Двері обережно прочинились і до кабінету несміливо заглянула літня вже жінка.

– Лікарю, допоможіть, – почулось ще з порога замість звичного привітання.



– Та ви спочатку зайдіть, – запропонував їй сивочолий лікар.

Між тим незнайомка пропустила поперед себе дівчинку років десяти. Дівчинка мала сіру хустку, невміло зав’язану навколо шиї, і через те з-під неї «виривалось» на волю біляве волоссячко. Очі мала неймовірно великі і сині. З першого разу здавалось, що на обличчі, крім них, вже й нічого нема.

– Як тебе звати? – звернувся до неї привітно лікар, але очікуваної відповіді так і не почув.

Дівчинка, яка відкрила рот, щоб сказати своє ім’я, несподівано закашлялася. Це був дивний кашель. Такого у дітей не буває. Принаймні цей лікар такого ще ніде не чув. І поки бабуся розтлумачувала що й до чого, дівчинка не переставала кашляти, аж їй сльози виступили на очах…

– Ми вже де тільки не були. Ви – остання наша надія. Розумієте, вдома вона не кашляє, а от як тільки переступить поріг школи… Спочатку я думала, що вона мене дурить. А в неї ніби як алергія на школу. Вже два місяці вдома сидить. Ви тільки не подумайте, що вона чогось не має: і нагодована, і вбрана. Я доглядаю за нею справно. Та й батько живе через дорогу. Але заходить рідко, випиває, копійку дає часом якусь. Ні, у нас і справді усе добре було б, якби не оцей клятий кашель. Я чула, що ви своїм гіпнозом можете зарадити нашій біді…

Нарешті жінка замовкла. Склала навхрест на грудях натруджені і спрацьовані руки, благальними очима вп’ялася в бліде обличчя лікаря. Якусь хвилю той мовчав:

– А де мама дівчинки?

– А там, де й усі, – на заробітках, у Греції. Вже четвертий рочок пішов.

При слові «мама» дівчинка ніби ожила, стрепенулась вся ізсередини і просвітліла. Лікар був мудрим чоловіком і відразу помітив в дитині таку різку переміну. Цей лікар дуже любив маленьких пацієнтів.

– Вона сумує за мамою?

– Хто його зна, може вже й відвикла. Мале ж іще – не розуміє, – якось непевно відповіла бабуся про свою онуку. – У школі вчителька сказала намалювати своїх батьків, то вона намалювала якусь тінь в куточку, бо не пам’ятає маму в обличчя.

– Розпитує про неї?

– Та мало не щодня. Вона мене просить перед сном, щоб я їй розказувала про маму все-все, до найменших дрібниць, від самого народження. І я їй розказую. Як маленька була, як на ноги спиналась, як ляльками бавилась, все-все розказую. Четвертий рік розказую, а вона четвертий рік слухає. Цікаво їй так, чи що.

– Скільки, кажете, вона вже кашляє?

– Та місяців зо два.

Лікар розпитував бабусю і при цьому робив для себе якісь помітки у блокноті.

– Пригадайте, будь ласка, це дуже важливо, про який період із життя мами ви розповідали онуці два місяці тому?

– Два місяці тому? Та що ви! Я не пам’ятаю, що вчора їла, а ви про два місяці тому.

І раптом синьоока дівчинка, яка досі сиділа в кутку біля вікна, аж стрепенулася:

– Бабцю, бабцю! Я все пам’ятаю. Два місяці тому мама ходили до п’ятого класу, так само, як зараз я, потім вони простудились і дуже захворіли. В них було запалення легень і вони довго кашляли, так як зараз я…

– Справді, кашляла, так, так, у п’ятому класі. От пам’ять у дитини, а в мене, їй Богу, склероз старчеський.

Лікар перестав робити позначки. Підійшов до книжкової полиці і дістав звідти дуже гарну книжку в блискучій палітурці, з яскравими малюнками:

– Бери, – простягнув дівчинці те книжкове диво, – це тобі на позакласне читання. Ти ж любиш читати?

– Ага! – радісно защебетала дівчинка з великими синіми очима.

– А тепер, будь ласка, вийди з книжкою в коридор, а бабуся хай залишиться.

Як тільки за дівчинкою зачинились двері, обличчя лікаря змінилось. Важко сказати, яким воно стало, радше всього розгубленим:

– Моя допомога буде тимчасовою, але кашляти вона вже перестане. Щоправда, за однієї умови: якщо ви не будете на ніч розповідати дитині історії про її маму.

– Але ж мені казали, що ви лікуєте гіпнозом?

– Шановна, гіпноз тут ні до чого. Як ви не розумієте? Дитині потрібна мама. Ви не можете її замінити. Залишайтесь просто бабусею і все стане на свої місця.

Бабуся різко схопилася зі свого місця і попрямувала до дверей. Вже звідти до лікаря долетіли її розчаровані слова:

– А ще казали, що гіпнозом лікує. Дитина ж і нагодована, і вдягнена.

На те лікар тільки гірко усміхнувся.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Теги: #гіпноз, #дитина, #новини тернопільщини, #новини тернополя, #тернопіль, #тернопільські новини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Мистецька освіта в школі: як працює експериментальний заклад у Тернополі
21:19, 27 Травня, 2024

Мистецька освіта в школі: як працює експериментальний заклад у Тернополі

Блоги

ТОП новини тернопільщини: