Під завісу дня я  зголодніла,  як вовк. А все почалось з того, що звечора лягла невчасно спати. Зранку мало не проспала і тому, не поснідавши, як ошпарена полетіла на роботу –  боялась запізнитись. А тут ще й, як на гріх, під час обідньої перерви шеф викликав до себе в кабінет і попросив прозвітуватись про зроблену роботу за минулий тиждень. Чесно кажучи, в мої плани це ніяк не входило. Я дуже хотіла їсти і всі мої думки крутились тільки довкола «їжі». Непомітно до кабінету зайшла тендітна секретарка. У моїх ніздрях приємно залоскотало запашною кавою. Я ковтнула слинку і вдячними очима глянула на високу тендітну дівчину, наперед смакуючи коричневим напоєм. Кава була з кожушком. Секретарка мовчки поставила перед шефом тацю і так само  мовчки зачинила двері з того боку. На таці крім кави було свіже тістечко бізе але… але тільки одне горнятко кави! В мені миттєво прокинувся обурений Шерлок Холмс.  «Зорі» мені підказували, що якщо шеф замовляв у секретарки тільки одну каву, то однозначно, що він не збирався мене викликати до себе. Бо якби  збирався, то заздалегідь замовив би дві кави. Порядна і вихована людина ніколи не стане пригощатися смаколиками в присутності іншої людини, тим більше – жінки,  і, тим  паче,  не стане сьорбати…

 



ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Житейські придибенції: мантелепа з пуделком

 

Несподівано шеф підніс до вузеньких і опущених губ ніжно-голубе порцелянове горнятко із срібною мережкою. Він голосно сьорбнув, відпивши перший ковток. На його чорних вусах залишилася біло-пінна смужка від пахучої рідини. Кава була з вершками. У мене засмоктало «під ложечкою» і я знову ковтнула слинку. Голод вперто нагадував про себе. Я вирішила абстрагуватися і не звертати уваги на ніжно голубе порцелянове горнятко. Тим часом шеф, як ніби нічого й не сталося, почав розпитувати на якій стадії розвитку знаходиться моя дисертація, чи давно я була у Києві, чи заходила у наукову бібліотеку імені Вернадського. Зробивши останній сьорбок, шеф дозволив мені залишити його затишний кабінет. Я так і не зрозуміла: для чого  мене викликало начальство?

 

Насправді ж я не могла дочекатися, коли нарешті  залишу стіни своєї роботи, адже зліва біля дороги  був  хлібний кіоск. Там завжди можна було купити якусь булочку і в такий спосіб дорогою додому вгамувати голод. З надією зайняла чергу. Прямісінько переді мною якийсь худоребрий  студент забрав останній батон. Продавчиня співчутливо глянула у мій бік і заспокійливо сказала:

– Тут є пиріжок із чорницями, правда, він…вчорашній.

Я зраділа і відповіла:

 – Хай буде, дякую.

 

На вулиці починало смеркати. Це було мені на руку і я подумала: «Як добре, хоч ніхто не бачитиме, як я розправлятимуся із цим пиріжком». Я витягнула із паперового пакетика пиріжок: він був не просто вчорашній, він був, як кажуть  студенти «тиждень тому». Але я так хотіла їсти, що мені було все одно. Я жадібно вп’ялася  зубами в омріяний пиріжок, намагаючись відкусити  бодай малесенький  шматочок закам’янілого тіста. Та де там… Несподівано мені спало на думку: «Чи, може, викинути його й не мучитись?» Як тільки я про це подумала, внутрішній голос докірливо заперечив всередині мене: «А хіба можна викидати хліб? Хліб – це Бог. Він його творить, Він його споживає».  Мені стало дуже соромно.

 

Отож у мене нічого іншого не залишалося як продовжувати гризти той «запізнілий» витвір пекарського мистецтва. Я навіть подумала: «Господи, для чого Ти створив цю ситуацію і що Ти хочеш цим сказати?». Несподівано з кущів на асфальтову доріжку, якою я йшла додому, вискочив невідомий чоловік середніх літ. Він був у подертому одязі, з брудним кульком, в якому теліпались порожні пляшки. Незнайомець як той танк, посунув прямісінько на мене так, що я вимушена була різко зупинитись. Чолов’яга  жадібно вп’явся очима в…мій злополучний пиріжок і ледь чутно прошепотів пересохлими і потрісканими від спраги губами:   

– Дай мені вкусити твого пиріжка, я вже три дні як нічого не їв.

 

Я була приголомшена! Не нахабністю, а тим, що виявляється окрім мене ще хтось був дуже голодний! Мені враз стало соромно за себе, за свої думки. Адже я навіть  гадки не мала, що крім мене того дня ще хтось хотів дуже їсти, і навіть більше, ніж я сама!

 

Ділити пиріжок порівну не було сенсу.  Незнайомець жадібно схопив у мене  пиріжок і кинувся навтьоки, та так, ніби я збиралась за ним гнатись, щоб відібрати  його назад.  І раптом мене осяяло! Незнайомий жебрак – це блискавична реакція-відповідь Бога на моє поставлене йому запитання. Я густо почервоніла від сорому. Відтоді  більше не ставлю Йому подібних запитань. Відтоді  завжди тільки дякую Йому за все, що відбувається зі мною у житті. Адже Йому «згори» видніше, що для мене добре, а що погано.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
“Іскра проскакує значно швидше”: помічник капелана з Тернопільщини Степан Хміль про службу
20:15, 18 Липня, 2024

“Іскра проскакує значно швидше”: помічник капелана з Тернопільщини Степан Хміль про службу

Блоги

ТОП новини тернопільщини: