Так склалося, що особисто мені жодного разу не пощастило зустрітись із Борисом Демковим за життя. Однак в дитинстві дуже часто чула його знамените творіння – пісню «Квіти ромена», яка в минулому столітті стала шлягером, а платівка була випущена мільйонним тиражем на Всесоюзній фірмі «Мелодія». Тоді, до речі, в кожній сільській та міській оселі було проводове радіо. Згодом, працюючи у тернопільській обласній молодіжній газеті «Ровесник», неодноразово чула добрі відгуки від колег про поета Демкова, який колись також тут працював. Пізніше, у літературному об’єднанні, яке працює в обласній організації письменників, мені довелось так само часто чути це прізвище, адже саме Борис Миколайович був колись багаторічним керівником клубу творчої молоді «Сонячні кларнети» (так називалось тоді об’єднання).
Сьогодні поету, перекладачу, журналісту Борису Демкову (світлої пам’яті) виповнюється 81 років.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Довідка. Народився Борис Демків 20 липня 1936 року в Тернополі. Член Спілки письменників (з 1967 року) та Спілки журналістів (з 1965-го). Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював методистом обласного Будинку народної творчості, кореспондентом тернопільських обласних газет «Ровесник» та «Вільне життя», був багаторічним керівником клубу творчої молоді «Сонячні кларнети», очолював відділ мистецтва обласної бібліотеки для юнацтва, завідував літературною частиною Тернопільського музично-драматичного театру, відділами поезії у журналі «Тернопіль» та газеті «Русалка Дністрова». Він автор поетичних збірок «Сувора ніжність», «Символи», «Червоне мовчання», «Крило зорі», «Древо життя», «Поезії» (вибране), «Ораторія лісу», «Залишаю для вас». Автор слів до кількох десятків пісень. Працював у жанрі художнього перекладу з польської, болгарської, естонської, білоруської. Успішно виступав і як прозаїк та публіцист. Лауреат обласної літературної премії ім. Степана Будного (1974) та літературно-мистецької – ім. Братів Лепких (1996).
До слова. Серед відомих тернопільських поетів чимало тих, кого поет «вивів у люди». З теплом у серці згадує свого Вчителя поет Валерій Дідух. Тримаю в руках його першу поетичну збірку «Кванти думок» (1995) із передмовою незабутнього Бориса Демкова, який благословив його колись на літературну стезю і з яким він приятелював. Не втримаюсь, щоб не процитувати кілька рядків: «Сподвижник точних наук, він і у своїх творах скрупульозний, педантичний: жодного зайвого чи прохідного елемента у розщепленому ядрі слова, яке покликане не тільки карати, але й милувати, возвеличувати людину, спонукати її бути причетною до вселенських тривог і добрих надій. Він пише лаконічно і тому намагається в кожному рядку закумулювати потенційну енергію свого самобутнього поетичного бачення і мислення, тяжіє до філософських роздумів і медитацій, намагається розмовляти із читачем щиро, але не спрощено. І в цьому, мабуть, головна запорука його непересічного таланту».
Ось як написала на своїй сторінці у Фейсбуку про свого батька тернопільська журналістка Світлана Мичко: « Борис Демків, мій красивий, добрий, талановитий і такий непростий тато… Ми без нього вже майже 15 років, а сьогодні йому б виповнилось 80. Вечір пам’яті відбудеться трохи пізніше, разом з презентацією книги спогадів. А сьогодні молимось за його Душу і просимо про молитву всіх, хто його любив, шанував, знав, пам’ятає…»
Пам’ятаємо.
