З наймолодших літ і до найстарших людину оточує прекрасний, неповторний світ природи – рослини, тварини, птахи. Це яскраво відображає народна творчість: пісні, казки, легенди, прислів’я, приказки. А також колискові пісні. Чи не найбільше тут йдеться про пухнастого милого котика, який прийшов до людей із дикої природи, приручився і став для багатьох близьким, чи, як кажуть, домашнім улюбленцем.
За дослідженнями науковців, народні уявлення, вірування, апокрифи (релігійно-легендарні твори) говорять про те, що кіт має властивість вберегти людину від злих сил, застерегти, додати їй здоров’я, сприяти у лікуванні деяких недуг. У колискових котик наводить на немовлятко спокій, сон.
Перегляньте також:
- “Веселий нам день настав…”: Веснянки, гаївки, традиції на Тернопільщині
- «ГАЇВКИ FEST»: на Тернопільщині відбувся фестиваль
Ой ти, коте, коте, не йди до роботи,
А іди до хати дитя колисати.
Котик буде воркотати, а дитина буде спати.
А на кота воркота, на дитину дрімота.
Виростаючи, дівчатка і хлопчики вже самі звертають увагу на тварин, птахів, особливо тих, які їм до вподоби, які викликають світлі, теплі почуття. Серед таких – голуб. Один із варіантів давньої дитячої заклички із села Рекшин Нараївської громади звучить так:
Не йди, не йди, дощику, зварю тобі борщику,
Поставлю на дуба, закличу голуба,
Як голуб прилете, дощик перелете.
До іншої гарної пташки зверталися маленькі учасниці і учасники зразкового аматорського обрядово-фольклорного колективу села Юськівці Лановецької громади.
Горобчику спатку-спатку, а чи був ти в нашім садку,
А чи бачив ти як сіють мак?– співають діти, зустрічаючи весну.
Ось як образно, повчально повідають вони про сороку:
Ой сорока-білобока та й кашку варила,
Ненароком скоком-боком горщичок розбила.
Заходився батько дятел сороку сварити:
„Треба було скоком-боком тобі не ходити”.
З весною все оживає. Вилізли зі свого зимового сховку і комашки. Невідомий автор ніби бачить, як „Ходить жучок по ряднині, а жучиха по драбині”. Юні мешканці Юськівців обирають когось із найменших бути за жучка, стають навпроти один одного у два ряди, створюють руками своєрідний місток, по якому ходить жучок, співають.
Про провісницю весни – зозулю йде мова у веснянці, що відтворили дівчатка і хлопчики із фольклорно-етнографічного ансамблю „Дзумбалик” села Дністрове Мельнице-Подільської громади.
Куку, куку, птичко мала,
Ти нам співала, правду казала:
Щезла, щезла, щезла зима.
А далі чуємо – „Попід Дністровські лози ходили дикі кози”. Інша колоритна веснянка – звертання до цієї стрункої тварини:
Козуню-любуню, пристань до мене,
Нічого не будеш робити в мене
Тут можна побачити незвичайні, казкові елементи:
У мене водиця віконцем тече,
У мене горобчик хлібця напече.
Діти помічають і цікаво змальовують характерні риси птахів, тварин. Наприклад, про лелеку співають так:
А пан бузьок є вже тут – сховаймося у траву.
На обід він їсти хоче, іде собі та й клекоче.
Бузьок ходить по колу. Дівчатка і хлопчики присідають. Він співає:
Де ж ті жаби ділися, як ми їсти хочеться?
Всі від нього втікають. Кого він злапає, той іде до кола замість цього птаха. Гра продовжується.
З давніх часів люди прагнуть тіснішого зв’язку з довколишнім середовищем. Це вилилося у милозвучних поетичних рядках. Як у старовинній гаївці із Дністрового:
А ми пташку спіймили, кругом неї ступили:
„Скажи, пташко, скажи, прошу, як я ім’я, ім’я ношу?
Учасники обирають дівчинку-пташку, їй зав’язують очі і вона відгадує як називається котрась із них. Якщо сказала правдиво, то панянка, ім’я якої назвала дівчина-пташка, стає на її місце. Поширення набула така народна перлинка:
Ми голубку уловили, доукола обступили:
„Ой, голубко, чого тужиш, вибирай си кого любиш”.
Цю гаївку виводять і старші, і молодші.
Маленькі аматори із фольклорного ансамблю села Мужилів Підгаєцької громади лагідними словами згадують про пташку – сойчика.
Сойчику милесенький, сойчику гарнесенький,
А ми собі скоком, скоком та й візьмемось попід боки.
Закачай панчішечки та й узуй черевички.
З калинового лугу вибирай собі другу.
Сойчик із центру кола навприсядки вибирає подругу, яка стає на його місце. Гра продовжується.
Подібного змісту інша гаївка – „Зайчик”. Народний піснетворець, напевно, не міг оминути увагою це пухнасте звірятко. Зайчик стає в коло. У Вербівцях Теребовлянської громади йому співають так:
Ти, зайчику, ти милесенький, ти, голубе, ти сивесенький.
Ані тобі, зайчику, ані вискочити, ані тобі, зайчику, ні перескочити.
Взуйся, зайку, черевички, поплинь, зайку, по Дунайку.
Вибирай си дівку з крайку
Цей колоритний зразок фольклорної творчості складений теж для виконавців різного віку, розійшовся цікавими варіантами по селах, містах.
Духовна спадщина, зокрема дитяча, яка є близькою до природного середовища, перейшла через віки, відроджувалася, відтворювалася, є значним надбанням народу.
Богдана Сененька,
провідна методистка обласного методичного
центру народної творчості
