Ми запитали «новоспечених» тернопільських нардепів про враження від нового українського парламенту.
Ще рік тому Верховна Рада в Україні була місцем, куди мріяв потрапити кожен наш політик, тобто таким собі раєм на землі. Окрім чималеньких зарплат, пільг та привілеїв, “продвинуті” нардепи ще й отримували мільйонні “відкати” за певні голосування та “підйомні” за зміну фракції. При цьому за державний кошт нардепи утримували щей штаби з помічниками, а деякі проблеми із законом завжди можна було прикрити недоторканністю. І все це — на тлі цілковитої безвідповідальності…
Перегляньте також:
- Всі пільги на проїзд залишаються: у Тернополі змінюється тариф на транспорт, який не буде більший, ніж в містах заходу України
- Під час довгих відключень світла більше 17 годин воду отримає лише частина тернополян, – ЗМІ
Після Революції Гідності сталися зміни — зарплати, пільги та привілеї депутатам урізали, тривають дискусії про скасування недоторканності, але чи змінився отой гнилий (принаймні за оцінкою багатьох) дух нашого парламенту? Як живеться новообраним депутатам у нових реаліях? Про це журналісти “НОВОЇ…” розпитали тернопільських нардепів.
Тарас Пастух, народний депутат по Тернопільському виборчому округу №163, самовисуванець:
– Перш за все приємно, що у Верховній Раді зібралося більш, аніж 300 депутатів від демократичних сил, що дало змогу сформувати конституційну більшість, яка надалі, сподіваюся, буде проукраїнською. Нині головне сподівання – що ця більшість упродовж цього робочого пленарного засідання зможе підтвердити свою стійкість.
Я людина не була бідна, а тому спеціально гардероб для Верховної Ради не оновлював. На присягу прийшов у військовій формі, тому що й надалі залишаюся військовослужбовцем, а відповідно до чинного законодавства, в разі обрання військовослужбовця народним депутатом його відряджають до Верховної Ради для виконання своїх повноважень, а в разі їх припинення він повертається у розташування своєї військової частини. Військова форма – це зайве підкреслення того, що у Верховній Раді присутні люди не лише з генеральськими погонами, а й прості солдати, які відчувають потреби армії. Звісно, надалі доведеться одягати діловий костюм. Зупинився я у готелі «Національний». Верховна Рада дає можливість народним обранцям жити або в готелі, який вона оплачує, або виділяє кошти на орендування житла. Поки що не було часу вирішувати, який варіант для мене прийнятніший. Переїжджати до столиці не планую, вважаю, що найкращий зв’язок депутата із своїми виборцями є безпосередньо на виборчому окрузі. Звісно, тепер рідше бачитимусь із сім’єю. Думаю, компенсувати свою відсутність перед дітьми я аж ніяк не зможу. Розумію, що нині, коли країна у стані війни, потрібно затягнути паски і народним депутатам, а тому розміром зарплатні задоволений.
Невдовзі вступлю до фракції «Самопоміч», а тому, за іронією долі, сидітиму на місці, де раніше були комуністи… Вийшло так, що найкращий спосіб їх позбутися – це зайняти їхні місця.
Нині найважливішим і першочерговим завданням є допомога хлопцям на передовій у зоні АТО. Ми повинні у законодавчому полі врегулювати події, що там відбуваються, прийняти бюджет, який дозволить забезпечити вояків новим озброєнням та якісною бронетехнікою, що зможе і захищати, і допомагати в наступальних операціях, щоб ми у найближчому часі змогли повернути свою територію. Паралельно ми повинні зайнятися питанням реформування податкових відносин між бізнесом і бюджетом, а також розв’язати питання децентралізації влади. Особисто для мене перемога на виборах – це перш за все розуміння того, який великий тягар відповідальності покладений на мене. Дуже важливо не зрадити тієї довіри, яку люди висловили мені. Розумію, що не маю права помилитися чи схибити, витратити вільну хвилину для власних потреб, коли інші у той час на передовій відстоюють долю країни. Якщо половина депутатів Верховної Ради бодай кілька днів побувала у зоні АТО, то їхні погляди на депутатство змінилися.
