Про облуду “мирних перемовин”
- Опубліковано: Павло Жебрівський
- —
- 6 Квітня, 2026 о 21:41
У головах «керманичів Банкової» слово «перемога» відсутнє щонайменше вже два роки. Вони говорили про так звану «формулу миру», повоєнні «безпекові гарантії» без урахування того, що сьогодні відбувається на фронті, «мирні угоди» з африканськими країнами, нескінченні «мирні перемовини» з капризними промовами та списаними мільярдами гривень на ці фестивалі…
Та так ніхто і не розуміє, що ж таке «перемога» чи «мир» для чиновників «Кварталу». Єдине, що зрозумів світ: для влади і нації ці та інші слова й сенси означають не одне й те саме.
Перегляньте також:
- Тернопільська громада втратила Героя Віталія Шелетина
- Ті, хто тримають небо: сила і характер тернопільських артилеристів
Спробую дати своє визначення миру.
Мир — це об’ємна угода після війни із закріпленням державних кордонів, їх чітким визначенням, з відновленням дипломатичних відносин та економічних процедур між країнами, правилами перетину кордону громадянами, а також переліком претензій, які мають вирішуватися не силовим шляхом, а в межах міжнародних судових процесів.
Те, що сьогодні називають «мирними перемовинами», нічого спільного з миром не має.
Це, у кращому випадку, розмови «радників» про можливість призупинення війни. Тому що державні кордони не будуть визначені, добросусідські та дипломатичні відносини не будуть відновлені тощо. Частіше сторони використовують мирну риторику, щоб «поправити» свій рейтинг усередині країн. Тому, у кращому випадку, можуть виникнути обставини, коли певний час просто не будуть вбивати — ні військових, ні мирних громадян.
Сьогодні слово «перемога» вживає одна людина у військово-політичному керівництві країни — Головнокомандувач Сирський. Як би хто не ставився до генерала, адже його діяльність оцінюють дуже по-різному, але він відверто говорить про перемогу війська і шляхи її досягнення.
Звичайно, для кожного українця ціна наступу чи опору завжди висока. Кожен поранений чи загиблий — це цілий український світ, тому будь-які втрати — це наш національний біль.
Усі інші «керманичі» декламують мантри про вступ до НАТО, про гарантії безпеки від «нової апостольської реформації» імені Трампа—Венса, про те, що нам треба стати новим Ізраїлем чи копіювати Білорусь…
Усе це — облуда.
Це про продовження їхньої влади і збереження їхніх статків.
Це все не про Україну. Коли вони згадують слово «перемога», то мають на увазі, що колись Сили оборони мають її здобути. Але здобуття перемоги військом — це наслідок політичних рішень про мобілізацію не лише людей, а передусім ресурсів держави, професіоналізму економічних, дипломатичних та військових керманичів, а не «мандри радників», «диктат завгоспів» чи політична ікота імітаторів опозиції.
Неможливо перемогти, коли лише 15–20% задіяні у війні, ще 15% — мародерять, нищать державу, а 70% працездатних — спостерігають, переживають і чекають, коли ж це все закінчиться.
Першим політичним рішенням, згідно з Конституцією, має бути оголошення стану війни, що визначить мобілізацію всієї держави для досягнення перемоги.
Павло Жебрівський
