Наші владоможці часто порівнюють себе з Черчиллем. Та мало хто з них дотримується його постулату: «Немає вічних ворогів, немає вічних друзів — є вічний інтерес Британії». Не дотримуються, бо не відчувають себе найнятими нацією для служіння Державі.
У середу — у ВРУ традиційний день ратифікації. Якщо зберуть кворум у Комітеті для підготовки та у залі для голосування, то, ймовірно, поставлять на розгляд «угоду про надра». Як на сьогодні, її ключовим «здобутком» називають те, що попередня була взагалі жахлива. На жаль, ані політики, ані експерти не провели фахової дискусії щодо цієї угоди. Цього не організували ані влада, ані опозиція.
Перегляньте також:
- Тернопільщина втратила молодшого сержанта на Сумщині Андрія Кадлубенка
- Війна забрала життя захисника з Тернопільщини Сергія Петручка
Я продовжую наполягати: ця угода має колоніальний дух і букву. Чому?
Після ратифікації право розпоряджатися природними ресурсами й потенційними інвестиціями в інфраструктуру переходить до ТОВ з юрисдикцією США. Українці не матимуть права вносити зміни до Конституції й законів України, які не узгоджені з інтересами цієї фірми. Два додатки щодо її діяльності не показані не те що українській нації — навіть тим, хто буде ратифікувати угоду. Їх таємно підпише уряд.
Натомість жодних безпекових гарантій, натяків на воєнну чи фінансову допомогу або ленд-ліз — не існує. Не даючи нічого, американці отримують 50% прибутку від видобутку українських природних ресурсів і отримують право вирішувати, чи вкладатимуться інвестиції в інфраструктуру України іншими партнерами.
Угода не визначає ані термінів дії (тобто вона — вічна?), ані строків чи обсягів інвестицій. Але визначено, що право на розробку родовищ усіх надр України належить цій «компашці», а у разі залучення інвестицій в інфраструктуру потрібна її згода.
Нам пропонують створення аналогу «Ост-Індської компанії», яку на початку XVII століття Велика Британія створила для колоніальної Індії. І без згоди цієї компанії жодні політичні чи економічні рішення в Індії були неможливі. Переконаний: за цією угодою про надра ми нічого взаємного від США не отримаємо.
Зараз намагаються розповісти, як «багато» дала Америка після недавніх «римських канікул». І на 50 млн дол. дозволили купити озброєння (це близько 25–27 ракет до Patriot’ів), і на 310,5 млн дол. — списаних F-16 для «донорства» ще діючих літаків в Україні. А те, що це кошти, виділені як безоплатна і незворотна допомога ще Байденом, — ані слова. Говорять ще про ймовірність накладення вторинних санкцій на покупців продукції РФ. Але слід розібратися, кого це справді торкнеться.
Мені ставлять питання: а що ж мав робити «лідор» у цій ситуації? Відповідаю: не підписувати. Нічого б не сталося. А допомогу, виділену Байденом, усе одно надали б. Іншої допомоги від чинної адміністрації Трампа не передбачається, бо вона стоїть на засадах інтересів «не поразки і не розвалу» московії та задоволення власних приватних апетитів.
Потрібно було запропонувати власну, альтернативну угоду — таку, що відповідала б інтересам України й була б публічною як для українців, так і для партнерів. Треба було спертися на думку українського народу, адже саме українці боронять землю і надра від московитського звіра.
В українській пресі не згадується, що Велика Британія і Франція не в захваті від цієї угоди й не розуміють, чому Трамп дозволяє собі грабувати Україну. Але загалом інформаційний простір — «зачищено».
Наступне. Зацікавлені особи «нагнули» українських олігархів, які тепер нібито підтримують цю угоду і розповідають про блаженство, яке вона нібито принесе. Від них чути лише одне: «угода хороша». У мене питання: чим саме хороша ця угода? Що вона дає Україні? Ніхто не дає відповіді — лише власні ілюзії.
Відсутня дискусія і серед так званої парламентської опозиції. Усі мовчать. Можна сказати, що ті, кого називали політичною та економічною елітою, не склали іспит на відданість Україні і повагу до нації, яка платить найвищу ціну.
Маємо змову між чинними політиками і бізнесовими колами — змову про нехтування інтересами України та її майбутнього в обмін на ймовірну лояльність до них з боку адміністрації Трампа. Недаремно лунає істерика: хто не підтримає ратифікацію — має втратити візу до США.
Це ще раз підтверджує: Україна й українці для влади — вторинні. Первинне — власний інтерес. Тому, якщо знову згадують Черчилля, то їхній стосунок до нього — такий самий, як мій до балету.
У депутатів є шанс не знехтувати національним інтересом — не ратифікувати цю угоду «втемну».
Переконаний: Україні потрібно змінювати у законний спосіб не лише владу, а й не допустити до керування тих, хто називає себе опозицією. Після зміни ми денонсуємо цю угоду. Це буде важко. Але весь світ розуміє: її підписання відбулося під тиском і вона не є справедливою. А ті, хто її підтримав, не мають права говорити про патріотизм.
Здолаємо. Не змиримось. Переможемо.
Павло Жебрівський
Коментарі
