворення початку XX століття.
Створення Галицької армії та боротьба за незалежність
В умовах збройного протистояння керівництво ЗУНР розпочало формування власних збройних сил.
13 листопада 1918 року ухвалили закон про організацію війська та оголосили часткову мобілізацію. Основою Галицької армії стали військові підрозділи, які брали участь у Листопадовому чині, а також частини Українських січових стрільців.
До війська долучалися робітники, студенти та добровольці. Значну частину особового складу становили військові, які мали бойовий досвід Першої світової війни.
За історичними оцінками, у листопаді 1918 року чисельність Галицької армії становила близько 50 тисяч осіб. У січні 1919 року вона зросла приблизно до 70 тисяч, а влітку того ж року – до 100 тисяч військовослужбовців.
Попри організаційні труднощі та нестачу озброєння, українські військові продовжували боротьбу за незалежність західноукраїнських земель.
Від Листопадового чину до Акта Злуки
Однією з головних ідей керівництва ЗУНР було об’єднання українських земель в одній державі. 1 грудня 1918 року у Фастові представники Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки підписали Передвступний договір про майбутнє об’єднання.
А вже 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві урочисто проголосили Акт Злуки УНР і ЗУНР. Ця подія стала символом прагнення українців до соборності та єдності, хоча в умовах війни повністю реалізувати державне об’єднання не вдалося.
Західноукраїнська Народна Республіка продовжувала боротьбу за своє існування, однак через військову перевагу польських сил та міжнародні обставини втратила контроль над територією.
14 березня 1923 року Рада послів держав Антанти ухвалила рішення про передачу Східної Галичини під владу Польщі. Попри це, Листопадовий чин та історія ЗУНР залишилися важливою частиною української боротьби за незалежність.
Через 108 років події 1 листопада 1918 року нагадують про прагнення українців мати власну державу, захищати її незалежність та об’єднувати українські землі.
Для Тернополя ця історія має особливе значення, адже місто не лише підтримало встановлення української влади восени 1918 року, а й стало одним із тимчасових центрів Західноукраїнської Народної Республіки.
Джерело: Новини ТернопільщиниТеги: #1 листопада 1918 року, #акт злуки, #Галицька армія, #Дмитро Вітовський, #Євген Петрушевич, #Західноукраїнська Народна Республіка, #ЗУНР, #історія тернополя, #історія України, #Кость Левицький, #Листопадовий чин, #новини тернопільщини, #Тернопіль 1918, #Українська Національна Рада
