Священик Сергій Стельмах: "Смерті для людини не має…"

Опубліковано:
2 Вересня, 2015 о 10:13
Гостем нашої рубрики «Інтерв’ю» сьогодні є священик Сергій Стельмах, який уже кілька років поспіль регулярно спілкується та надає духовну підтримку пацієнтам онкодиспансеру у лікарняних палатах та поза їх межами. Чи може священик допомогти людині, яка зустрілася із важким захворюванням, чи потрібна молитва та духовне очищення в процесі одужання, як впливають фізичні випробування на душу людини – про це та інше ми поговоримо із о. Сергієм.

 
 
– Отче Сергію, розкажіть, будь ласка, про своє служіння в Тернопільському обласному онкологічному диспансері. Як Ви почали працювати з онкохворими?
 
– Ще під час служіння в Свято-Троїцькому духовному центрі, який знаходиться поруч із онкодиспансером, завдяки настоятелю, протоієрею Анатолію Зінкевичу, я отримав свою духовну місію – послух в онкодиспансері. І навіть після свого переходу для служіння в кафедральний Воскресенський собор, я вирішив, що повинен далі нести цей послух.
 
В онкодиспансері, на п’ятому поверсі є капличка, куди люди приходять із усієї лікарні. У ній ми молимося: читаємо акафісти, відправляємо молебні за здоров’я, проводимо таїнство Cоборування.
       
Також до нас приходять і працівники лікарні, особливо перед операцією. Беруть благословення на те, щоб вона пройшла успішно. Помазуються єлеєм, моляться. Розуміють, якщо Господь не допоможе, то людина сама – немічна, безсила.
 
Не один лікар мені казав, що здавалося б, на операції не знав що робити, а Господь відкриває очі і бачиш, що саме потрібно зробити, щоб врятувати людину.
 
 
– Із людьми на яких стадіях захворювання Ви працюєте?
 
– Пацієнти є з різними стадіями хвороби. Незалежно від того, наскільки організм хворого є вражений, людина потребує  очищення, звернення до Бога через Покаяння та Сповідь. Багато із людей, яким я служу, тільки починають бачити свої гріхи, бо не мають достатнього досвіду відвідування церкви,  а раніше не хотіли визнавати наскільки Бог потрібен їм.
      
Багато людей також потрапляють в онкодиспансер, бо в сім’ї не мають підтримки, відчувають себе нікому не потрібними. Через відчуття покинутості  з’являється постійний стрес та депресія, які потім призводять до хвороб. Пацієнт, який відчуває підтримку люблячої сім’ї та друзів має більше шансів стати здоровим.
 
 
–  Які слова розради знаходите для людей у розпачі через хворобу?
 
– Найперше, я підказую, що хворий повинен знайти Бога.  Коли він погодиться з цим, то розуміє, що всі можуть покинути людину, але Господь її не покине. Тоді пацієнт має основу, на що психологічно «опертися»: Богом вона не залишена, а священик  біля нього –  доказ цього факту. Коли священнослужитель поруч і підтримує її, то людина бачить, що й Господь її не залишає.
 
 
–  Отче Сергію, що для вас найважче в співпраці з онкохворими?
 
– Найважче в роботі – це відмовитися від себе, від бажання мати користь з цього. Бо люди ж приходять до священика з максимальною довірою. Коли людина на межі життя й смерті, то готова повірити в кожне слово. Найважче – людину не обманювати. Не обнадіювати її перспективою легкого шляху до спасіння душі та зцілення тіла.
 
Найважче також – пройти з людиною шлях її покаяння: проникнути в її життя, терзання, внутрішній світ і вийти нагору: до розуміння та прийняття Бога. Така спільна робота не може бути легкою ні для мене, ні для пацієнта. Завдання духівника – дати хворому те співчуття та підтримку, які допоможуть йому очиститися від гріхів і душевних ран.
 
 
– На Вашу думку, онкозахворювання приходить до людини через  велику кількість її гріхів?
 
Здебільшого так, бо гріх породжує страх. Страх – це депресія. Якщо людина довго перебуває у цьому стані, починається мутація клітин і утворюється злоякісна пухлина. Стрес потрібно знімати з себе, потрібна розрядка. Церква вчить , що треба каятися в гріхах. Чим більше мирянин буде каятися, тим менше буде підґрунтя для онкології. Потрібно очищати душу, сумління, серце, щоб бути повному любові та чеснот, тоді людина буде здорова.
 
Також, іноді, людина має стрес від насильства, яке вона переживає над собою. Наприклад, якщо в сім’ї чоловік п’є, б’є дружину, зраджує, то однозначно, що вона потерпає від цього і тут вже гріх не її, а чоловіка. Хоча, людина духовна повинна прагнути до того, щоб з любов’ю це переносити випробування.
 
Щоб запобігти стану відчаю потрібно молитися, надіятисьна Бога. Проблема в тому, що ми настільки малодуховні, що будь-який стрес вводить нас у депресію. Ми вже засмучені, не знаємо, що робити. По мірі свого духовного зросту людина має виробити в собі більший опір до негативних психологічних факторів.
 
Якби Господь карав людину за кожен її гріх, то нас би давно на світі уже не було. Але, попускаючи будь-яку важку хворобу, Він дає людині можливість переглянути своє життя. Миряни, інколи, живуть засліплені, думають: «А, можна й так прожити все життя», не бачать сходинок духовного зростання. Коли людина захворіє, тоді якраз священик має можливість показати духовий світ.
 
Бувають випадки, коли люди приходять на останній стадії захворювання. Що тоді лікарі можуть зробити? Людина грошей не має і думає: болить-переболить. А потім заходить у такий глухий кут, що допомогти не можливо. З такими людьми важко духовно працювати, потрібно зробити розворот на 180 градусів, пройти з нею її життя, щоб підтримати її в цей період  духовно.
 
 
– Чи бувало таке, що ви здружувалися з пацієнтом в процесі спільної роботи, а він помирав?
 
– На жаль, бувало.  Сподівався, що одужає. Щодня причащав, але Господь таки забирав його до Себе.
 
 
– Із якими емоціями люди відходять в інший світ?
 
– Ті, кого я знав, із радістю відходили до Творця. Пройшовши період очищення людина зрозуміла, що смерті для неї нема. Для неї – життя в Богові тут і життя в Богові там. Якщо людина підготувалася до цього, то відходить до Господа з радістю, чекаючи не тільки кінця своїх фізичних страждань, але й тієї зустрічі.
 
Навіть після смерті пацієнта спілкуюся з його родиною, близькими. Молюся за упокій його душі. Добре було  б зробити архів з іменами людей, які одужали після онкозахворювання, щоб могли з ними спілкуватися ті, хто зараз бореться з хворобою. Щоб ті, хто уже пройшов цей шлях могли допомагати іншим.
 
Хотів би  також зробити осередок, щоб хворі люди могли підтримувати один одного. Щоб допомогли менш болісно перенести хіміотерапію один одному, заспокоїти. Потрібні жертовні та віданні справі люди.
 
 
–  Що для хворих є більш важливим: духовне чи матеріальне?
 
– Безсумнівно – духовне. Людина, котра глибинно, щиро кається, може змінити своє життя абсолютно, роблячи  Бога центром свого життя. Все інше відступає на другий план. Якщо людина так живе, то вона може зцілитися й без ліків. Коли Бог бачить, що людина навертається до Нього всім серцем, всіма силами, то допомагає їй. Неодноразово були такі чудеса, коли люди зцілялися без ліків. Відбувалася принципова зміна життя,  духовної сутності людини.
 
До справи власного лікування треба підійти з увагою, бо лікарі також нам дані Богом. Не можна допустити конфлікту між священиком і лікарем. Бо дехто може сприйняти священика в лікарні за натяк, що ліків не треба, але треба тільки вірити.
 
Щоб так повірити, треба мати надзвичайну духовну силу, силу волі, силу віри в те, що людині нічого не треба, що вона живе тільки для Бога та Богом. Не кожен це може. Тому і є встановлені  лікарі, бо не всі можуть і хочуть повірити так. Людині легше пролікуватися хімією, але не змінити своє життя, і до церкви не ходила, їй легше так.
 
 
–     Якщо в палатах лежать люди різних конфесій або атеїсти, як вони вас сприймають?
 
– Нормально сприймають всі, і баптисти, і Свідки Єгови. Навіть якщо хтось і відмовляється від помазання освяченим єлеєм, то ніхто з них не образиться, якщо побажати їм швидкого одужання. Є атеїсти. Не веду глибокої полеміки з ними. Але, істинних атеїстів насправді не має. Є люди, які не вірить в Бога, не тому, що Його не бачать, а тому, що бачать багато негативу через недостойних пастирів та християн. Через те й не вірять. Насправді, всі вірять, але християни часто розчаровують своєю поведінкою то й  люди стають ніби-то атеїстами.
 
 
–  Згідно Вашого досвіду, чи змінюється людина з плином хвороби?
 
Сама по собі рідко змінюється, якщо не дати поштовх. Потрібно показати шлях людині, тобто підказати в чому їй змінюватися. Іноді хворий сподівається на власні гроші: я заплатив, то мене мають вилікувати. Це зовсім не те ставлення, яке сприяє одужанню.
      
Хворих ця хвороба не завжди змінює, бо часто не має тієї людини, яка б показала, що можна змінити. Священик потрібен в онкодиспансері саме для того, щоб в кризовий період показати їй, що саме можна та потрібно їй змінювати. І багато людей змінюється, коли ти відкриваєш їм ці духовні горизонти. Звідти вони виходять зцілені не лише тілесно, а й духовно. Кажуть, що будуть по-іншому жити, ходитимуть до храму кожен день, будуть причащатися кожного тижня, бо це і є життя, яке допомагає бути духовно та фізично здоровим.



Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Лікар-гінеколог Катерина Бригадир: “Турбота про своє здоров’я – це найкращий прояв любові до себе”
20:12, 21 Червня, 2024

Лікар-гінеколог Катерина Бригадир: “Турбота про своє здоров’я – це найкращий прояв любові до себе”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: