Яскравіше засяяло сонце, тепліше повіяв вітер, дихає вільно земля. Весна. Пора напруженої хліборобської праці, бентежних почуттів, які від давніх часів виливаються у пісні, танки, ігри, забави. Назва їх веснянки. Пізніше утворилися гаївки (ягілки, гагілки, магілки). Співають, водять їх діточки, юнки та юнаки, молодиці та чоловіки, старші люди.
Метою найдавніших творів, які побутували ще у первіснообщинному ладі, за дослідженнями фольклористів, етнографів, було відігнати зиму, закликати весну, погоже літо із добрим урожаєм. Умилостивити природу, щоби допомогла хліборобові в його нелегкій праці, мали допомогти імітація рухів, що відображають оранку, сівбу, плекання, збереглися у веснянках „Мак”, „Огірочки”, Просо”, „Грушка”, „Льон”. Люди оспівували природу. Це відлунює у веснянках „Ой летіли дикі кози”, „Заплетімо шума”, „Жучок”, „Бузьок”, „Козуня”, „Зайчик”, „Жабка”, інших.
„Ходить жучок по ручині, а жучиха по долині. На жучкові опанчина, а наш жучок, як дитина”, – співали дівчатка і хлопчики з фольклорного колективу села Старий Олексинець Кременецького району.
„Ходить жук по руках у червоних кафтанках (катранках),
А жучиха молоденька, на ній сукня зелененька”, – лунає в Улашківцях Чортківського району.
Веснянки, гаївки чистим струмочком наповнюють, збагачують повноводу ріку народної культури. Цікавими варіантами розійшлися давні перлини – і вже не скажеш, де, в якій місцевості, з якого села вони беруть витоки.
„Питалася мати дочки, чи садила огірочки.
„Ой садила, підливала і щоранку заглядала”, – так починають веснянку учасниці і учасники народного аматорського обрядово-фольклорного колективу села Довге на Теребовлянщині. А дівчата і хлопці з Іване-Золотого тодішнього Заліщицького району, тепер громади „завивають огірочки”, виспівуючи:
„Огірочки, пупліночки, завивайтеся, завивайтеся,
Ви, молоді молодчики, женихайтеся, женихайтеся”.
Між горами, долинами огірочки пулінами
Най ростуть, най ростуть, най зеленії будуть”.
У цьому пісенному зразку бурхливий розвій природи доповнюють промовисті натяки на прагнення вибору пари. Значного поширення набули веснянки, гаївки, в яких висловлюються ніжні інтимні почуття молодих, розвивається тема кохання.
„Ми голубку уловили, доукола обступили.
Ой голубко, чого тужиш, вибирай си, кого любиш”, лунає у Дністровому на Борщівщині. А у Покропивній тодішнього Козівського району, теперішньої Козівської громади, створився інший варіант:
„Летить голуб понад хмари і шукає собі пари.
„Ти, голубе, чого тужиш, вибирай си, кого любиш”.
Весняні народні перлини збагачені традиційними для фольклору художніми засобами: епітетами, порівняннями, повтореннями, зменшувально-пестливими словами.
Ой зацвили фіялочки, зацвили, аж ся гори з долинами прикрили.
Попід гору дівчинонька ходила, пахнющого василька садила.
Така гаївка збереглася у Підберізцях на Зборівщині. Підходить до дівчини „батенько”, „матінка”, але не має вона „розмовоньки” з ними. А парубкові відповідає:
„Ой за мною, мій миленький, за мною,
Люба-мила розмовонька з тобою”.
Один із її варіантів співають учасниці народного аматорського обрядово-фольклорного колективу села Конюхи на Козівщині. За своєю тематикою, художніми засобами, зокрема триразовим повторенням дії, ця пісенна перлина нагадує народні колядки, щедрівки. А у Лисичинцях на Підволочищині, тепер Скориківської громади, один її варіант чуємо на вінкоплетинах.
З чудовими зразками зимового календарно-обрядового фольклору перегукується давня гаївка „Ой ніхто так не бував, де я явора зрубав”, яку виводили діти із фольклорно-етнографічного ансамблю села Горішня Слобідка на Монастирищині. Персонажі цієї молодіжної забави особливі: дівчата „зіроньки ясні”, хлопці „місяченьки красні”.
Варіантами „Ой на горі, на горі чабан вівці зганяє”, ”На широкім Дунаю гусар гуси зганяє” побутує у західно-подільських селах давня гаївка, в якій розповідається про те, як дівчина після того, коли дізналася, що хлопець її покидає, причарувала його.
„Накопала коріння з-під білого каміння
І ще корінь не скипів, як вже козак прилетів.
„А що ж тебе принесло: ой чи човен, чи весло?
„Приніс мене сивий кінь до дівчини на поклін”,- співають у Колодрібці на Заліщанщині.
У веснянках, гаївках пізнішого утворення, що розгортають тему кохання, цікаво описано дівчат: схвалюється розум, працьовитість, краса, висміюється лінькуватість, неохайність, гонорність.
„Ой летів шуляк через вулицю, вхопив Гапуню за потилицю.
Біжить Колюня, кричить: „Гай, гай, ой дай Гапуню, ой дай, дай, дай.
Ой дай Гапуню, то робітниця, візьми Тетяну, то лядащиця.
Бо та Гапуня раненько встане, раненько встане, сніданок зварить,
Бо та Гапуня йде в поле жати, а та Тетяна, то любить спати”, – лунає у Андрузі Кременецького району.
Є твори, в яких змальовуються події, що відбувалися у близькій співакам місцевості. Зокрема у веснянці „А Лішнянський став і Андрузький став” згадується Лішня – село недалеко від Андруги. Йдеться про те, як „Федуньо і Антоньо” за Галюню бились. Дійшло „до самого пана”, який розсудив так: „А казав їм пан піти ліз натяти, а Федуньови різочками дати, а Антоньови ту Галюню взяти”
Весняні свята емоційно, творчо збагачуються народними поетичними творами. Їх відроджують, переймають від старших, додають до них щось новітнє, своє. З давніх часів підсміювалися з тих, які сторонилися, не ставали до традиційного кола, до святкової забави. Про це, зокрема, повідають варіанти народної перлини „А що ж то ми за гаївка” із сіл Конюхи на Козівщині, Мшанець на Теребовлянщині.
„А що ж то ми за гаївка, що під церквов стоїть дівка.
Ні встиду, ні сорому, забралася, йде додому.
Йдіть, дівки, додому, кафтани поскидайте,
Кафтани поскидайте, в горсета сі повбирайте,
Виводіть гаївки так, як людські дівки”.
Цей пісенний зразок зберігся у селі Рогачин на Бережанщині. У ньому наголошується і на тому, що, зазвичай, на такі традиційні гуляння треба приходити у святочних народних строях.
Особливе місце посідають гаївки, які торкаються християнської тематики.
„Веселий нам день настав, бо вже Ісус з гробу встав.
А ми Його побачили, побачили, гаївочки з ним почили”.
Такі піднесені рядки записані в Улашківцях Чортківського району.
Мотиви воскресіння Ісуса Христа створюють світлий обнадійливий настрій у особистому житті людей, країни. Чуємо гаївки про скасування кріпацтва, про самовіддану боротьбу січових стрільців… У дзвінкому багатоголоссі молоді, дітей, старших людей, серед розмаїття народних перлин натхненно лунає:
„Ой бавмося, веселімся, заспіваймо в колі,
Що вже наша Україна та й дістала волі”.
Богдана Сененька,
провідна методистка обласного методичного центру народної творчості