Володимир Соляр, народний депутат за списком партії «Народний Фронт», заступник командира батальйону «Айдар», м. Козова:
— Як свідчить міжнародна практика, коли до влади приходять військові, у державі настає порядок. В Україні — війна, а тому наявність військових у парламенті — необхідність. Якщо між депутатами часто триває з’ясування політичних стосунків, то, думаю, військовослужбовці будуть своє питання ставити «руба» і тримати чітку лінію. До Верховної Ради пройшли близько двадцяти військових командирів, щоправда, ми були розкидані по лінії фронту, раніше не бачились, тож поки що знайомимося. Із перших днів триває діалог щодо створення групи парламентарів-військовослужбовців, сподіваюся, знайдемо спільну мову і єдине бачення виходу із непростої ситуації в нашій державі. Наразі найбільше товаришую з депутатом, учасником АТО Ігорем Лапіним із Волині . Щодо сусідства у парламенті, то праворуч від мене — журналістка Тетяна Чорновол, ліворуч — командир відділення батальйону Національної гвардії ім. Кульчицького Михайло Бондар. Товариші з Майдану, які нині у «Народному Фронті», радили мені іти на вибори по мажоритарному округу, але я відмовився, бо не мав часу на передвиборчу кампанію, тож мене включили до списку партії. Я був під 55-им номером, не сподівався пройти, але люди віддали свої голоси за нашу політичну силу. «Командире, іди до Верховної Ради, бо якщо там не буде військових, не буде кому нам допомогти», — підтримали побратими. Тож у мене чимала відповідальність перед виборцями і перед побратимами, які тримають лінію фронту. Свого часу я воював у Югославії та Іраку, маю певний досвід, буду його застосовувати, нині вивчаю розвиток конфлікту на Сході України, спілкуюся з військовими фахівцями, аналітиками, думаю над стратегією розв’язання ситуації. А ще, як колишній міліціонер, працюватиму в Комітеті з питань правоохоронних органів, які потребують реформ. Нині доводиться чути, що, мовляв, військові — не законотворці, але час покаже. Завжди знайдуться фахівці, які напишуть закони, а от відстоювання ідеї іноді значно важливіше. Ходитиму до парламенту в костюмі, як вимагає дрес-код. Одягати камуфляж до Верховної Ради — те ж, що їхати в зону АТО у костюмі.
Моя родина мешкає у Козовій. Дружина і 7-річний син, батьки підтримують мене, хоча хвилюються не менше, ніж коли був у зоні АТО.
Тарас Юрик, народний депутат по Зборівському виборчому округу №165 («Блок Петра Порошенка»):
– Перед початком першого засідання Верховної Ради я, звичайно, хвилювався, але, разом із тим, у мене були позитивні емоції, адже вперше в парламенті зібралася проукраїнська конституційна більшість. Це вселяє надію на те, що можна змінити багато стратегічних речей, що не змінювалися упродовж 23-ох років незалежності. Тим більше, що настрій, з яким я йтиму на роботу, мені передали мої виборці, а вони вимагають системних змін, прагнуть, щоб країна почала жити справедливо – з чесними судами, з чесною прокуратурою, з чесною владою. І я маю велику надію, що ми реалізуємо ці сподівання.
У парламенті працюватиму поряд із Сергієм Мельником, донедавна – міським головою Хмельницького, оскільки він – мій сусід з одного боку. З іншого ж поки що два вільних місця, але, думаю, найближчим часом їх займуть.
Я переконаний, що новий парламент має бути ефективним для того, щоб не розчарувати виборців. Ми не маємо іншого вибору, окрім як рятувати країну, робити її іншою, інакше існує небезпека взагалі її втратити. Такі виклики, що є сьогодні, ще ніколи не стояли перед суспільством і владою, а тому на оновленій Верховній Раді лежить величезна відповідальність та обов’язок не втратити свого шансу. Ми з перших днів роботи маємо вирішувати і нагальні проблеми сьогодення, і виконувати те, на що не спромоглися попередні скликання парламенту. Необхідно реформувати практично всі галузі нашого життя. З одного боку, з цього приводу є стриманий оптимізм, адже у нас проєвропейська конституційна більшість, є фахівці, експерти та люди з хорошою професійною репутацією, є також величезний потенціал до реформ. Але, з іншого боку, є політична конкуренція, особисті амбіції лідерів, що може гальмувати поступ.
Чималий ажіотаж нещодавно виник також навколо заробітної плати народного депутата. Про це багато говорили, писали, критикували… Я вважаю, що народні депутати нічим не відрізняються від звичайних людей, які змушені виживати на зарплату в тисячу гривень. Тому ми старатимемося робити все, щоб прожити на суму, визначену як заробітна плата народного депутата, тобто на 6,5 тис. грн. Розумію, що життя в столиці недешеве. На перший час депутатам надають можливість проживати в готелі «Київ», отож, моє тимчасове місце проживання – готельний номер. Надалі найматиму квартиру, оскільки про переїзд на постійну основу мова поки що не йде. Мене обрали по мажоритарному округу і мені потрібно спілкуватися зі своїми виборцями, щоб знати про їхні проблеми.
До нового парламенту пройшли багато тернополян, і це, напевно, вперше, що всі представники від Тернопілля – це люди, які працюють в одному напрямку, які спільно стояли на Майдані, відстоювали цінності й ідеї, до яких прагне український народ. Я переконаний, що ми об’єднаємо свої зусилля для того, щоб відстоювати інтереси нашої області.
Микола Люшняк, народний депутат по Теребовлянському виборчому округу № 166 («Блок Петра Порошенка»):
— У Верховній Раді почуваюся, як у своїй тарілці, готовий до законотворчої діяльності, маю фахових помічників — наших земляків. Сиджу на першій «парті», біля прем’єрської ложі. Поруч зі мною — позафракційний Федір Негой, колеги із Західної та Центральної України, загалом до парламенту прийшли багато моїх друзів із Кіровограда, Миколаєва, Донецька. Депутатська група «УДАРу» вирішила у цей важкий час не відзначати жодних свят — ні представлення, ні вхідних, ні вихідних… Замість того ми скинулися і купили від кожного по десять спальних мішків для наших солдатів.
Насправді депутатство — це не престиж, а важка щоденна праця, що триває не тільки з 9-ої до 18-ої, а часом до 23-ої чи навіть 1-ої години ночі дискутуємо над законопроектами. Наразі наше першочергове завдання — формування Кабінету Міністрів, щоб Україна могла запрацювати як держава, щоб прискорити врегулювання конфлікту на Донбасі. Тішить, що вдалося сформувати розширену коаліцію, якої ще не було в історії українського парламентаризму. Як аграрій маю бажання працювати в аграрному комітеті, застосувати свій досвід для поліпшення життя країни, свого округу та нашої області.
Практично щодня до мене телефонують виборці з округу, помічники опрацьовують їхні звернення. Невдовзі запрацює моя приймальня, хоча це не так і важливо, адже під час виборчої кампанії я спілкувався з людьми просто на вулиці, головне — взаєморозуміння.
Коли став депутатом, продав свій бізнес, бо люди найняли мене, щоб працював не для себе, а на їхнє благо. Стосовно дискусій про депутатську зарплатню у розмірі 5-6 тис. гривень, то якщо брати до уваги, що на попередній роботі у мене були доходи у межах 15 тис. гривень у місяць, то вона недостатня, але якось виживу, буду економити. Дружина готує мені в дорогу до Києва бутерброди, дає деякі харчі з собою. Добираюся до столиці потягом, автівкою дорого, та й на даний момент моя «Toyota Land Cruiser» несправна.
