19 грудня в Україні всі віряни (та й не тільки) вшановують пам’ять Святого Миколая. Зрозуміло, в кожному храмі це відбувається по різному.
В Теребовлянській ПЦУ після святкового Богослужіння, проведеного обласним деканом, деканом Теребовлянського деканату, митрофорним протоієреєм, настоятелем храму отцем Володимиром Якубишиним, до дітей та прихожан завітав Миколай і його всі прийняли з великою радістю та захопленням. Діти Миколаю розповідали вірші, говорили про свої мрії та побажання, а дорослі з участю отця співали та славили Святого(див. фото та відео).
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
В проповіді о. Володимир зокрема сказав: «На Миколая, як і на всі релігійні свята, необхідно утримувати себе від праці без потреби, інакше те буде вести до гріха. Миколай Чудотворець своїм життям показав світові на скільки він любить Хреста Спасителя, показав щиру духовність, що якраз і приводить паству до спасіння. Тому ми і святкуємо це свято по особливому, адже Святий творив та творить чудеса і по смерті. Його мощі зцілюють хворих і до нині, вони знаходяться зараз в італійському місті Міра».
Пропонуємо читачам одну із поширених казок про Святого Миколая.
Одного зимового вечора на передодня свята Миколая мама розповідала своїм діткам, синочку та донечці, казку:
«Святий Миколай – захисник всіх подорожніх і дітей.
Давно-давно, жив хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові велике майно.
Мав Миколай дуже добре серце і хотів допомогти всім довкола.
Під покровом ночі Миколай брав на плечі мішок з харчами, грошима і одягом та йшов до осель бідняків. А там підкидав подарунки у вікна.
Дуже любив він дітей, тому вони найпершими отримували подарунки.
Але не забував і про вдів, сиріт й інших нужденних.
Минули роки. Миколай став священиком, а далі і єпископом. Всі шанували і любили його за доброту, за ласкавість і мудрість. А про діток він і далі не забував. Як тільки довідувався, що якась дитина в біді, зараз ішов до неї з потіхою й подарунками.
Коли помер Миколай і його душа стала перед Господнім престолом, Господь спитав:
– Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на землі?
– Нічого не бажаю, – відповів Миколай, – тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на землю й відвідувати дітей.
Усміхнувся ласкаво Господь і сказав:
– Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день своїх іменин зможеш сходити на землю.
А на землі пам’ять про Миколая не завмерла. Всі пам’ятали про його добрі діла, про його святе життя, і тому Церква його святим назвала.
Та й на небі Миколай не сидить та не відпочиває: він то подорожніх від хуртовини рятує, то пожежу допомагає гасити, то на морі шторм зупиняє. Допомагає людям, як може.
У ніч з 18 на 19 грудня в оселі, де живуть діти, нечутно приходить Миколай і так само нечутно кладе переважно під подушки, а іноді у черевички сплячої малечі жадані дарунки. І що характерно – саме ті дарунки, які собі намріяли слухняні хлопчики й дівчатка.
Взагалі-то напередодні чарівної ночі потрібно написати лист-прохання до святого, покласти записку на вікно і сподіватися на здійснення мрії: Чи то Ангел, чи то яка пташка той лист забере. І Миколай точно знатиме, чого від нього сподіваються. Але якщо малюк ще цілком не писемний, то святий і так здогадається.
А що чекає неслухняних? Ну, таких в Україні геть мало. Якщо трапляються, то їм дістається різочка, але тоненька і не довга. А якщо мама й тато дуже попросять Миколая, то попри різочку святий все ж покладе бодай цукерку чи помаранчу. Хіба би дитина зовсім не вірила в чудо. Є ж пісенька для святого Миколая: «Ой, хто, хто Миколая любить, ой, хто, хто Миколаю служить, тому святий Миколай у всі часи помагай».
Увечері дітки, коли лежали в ліжечку, довго не могли заснути, бо чекали святого.
Тільки-но вони заплющили оченята, як до кімнати зайшов Миколай – сивий дідусь з добрими очима. Він поклав малечі під подушку ласощі та все, що ті бажали й замовляли.
Поправив ковдрочку і вирушив далі. Бо святому потрібно було обдарувати всіх дітей!
Вранці ж з дитячої лунала пісня “Ой, хто, хто Миколая любить…”
Того ж дня, увечері 18 грудня, Святий Миколай востаннє переглянув листи, чи, бува, не забув комусь подарунки, і раптом зауважив, що не читав жодного від дорослих. “Невже їм нічого не треба? Дивно… Сам напишу”, – подумав Чудотворець і взявся за роботу.
«Дорогі дорослі! Я знаю, що у вас гаряча пора (пора звітів, підсумків, аналізів), але знайдіть час прочитати цього невеличкого листа. Так от, ви нічого не просите, тому сам поміркую, що б подарувати напередодні свят. Отже, солоденьке (віддасте дітям). Може, якісь новинки? Але ж вони зараз у вільному доступі в Інтернеті. Може, нову сумочку чи чобітки? Але ж вам не вгодиш …
Дорогі мої! Насправді, ви не потребуєте речей, тому кожному з вас дарую найважливіше: здорові нерви (якщо потрібні заспокійливі, напишіть окремо), спокою й затишку (каву, чай, капучіно, а щось міцніше додайте самі), терпіння, сил та мужності пробачати , наснаги давати другий, третій шанс, уважності до дітей, до рідних і далеких, а також пам’ятати, що інколи треба бути не справедливим, а добрим.
P.S.: І нехай сьогодні під подушкою (чи на підвіконні) вас чекає якась приємність, а найдорожчі подарунки хай обіймають вас щодня!»
Віктор Аверкієв, фото та відео автора
