Політика Франції щодо регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення спрямована на розвиток фермерства. Про це свідчить Закон Франції «Про аграрну політику» (№ 60-808 від 05.08.1960 р.), який спрямований на:
гарантування соціального захисту фермерів і осіб, зайнятих у сільському господарстві;абезпечення одержання прибутку від землі – капіталу, еквівалентного тому, який би вони отримували в інших секторах економіки;розвиток сільського господарства у кожному окремому регіоні з урахуванням його особливостей;підтримку і стимулювання розвитку сімейних ферм.
Для реалізації перелічених вище завдань було створено Агентство з управління земельними ресурсами та розвитку сільських територій (SAFER), на яке покладено три основних завдання: підвищення ефективності сільського господарства та підтримка молодих фермерів; захист навколишнього природного середовища, ландшафтів і природних ресурсів; підтримка та розвиток сільської економіки. SAFER – товариство з обмеженою відповідальністю, є неприбутковою організацією, що підпорядковується Міністерству сільського господарства та Міністерству фінансів Франції.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Купівля земель сільськогосподарського призначення іноземцями у Франції не заборонена. Однак у разі, якщо ціна земельної ділянки перевищує 38 млн євро, або предметом договору купівлі є виноградники – необхідно отримати дозвіл від SAFER.
Незважаючи на існування різних моделей державного управління в Польщі, Німеччині та Франції, регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення в цих країнах має спільні риси та спрямовується на захист національного товаровиробника (фермера).
Практично усі країни, які пройшли етап становлення ринкового обігу земель, мали довгострокові цілеспрямовані програми, які, окрім іншого, передбачають надання пільгових кредитів на придбання земель місцевим фермерам. Аналіз регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення в окремих країнах ЄС засвідчив – відправною точкою у їхній політиці є наявність чітко визначеної мети. Так, у досліджуваних країнах регулювання ринкового обігу земель спрямовується на розвиток фермерства, що є основним вектором аграрної політики, визнаним на законодавчому рівні.У жодній із країн Європи ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення не є «абсолютно вільним», а навпаки, контролюється і регулюється через спеціалізовані агентства.
Згадані агентства відіграють роль ріелтора, який, за визначених законодавством умов, може брати участь у трансакціях щодо купівлі-продажу земельних ділянок.
Досить поширеною умовою купівлі земель сільськогосподарського призначення є професійна підготовка покупця, наявність у нього засобів виробництва та необхідного капіталу.
Стосовно придбання земель сільськогосподарського призначення іноземцями, то політика досліджуваних країн має характер «м’якого права». Тобто, закріплені законодавством прямі заборони – відсутні.
Досвід Польщі, Німеччини та Франції щодо регулювання земельних відносин може бути цінним для України під час побудови національної моделі регулювання ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення.
Право на придбання земельної ділянки в Угорщині мають особи, які пов’язані із сільськогосподарською діяльністю, мають відповідну освіту та здатні забезпечити збереження й підвищення родючості ґрунтів, охорону земель і проведення необхідних меліорацій. Нині середня вартість земельної ділянки становить 2,5–3,0 тис. €/га.
У країнах Балтії (Литві, Латвії й Естонії) аграрну реформу було проведено на початку 1990-х років шляхом реституції – повернення прав власності. У Литві 1991 року прийняли Закон про земельну реформу, який передбачав два способи придбання земель: відновлення історичного права власності (реституція); купівля земельних ділянок. Відповідно, була прийнята низка законів «Про землю», «Про реєстр нерухомого майна» тощо. Згідно з цими законами, фізичні та юридичні особи можуть вільно продавати й купувати земельні ділянки. Першочергове право мають молоді фермери й особи з аграрною освітою.
У Болгарії земельна реформа проведена у 1990-х роках. Основною її складовою стала передача земель колективної власності особам, які мали право власності на неї до усуспільнення земель. У результаті реформування близько 98% сільськогосподарських угідь перейшли у власність громадян.
