Олег Шупляк: «Головними в житті я завжди вважав три речі: роботу, роботу і ще раз роботу»

Опубліковано:
26 Червня, 2024 о 14:20
Олег Шупляк: «Головними в житті я завжди вважав три речі: роботу, роботу і ще раз роботу»
Художник Олег Шупляк з Бережан. Фото Олег Шупляк

Олег Шупляк живе у містечку Бережани. Картини ж розбрелися світом: Берлін, Ліссабон, Онтаріо… Його виставку бачили навіть у далекому й екзотичному Бангкоку (Таїланд). Художникові 56 років, з яких понад 35 він провів із пензлем у руці. Створив за цей час більш, ніж тисячу робіт. Останніми двома роками – на тему війни. Малюнки галичанина також зʼявлялись у шкільних підручниках, на поштових марках і навіть на грошax. До речі, пʼять гривень за ескізом Олега Шупляка на конкурсі в США визнали найкращою монетою 2023 року!

– Пане Олеже, ця перемога полестила Вашому творчому «его»? 



– Коли мені запропонували взяти участь у конкурсі, хотів відмовитися. Але, подумавши, сказав собі: чом би й ні? Відтак цих пʼять гривень визнали найкращими в Україні. Тож їх подали на міжнародний конкурс «Coin of the Yoar». У ньому брали участь 2 400 монет із усього світу. Журі відібрало 100 робіт, які розподілили по десяти номінаціях. Гривня перемогла у категорії «найхудожніша монета», а в фіналі її визнали «найкращою монетою світу». Такого успіху українські учасники не досягали ніколи!  До речі, потім я виставив пʼять гривень з тієї серії на благодійному аукціоні у Варшаві. На виручені гроші вдалося придбати медичні рюкзаки для ЗСУ.

– Це, здається, був не перший аукціон, у якому Ви брали участь? 

– Від початку повномасштабної війни відбулося чимало доброчинних заходів, які організовували українські громади від Лондона до Токіо. З найважливіших можу назвати аукціон у Люксембургу, а також акцію у Берліні. Передаю або оригінали картин, або авторські принти, або друковану продукцію (наприклад, календарі з автографами). Це залежить від рівня благодійних заходів.

– Знаю письменників, які після 24 лютого 2022 року не можуть повернутися до творчості. Як налаштовуєте свій внутрішній «камертон»? 

– Попри все – малюю… Перші пів року присвятив темі війни: від живопису – до плакатів і навіть карикатур. Ясна річ, відверто антиросійських. Маю велику аудиторію в соцмережах, тому хотів показати той жах, що у нас відбувається. Дуже боявся, що світ знову «закриє очі». Так, як це вже було сто років тому.

– Одна з Ваших картин  «Мальви» присвячена трагедії в селі Гроза на Харківщині, де внаслідок ракетного удару загинуло понад 50 цивільних?.. 

– Хоча минуло вже два роки і щодня гинуть люди, але звикнути до того неможливо. Як і до дикунства й варварства наших ворогів. Це не вкладається у голову цивілізованої людини. І справді неабияк шокує… На жаль, таке сьогодні джерело натхнення, якщо це слово тут доречне.

– Мені запам’яталася ще одна ваша робота – «Очі війни». Дитячі, старечі… Вони, перепрошую, Вам не снилися потім?

– Коли я завершую роботу, не буває такого, щоб вона потім поверталася до мене уві сні. Мені нині мало що сниться. До слова, «Очі війни» я також віддав на благодійний аукціон. Картину продали за 150 тисяч гривень, які пішли на допомогу ЗСУ – на потреби однієї з бригад і підсилення ППО нашої області…

–  Не можу не запитати про Ваші картини-ілюзії з серії «Двовзори». Це, до речі, Ваш термін?

– Так. Цю серію започатковано ще тридцять років тому. Розпочав із портретів Тараса Шевченка, Богдана Лепкого, Лесі Українки… Нещодавно порахував ті роботи і виявилося 400 «двовзорів» – графіка і живопис. Зловив себе на думці: «Ого!» (Сміється). І то ще не всі опубліковані.

– Одна з Ваших робіт називається «Дівчина, що читає Сальвадора Далі». Як ставитеся до того, що Вас іноді порівнюють із геніальним іспанцем? 

– Не люблю таких порівнянь. Це, звичайно, честь, але… Кожен художник воліє, щоб його цінували за неповторність і самобутність. У мене немає буквального наслідування Сальвадора Далі. А оптичні ілюзії використовували та використовують інші художники. Хоч у цьому напрямі працює небагато митців.

– Якщо не помиляюсь, у Вас якраз у Берліні відбувається виставка чи уже завершилася? \

– Вона постійно діюча. У німецькій столиці працює музей оптичних ілюзій, частиною експозиції якого є моя виставка. Там здебільшого репродукції, але деякі роботи – оригінали. Організатори ознайомилися з моєю творчістю в інтернеті й запропонували співпрацю. «Чом би й ні?», – знову подумав я. Хай люди дивляться.

Картини Олега Шупляка

–  А якими вітрами Вас занесло в Таїланд? 

– Моя виставка відбувалася там у Бангкоку – в Центрі сучасного мистецтва. Її зініціювала і організувала українська амбасада. Спочатку була домовленість, що все триватиме два тижні (саме на стільки орендували зал), але інтерес виявився настільки великим, що вирішили продовжити ще на три тижні. До того ж власники центру надали приміщення вже безкоштовно.

– Де сьогодні можна побачити Ваші картини? 

– Насамперед – у Бережанському замку. Останні пів року я займався обладнанням у його стінах артпростору. Довелося згадати, що за освітою я архітектор, і взятися за організацію експозиційної площі. Там тепер виставлено понад 150 моїх робіт.

Цікаво, що люди приїжджають не тільки зі Львова, чи Києва, а й навіть із Чернігова і Полтави. Мінімальні збори за квитки йдуть на розвиток артпростору. Ми реконструювали і відкрили ще два зали. Тепер, окрім «Українського космосу», там виставлено «Двовзори».

– Хтось із художників працює в майстерні у тиші, хтось – під музику. А як у Вас? 

– Колись я більше слухав музику, а тепер – аудіокниги або цікаві подкасти, чи блогерів (щоби бути в курсі подій). Проте, це на пізнішому етапі роботи над картиною. Коли ж якась ідея тільки спадає на думку, то мозок її опрацьовує. І що б там не звучало, я не чутиму. Вся оперативна пам’ять зайнята важливішим.

– Ваші діти – Віталій і Мар’яна – проявляють хист до мистецтва? 

– Обидвоє навчались у художній школі. Щоправда, донька не пішла далі, а ось син закінчив Академію мистецтв у Львові, потім Познанський університет образотворчих мистецтв (Польща). Після цього продовжив студії в одному з вишів Німеччини. Власне, нині мешкає у Берліні та спеціалізується на перфоменсах. Віталій влаштовував і політичні акції – перед російським посольством, які мали чималий резонанс… До речі, моя мама також була художником, але аматором. Тож, можна сказати, що у нас вже династія.

– А як би Ви продовжили речення «ніхто не знає, що я»… 

– У мене немає скелетів у шафі… Тобто приховувати особливо нічого… Головними в житті я завжди вважав три речі: роботу, роботу й ще раз роботу.

Богдан БОНДАРЕНКО 
(З інтервʼю для журналу Ukrainian People Magazine (Чикаго). 

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Сільський господар
Теги: #інтерв'ю, #шупляк
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Меморіал пам’яті на Тернопільщині має відображати релігійність і світськість, – священник ПЦУ
14:20, 22 Липня, 2024

Меморіал пам’яті на Тернопільщині має відображати релігійність і світськість, – священник ПЦУ

Блоги

ТОП новини тернопільщини: