На правому березі річки Стрипи в центрі старовинного Бучача на Тернопільщині розташований Бучацький замок. Територія була ідеальною – скелясте підвищення поблизу потічка, який впадає в річку. Історики вважають, що перший замок, зведений на цій височині у 12 столітті, був дерев’яним. Місцеві магнати заклали це укріплення для захисту їхнього рідного міста. Перша згадка про Бучацький замок датується 1373 роком.
І хай місцевий замок сьогодні сама руїна, Бучач – це місто, в якому створили кращі свої шедеври скульптор Пінзель і архітектор Меретин, серед яких – найвишуканіша в Україні ратуша та декілька культових храмів. А Бучацький замок навіки увійшов в історію українського державотворення та українського пивоваріння.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Тут пиво перемогло горілку
Місто Бучач лежить у звивистій долині річки Стрипи, що утворює природний кордон між історичним Поділлям та Галичиною. Його назва походить від слов’янського слова «буча», що означає швидку весняну воду. Ще досі ця територія славиться своє кришталево чистою і дуже смачною водою. Тому не дивно, що ще з часів Київської Русі у Бучацькому замку варили пиво та мед (солодке пиво).
Як стверджують літописи до XVII століття у Бучачі місцеві мешканці виготовляли та пили виключно пиво та пивний мед. І не лише пили, але й постачали цей напій, виготовлений на бучацькій воді, по всій Галичині на Поділлі. Зокрема у XVI столітті Бучач славився своїми «пивними ярмарками».
Лише в самому кінці XVII століття тодішній власник міста — стражник великий коронний Стефан Олександр Потоцький дозволив єврейські громаді робити горілку. Однак цей міцний напій так і не зміг витіснити пиво. Пінний напій досі залишається найпопулярнішим серед мешканців Бучача.
На території замку Потоцькі звели палац у стилі ренесанс, який прилягав до східної бастеї. Палац був прикрашений аркадами. До нього вів підйомний міст з пандусом. Посеред двору напроти палацу влаштували гарний фонтан. Від колишнього палацу збереглися лише фрагменти стін.
Столиця Української держави Петра Дорошенка
У 1648 замок не зуміли взяти козаки Богдана Хмельницького, а у 1665 та 1667 роках його штурмували татари, і так само безуспішно. Але настав 1672 рік, поли Поділля захопили турки. Штурмом бучацького замку керував сам султан Магомет IV, а у військових діях з боку турків активно брали українські козаки під проводом гетьмана Петра Дорошенка.
18 жовтня 1672 року під старою липою, що збереглася неподалік від замку, підписано Бучацький мир, який розділив місто по Стрипі на дві частини: західна частина залишилася Польщі, східна відійшла до українського гетьмана Петра Дорошенка. Саме у Бучацькому замку була оголошена самостійною Українською державою під протекторатом Туреччини. Цілих 11 років існувала незалежна козацька Українська держава на перетині Поділля та Галичині, про яку чомусь забули українські історики.
Лише у 1683 році Бучач повернувся до складу Речі Посполитої.
У 1687 за наказом короля власники Ян і Микола Потоцькі швидко відбудували замок, і до середини XVIII століття він залишався обороноздатним. Згодом військова загроза з боку турків і татар зникла, і замок починає занепадати. На початку ХІХ століття Потоцькі дозволили розбирати оборонні мури, з чим місцеві мешканці успішно впоралися.
Скарби Бучацького замку
І на останок, легенда. Її Бучацький замок також має. Вона розповідає про підземний хід, який починався біля круглої вежі і вів у різні частини міста, і навіть до Підзамочка і Монастирка. Хід був такий широкий, що скрізь того могла вільно проїхати карета. Одна з таких карет, золота карета, що належала Марії Могилянці разом із скарбами якогось пана Каньовського так і залишилися у підземеллях замку. Перевірити легенду та винайти скарби місцевих археологам не вдалося: повітря в підземеллі виявилася отруйним. Тому скарби Бучацького замку ще чекають на свого відкривача.
Ну а кожен з нас має змогу відкрити золотий пивний скарб, скуштувавши пиво “Тернопільське”. Подорожуй з “Тернопільським”– Відкривай Тернопільське!