«Поганське капище на скелях» у Підкамені
- Опубліковано: Микола Бандрівський
- —
- 3 Травня, 2026 о 14:13
Багато галичан і гостей нашого краю вже побували біля незрівнянного – за красою і величчю, скельного останця в Підкамені біля міста Броди на Львівщині.
Для археологів, ця місцина особливо цікава, адже на самому чубку тої скелі, яка має вигляд, порізаної щілинами, платформи, досі збереглись п’ять поховальних ніш, а довкола них – близько двох сотень пазів, врубок, підтісок в місцях прилягання до скелі, дерев’яних конструкцій від перекриття над цими нішами (дивіться під дописом світлини Романа Любуна і Олександра Дідика).
Перегляньте також:
- Орєшнік ударною хвилею вимкнув газ біля Львова – за 50 км
- На Львівщині у ДТП загинув водій з Тернопільщини
Першим, хто дослідив і запропонував власне бачення використання згаданої скелі в Підкамені, був львів’янин Михайло Рожко, який у 1981 році висловив припущення, що на вершині останця в Підкамені «…видно численні сліди дотику дерев’яних конструкцій зі скелею. Кілька ям, викутих у камені для захоронень, наводять на думку про культове призначення об’єкту».
Дивує, що сьогоднішні краєзнавці не розібравшись у тому, що насправді писав Михайло Рожко про Підкамінь вигадують, що, ніби то, на вершині підкамінського останця за давнини стояла «оборонна церква», а інші пишуть, що там був «наскельний храм-фортеця» (!). І ця недостовірна та блудлива інформація про Підкамінь, нині заполонила численні інтернет-сторінки і друковані видання. Нічого, крім шкоди такі вигадки не приносять, оскільки спроби свідомо ввести у науковий обіг неправдиві відомості, є банальним обманом, який не має нічого спільного ні з науковою порядністю, ні з правдивим патріотизмом.
Маючи в різні роки неодноразові експедиції в Підкамені і на прилеглих теренах Бродівщини, я припускаю, що наскельні ніші в Підкамені були викуті отим кочовим скотарським населенням (див. мій коментар під дописом), яке облюбувало собі той останець і використало під свої поховально-обрядові потреби. Адже ж відомо, що основним об’єктом, в яких кочівники намагалися ховати своїх померлих, був курган. А, власне, сам останець у Підкамені і стоїть ніби на величезному конусоподібному підвищенні, яке ще здалеку нагадує курган велетенських розмірів (придивіться до світлини яку вміщую під цим дописом).
Тому, коли номади з Українського Степу, внаслідок певних історичних перетрактацій опинились на цьому волино-подільському пограниччі в районі Підкаменя, то одразу ж запримітили схожість курганоподібного пагорба зі скельним останцем на вершині, зі своїми, типовими для їхнього степу, велетенськими насипними курганами.
Цілком можливо, що для накриття викутих на Камені могильних ніш, їх (кочівників) майстри-камнетеси перекрили їх зверху дерев’яною двохярусною конструкцією зі сторонами 6-7 метрів, яка вберігала ці поховальні сакралії від непогоди, дощів і талих вод. Власне, сліди цієї дерев’яної споруди, яка по периметру мала ще й галереї-заборола, і дослідив її першовідкривач Михайло Рожко.
Цікаво, що про наскельне поганське святилище в Підкамені збереглися письмові свідчення. Так, у монастирській хроніці підкамініського домініканського згромадження був запис, що, коли ченці Яцека Одровонжа у 13 столітті прийшли до Підкаменя, то застали тут, як пише в документі «…поганське капище на скелях». Було це близько 700 років тому.
Про язичницькі святині в Підкамені і поблизу нього, також писав довголітній бібліотекар конвенту та домініканської парафії при храмі Божого Тіла у Львові, чернець Садок Баронч. Він (Садок Баронч) пише, що біля сусіднього (із Підкаменем) села Паньківці ще до середини 19 століття стояла «кам’яна баба», яка зображала постать «…ніби дівчини у кожушку, з виступаючими персами, в ярмулці чи чепцю на голові і звисаючими руками» яку, ніби-то, перенесли сюди з Підкаменя. Опис цієї кам’яної фігури (кожушок, чепець на голові, виступаючі перса) дає підстави вбачати у ній антропоморфну скульптуру котроїсь із тюркомовних спільнот Українського Степу можливо, половецьку «бабу».
Отож, чи можливо, щоби і наскельна дерев’яна споруда з нішами у Підкамені і кам’яна антропоморфна фігура звідти ж, про існування якої збереглися достовірні свідчення, належали половцям?
Відповідь на це питання слід мабуть дати ствердну, оскільки згідно з літописом у 1093 році галицький князь Михайло Стополк виділив половцям частину землі на границях Червоної Русі і Поділля. Це він зробив за їх заслуги під час оборони Києва від військ Болеслава ІІ. Більше того, низка авторів стверджує, що «… головна садиба половців, про переселення яких мовив літопис, знаходилася у Підкамені і його околицях».
Таким чином, на сьогоднішній день, у Підкамені, ми маємо чи не єдину на Західній Україні, достовірно збережену пам’ятку культури кочівників 11-12 століть. Причому й паралелі до цього підкамінського археологічного об’єкту, і письмові свідчення, дають підстави пов’язувати його власне із половецьким середовищем…
Микола Бандрівський