Поселили мене у Києві в готелі, чесно кажучи, навіть не пам’ятаю його назви. Моя сім’я — дружина і четверо дітей — залишилася у Тернополі. Свого часу я часто їздив у відрядження, тому рідні звикли, що я завжди в роз’їздах, маю багато роботи. Та, попри все, ми часто спілкуємося, намагаюся вихідні присвячувати родині, вихованню дітей. Найстарша донька — студентка, вона самостійна, а от з сином вчимо через скайп уроки, він демонструє мені свої знання з музики. Надзвичайно важливо, що рідні підтримують і розуміють мене.
Олег Барна, народний депутат по Чортківському виборчому округу № 167 («Блок Петра Порошенка»):
— Почуваюся, як і всі люди, бо чим депутат відрізняється від інших? Єдине — більшою відповідальністю. Сиджу у Верховній Раді поруч із Мустафою Джемілєвим, Юлієм Мамчуром та Ольгою Богомолець. У нинішньому парламенті багато порядних людей, важливо, щоб вони не стали маріонетками в руках керівників. Якщо обранці не зроблять правильних висновків, то реакція народу буде жорсткою. Я завжди залишатимусь із народом, бо для мене авторитет лише Бог і Україна. Робота прем’єр-міністра Арсенія Яценюка мене не влаштовує, він нікудишній менеджер, я б йому довірив лише підмітати вулиці — за вісім місяців стільки наламати дров… Голосування за нього — рішення моралі й політики, щоб не вийшло, як після Помаранчевої революції. Порошенко погодив із ним, Верховна Рада підтримала, нехай розбудовує Україну. Ще з Майдану товаришую з нинішніми депутатами Луценком, Богомолець, Мусієм, Петренком, Парасюком, у добрих стосунках із земляком Тарасом Пастухом. Військові-депутати могли б створити позафракційне об’єднання, але спершу мусять показати принциповість у голосуванні: хто відстоює інтереси народу, а хто президента, прем’єра чи олігархів. Чи буду блокувати трибуну? За принципове питання можу й по писку врізати!
Поселився я на 11-ому поверсі готелю «Київ». З сусідами поки що не познайомився. З нагоди першого засідання до мене приїжджали побратими з Чорткова Богдан Шаварин, Ігор Краковський та Василь Слободян. Відправили мене до ВР, поблагословили. Навіть виконали обіцянку — підвезли до парламенту на брудній автівці, якою ми об’їздили перед виборами наші села. Чи могорич їм виставляв? Побратими все з собою привезли, знаючи, яка нині зарплата у депутата порівняно з київськими цінами. Ночували у мене в номері — четверо на двох ліжках. Моя дружина Ольга не змогла приїхати, бо у неї пари, вона — кандидат наук, викладає на фізико-математичному факультеті ТНПУ, в Чортківському коледжі й у школі має кілька годин. Днями приїде як експерт до Інституту математики на захист кандидатської дисертації, може, тоді навідається в гості. На жаль, тепер будемо рідко бачитися, дружина залишиться у Білобожниці. Я, до речі, живу в тещі. Депутат — у приймах! Машину, правда, сам купив, гараж побудував. Маю бус Ford Transit 2008-го року випуску, на якому добре доганяти ворогів і утікати від них. Придбав автівку, ясна річ, не з учительської зарплати: возив до Польщі спирт, до Одеси — м’ясні копченості, звідти — цигарки, приганяв автівки з Німеччини, малював картини, образи, обробляв із рідними 5 га паїв.
На перше засідання ми домовилися з депутатами-військовими прийти у камуфляжі, щоб інші обранці пам’ятали, що Україна у стані війни. Надалі буду одягати й ділові костюми, спеціально поновив гардероб. У фірмовому магазині «Калинівка» в Чернівцях купив на розпродажі два костюми по 1000 гривень, пальто. Та все це не надто важливе… «Бажаємо здоров’я і сили, а головне, не скурвитися!» — побажали мені побратими. Отож, гідність і відповідальність — понад усе!