В Албанії членам колишніх сільськогосподарських кооперативів земля була передана у приватну власність безкоштовно. Однак на початковому етапі її не можна було продавати, а лише здавати в оренду. Нині продаж земель, переданих селянам у приватну власність, – дозволено. Та частина земель, котра залишилася в державній власності, подальшому розподілу й приватизації не підлягає, але вона може бути орендована на строк до 99 років.
Прикладом країни з найбільш регульованим земельним законодавством є Данія. Перед тим як одержати дозвіл на придбання сільськогосподарських земель у власність, покупець має представити документи, які підтверджують його фінансову, технічну й професійну спроможність вести фермерське господарство, обробляти землю, зберігати родючість ґрунту та господарювати на ній не менше восьми років. Особи, які ведуть сільське господарство як на орендованих, так і на власних землях, зобов’язані проживати постійно на даній фермі. Аграрна політика Данії спрямована на перешкоджання зосередженню в одних руках занадто великих масивів земель. Закон також встановлює вимоги до розташування земельних ділянок і відстані між ними з метою формування єдиних масивів. Законом дозволяється купувати чи одержувати в оренду до трьох ділянок землі за умови, що відстань між ними не перевищує 10 км, та за згоди сусідів на придбання таких земель. Юридичні особи не мають права на купівлю сільськогосподарських угідь, так само, як вони не мають права й на оренду. Це право надається тільки фізичним особам, які вже вели сільськогосподарське виробництво, мають відповідну кваліфікацію та беруть на себе зобов’язання безпосередньо займатися сільським господарством протягом тривалого часу. Данським законодавством передбачено, що фермер повинен «належним чином вести сільськогосподарське виробництво», в іншому випадку його буде позбавлено права на земельну ділянку.У зарубіжних країнах встановлені обмеження на розмір земельної ділянки для однієї особи. Наприклад, в Угорщині максимальна площа земельної ділянки становить 300 га для однієї особи; у Литві максимальна площа угідь для фізичних осіб – 300 га, юридичних – 2000 га; у Румунії – 200 га, в Японії – 3 га. У Данії Закон встановлює верхню межу землекористування у 150 га сільськогосподарських угідь. Винятки можливі лише в тому випадку, якщо фермер зможе довести, що специфіка його виробництва потребує більших земельних площ і ніхто з оточуючих селян не заперечуватиме проти цього.
У Швейцарії при визначенні раціональних розмірів господарств розроблені нормативи, відповідно до яких мінімальний розмір ферми повинен забезпечити зайнятість однієї людини не менше, ніж на 75%, або 2100 годин на рік. Максимальним вважається розмір ділянки, яка забезпечує науково обґрунтований рівень доходів від 2,5 до 3 працівників. На рівнинних місцевостях мінімальний розмір ділянки встановлено у 5–7,5 га.Читати до теми: Депутати просять вирішити питання децентралізації перед відкриттям ринку земліВ деяких країнах існують обмеження і щодо площі сільськогосподарських земель, які можуть бути в оренді однієї особи.
Так, в Угорщині максимальна площа земель, що може орендувати одна особа, становить 2500 га, у Данії – 150 га. У Франції максимальна площа орендованих угідь має становити не більше 200 га.
Для збільшення площі земельної ділянки за рахунок сусідніх земель орендар повинен подати заяву в преферію (місцеву адміністрацію) про свої наміри, яка, у свою чергу, робить відповідне оголошення. Якщо знайдеться орендар, який має меншу площу земель, то ділянка надається останньому. У Швейцарії мінімальний розмір ділянки повинен забезпечувати зайнятість 1,5 працівника.Важливою складовою регулювання обігу земель є система оподаткування. Так, для визначення розміру земельного податку в Чехії всі земельні угіддя, залежно від ґрунтово-кліматичних умов, класифікували на 44 податкові групи за принципом: що вища група, то більший податок. Водночас землекористувачі найбільше зацікавлені в господарюванні саме на землях кращої якості.
У Литві з 2013 року набув чинності Закон про податок на землі сільськогосподарського призначення, який нараховують залежно від рівня родючості земель, прибутку й обсягів виробництва.
