Прекрасний світ генія з Тернопільщини Івана Марчука
- Опубліковано: Новини Тернопілля
- —
- 29 Січня, 2016 о 14:13
На гламурне відкриття ретроспективної виставки Івана Марчука «Генотип вольності» мені потрапити не вдалося. Спочатку я засмутилась, а потім вирішила, що це шанс опинитися практично віч-на-віч з картинами геніального митця. Отож в один із вечорівя прийшла в «Мистецький Арсенал» на зустріч з творчим світом Марчука.
Перегляньте також:
- Підготовка фахівців туристичної галузі у Галицькому фаховому коледж імені В’ячеслава Чорновола
- Військовий тернопільської бригади «Кубик» відповідає за техніку, яка щодня їде на бойові завдання
А подивитись тут є на що – на виставці експонуються 150 полотен із циклів «Голос моєї душі», «Пейзаж», «Біла планета 1», «Біла планета 2», «Натюрморт», «Нові експресії», «Погляд у Безмежність». «Генотип вольності» демонструє творчу еволюцію Івана Марчука, зміну його стилю і мистецьких технік протягом десятиліть.
Загалом же у доробку художника майже 5000 картин, він провів понад 150 монографічних та 50 колективних виставок. Марчук систематизував свої роботи в 11 творчих циклів. Протягом останніх трьох років полотна художника експонувалися переважно за кордоном.
«Мій стиль – марчукізм», – не без підстав заявляє художник. Він настільки цілісний і самодостатній, що немає необхідності підлаштовуватись під віяння моди чи якийсь певний стиль. Коли Іван Марчук бачить, що хтось копіює його ідеї або технічні прийоми, одразу ж починає працювати в іншій манері. Наздогнати і тим паче перевершити маестро неможливо.
Митець зізнається, що створив власну філософію, втіливши її у «Голосі моєї душі». Під час роботи над циклом з нього «виходив» світ, який не можна пояснити за допомогою логіки. Марчук приступав до роботи, і йому ніби хтось підказував, він уже знав: душа, інтуїція і підсвідомість – з ним поруч, тож триває робота душі.
Іван Марчук – унікальний художник, він працює в абсолютно різних стилях, скажімо, класичні пейзажі можуть бути «сусідами» абстрактних чи сюрреалістичних полотен, які більше схожі на видіння, марево чи фантасмагоричний сон («Ліричний танок», «Один у просторі», «Містерія», «Остання зупинка», «Реквієм», «Так плине час» та ін.). Метафізичні картини без проблем «уживаються» з ідилічними зображеннями зими, зі сліпучо-білим снігом, в якому «заховалося» сонце.
Художник, котрий незабаром святкуватиме 80-річний ювілей, не полишає мріяти, радіти кожному новому дню, любить імпровізувати, має багато творчих планів. Каже, що мрії не повинні закінчуватись, бо коли збувається мрія, тоді кінець усьому. Задумок, внутрішніх заготовок у нього набагато більше, ніж завершених праць. Цікава деталь: Іван Марчук повсюди носить із собою маленькі «творчі» блокнотики, в яких робить ескізи тисяч майбутніх сюжетів, це ніби як закодовані символічні картини в мініатюрі. Нові образи «переслідують» художника, тож він швиденько, кількома штрихами, їх занотовує, а у майстерні відкриває записник і згадує, що той чи інший образ має означати. На картині ж виходить не зовсім те, що примарилось.
Художник дуже любить сніг. Він написав майже п’ятдесят зимових пейзажів, але всі вони неповторні. Зиму Марчук малює влітку, коли на вулиці спекотно. Жартує: коли малює сніг і мороз, то й кондиціонера не треба. Мені особисто дуже подобаються його «І розплющив місяць очі свої», «Так наступає весна», «Котилося сонце яром», «Зима на весну поглядає», «Чари місячної ночі», «І розбудив місяць ніч зимову». До речі, про місяць – художник каже, що місяць і сонце – його стихії. Якось він побачив із вікна майстерні повний місяць. Місяць не давав Марчуку спокою цілих два тижні, поки не «ожив» на полотні.
Не можна говорити про Івана Марчука і не згадати про «пльонтанізм» – його унікальну авторську техніку. Пльонтанізм – від «пльонтати», тобто «заплутувати», «переплітати», характеризує особливий спосіб багатошарового нанесення фарби тонкими лініями, які вибудовують структурність поверхні. Це баланс між рукотворним і технологічним. Через складність виконання майже не підлягає повторенню. Ширше цей термін використовують для означення світобачення і художнього мислення, притаманних українському генієві. На картинах можна роздивитись кожну окрему лінію, тонкі довгі мазки, майже фізично відчути фактуру фарб. Пейзажі «виплетені» геніальною рукою майстра, сповнені світлом. Втім, в якому б жанрі не творив Іван Марчук, його легко впізнати завдяки незвичайним лініям і пластиці, фантазії та грі кольорів, розкутій манері письма.
Іван Марчук любить за допомогою своїх картин задавати питання глядачам. Змушує їх замислитися над вічними цінностями, хоча б на мить випасти з виру щоденної метушні, думати і «вростати» в картини – і тоді відкриється глибинна суть зображеного. Натомість побіжний погляд, кліпове мислення та споживацьке ставлення до мистецтва гарантують вам цілковите фіаско.
Завдання художника – повсякчас відкривати і вдосконалювати нові світи. Хто-хто, а Марчук впорався з цим завданням на «відмінно». Він живе в світі, який сам собі сотворив. Цей світ не такий, як наш, реальний, в ньому можуть бути анти-гармонія, анти-рисунок, антикласичність. Іван Марчук часто повторює, що є вільним мандрівником, прикутим до мольберта. А все решта – титули, звання, визнання геніальним – за великим рахунком, його не цікавить. Це при тому, що його ім’я віднесене до сотні геніїв сучасності за версією британської газети The Daily Telegraph. А найбільше цікавить – щоденна важка праця, неухильне дотримання раз і назавжди встановленого режиму дня. Марчук живе за «чорним» календарем, де немає червоного кольору, себто у нього 365 днів на рік – робочих. Встає на світанку і з сьомої ранку вже за мольбертом у майстерні. Працює аж до дев’ятої вечора, і так щодня. Мистецтво – життя і водночас каторга. Це присуд долі, карма, вирок. Творить митець і вночі. Часто уві сні бачить цікаві мотиви, нереалізовані фантазії, деякі з них переносить на полотно. Марчук каже, що він не чекає якогось поштовху чи натхнення перш ніж творити. Він – людина справи, тож просто стає і починає працювати, навіть коли працювати й не хочеться. А якби чекав на натхнення, нічого б і не встиг створити.
Картини Івана Марчука дуже різні: одні з них сповнені руху та експресії, охоплені стрімким поривом, випромінюють життєдайність й потужну енергетику, натомість в інших відчувається сум і зажура. Сам автор переконує, що у його картинах немає ніякого суму й смутку. Це тихі роздуми, божественна тиша і мудрість. Є і шаленство, щоправда, лише в абстрактних картинах і нових експресивних роботах, зроблених у Нью-Йорку.
Іван Марчук – надзвичайно вимогливий до себе і своїх картин. Він прихильник імпровізації, зізнається, що наперед не знає, що саме малюватиме. Рука веде його сама, картини ніби являються маестро, інтуїція, творча спонтанність тут важать набагато більше, ніж логіка і холодний розум. Картини доробляє до найменших деталей, шліфує техніку, шукає довершеності. Пише з величезною швидкістю: десятки мазків на секунду, працює в надзвичайному екстазі. Швидкість, творчий екстаз та імпровізація – запорука того, що на картині «з’являється» фірмовий знак Марчука, де й без підпису видно, хто створив цей шедевр.
Марія Приходько, фото — Андрій Заграюк
Збагнути феномен Івана Марчука в «Мистецькому Арсеналі» можна до 31 січня.
Довідка
Марчук Іван Степанович народився 12 травня 1936 року у селі Москалівка Тернопільської області, в родині відомого на всю околицю ткача.
Іван Марчук – народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин міст Києва та Тернополя, член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва.
Навчався у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділенні декоративного розпису та на відділенні кераміки Державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. У середині 1960-х років Іван Марчук приїхав до Києва і саме тут віднайшов власний шлях у мистецькому просторі. Радянська влада не визнавала робіт художника, які жодним чином не вписувались у рамки соцреалізму. 12 років еміграції (Австралія, Канада, США). З вересня 2001 року після повернення з еміграції майстер постійно живе і працює в Києві.