Михайло Головко, народний депутат по Збаразькому виборчому округу №164, ВО «Свобода»:
– Коли вдруге стаєш депутатом і складаєш присягу у сесійній залі, розумієш, яку знову береш на себе величезну відповідальність і бажання не підвести виборців, які повірили у тебе. Я – член ВО «Свобода», до іншої партії вступати не думаю. Для мене важлива не лише партійна приналежність, а й ідеологія, яку сповідує ВО «Свобода». Звісно, пропозиції змінити партійну приналежність були, але ми ж розуміємо, що багато партій створюються під вибори, як і цього разу. Щоправда, не враховуючи «Батьківщини», але її ідейною дуже важко назвати. «Батьківщина» – це партія Юлії Тимошенко, суттєво модифікована за два роки і яка значно втратила рейтинг.
У Верховній Раді сиджу разом із побратимами – «свободівцями» на місцях, де колись сиділи комуністи з «регіоналами», це неприємно, але нічого. До столиці переїжджати не планую, вважаю, що Київ – цікавий, але доволі непростий для життя. Окрім того, мені потрібно працювати на окрузі, а тому краще, якщо залишатимуся в Тернополі. Коли приїжджатиму до столиці на засідання Верховної Ради, то буду жити, як і раніше – в готелі залишили для мене колишній номер. Щодо подальшого плану дій у Верховній Раді, то це відстоювання ідеалів Майдану. Наші партійні гасла вже стали загальнонаціональними, а тому потрібно наповнити їх реальним змістом, щоб не було так, що ми зрадили Майдан. Потрібно підтримати законопроекти, що передбачають боротьбу із корупцією, повернення коштів з офшорів, боротьбу з олігархізацією суспільства… Роботи багато!
Роман Заставний, народний депутат за списком партії «Народний Фронт»
— Не хочеться втомлювати тернополян своїми страшилками, але ситуація у нас дуже непроста. Та водночас є унікальний шанс Української Держави справді щось змінити. Вважаю, що цей парламент буде мати доленосну місію змінити взагалі стан справ у державі і змінити саму систему влади.
Напередодні першого засідання хвилювання не було, немає його й тепер. Напевно, тому, що морально був готовий і налаштований на плідну продуктивну роботу. Приємно, що мої сусіди у залі засідань — це мої друзі, зокрема, колишній мер Чернівців Микола Трохимович Федорук. Взагалі у цій каденції — п’ять колишніх міських голів, з якими ми добре зналися та спілкувалися і під час роботи, і поза своєю професійною діяльністю. Впевнений, що зуміємо об’єднати свій досвід. Бачу унікальний шанс і для нашої області, тому що вперше в історії Тернопільщини від нашого краю до Верховної Ради пройшло стільки депутатів з сучасними поглядами. У нас гарні стосунки, сподіваюся, вони збережуться, тож ми знайдемо спільну мову і об’єднаємо свої зусилля на благо Тернопільщини.
У готелі я не поселявся, вирішив зекономити бюджетні кошти, адже в державі не найкраща ситуація. Вважаю, що багато народних обранців, які мають фінансовий достаток, мали би чесно вчинити щодо держави та своїх виборців і відмовитися від державного транспорту, безкоштовного проїзду, проживання у готелі та ін. Це би був перший наочний позитивний показник для виборців, що у державі таки щось змінюється.
Щодо заробітної плати, то вона мене абсолютно влаштовує. Кожен, хто туди йшов, знав, яка нині заробітна плата у народного депутата України. У всьому світі до парламенту, у сейми йдуть самодостатні люди, які себе зреалізували і які не приходять туди через зарплату. На мою думку, це найправильніший підхід. Людина реалізовує себе насамперед в сім’ї, в бізнесі чи іншій галузі, а потім свою самодостатність, успішність та досвід може спрямувати на розвиток держави. До скасування депутатської недоторканності ставлюся позитивно. Навіть аналізуючи сьогоднішнє законодавство, можу сказати, що жодному із народних депутатів нічого не загрожує. Я був при владі, був поза владою, був у бізнесі і знаю точно: якщо людина чинить за совістю, їй немає чого хапатися за цю недоторканність.
НОВА Тернопільська газета
