На Тернопільщину повернулися понад три тисячі бійців, демобілізованих із зони АТО. Обласна влада поставила перед соціальними службами регіону завдання забезпечити швидку адаптацію військових до мирного життя. Однак фахівці зазначають, що психологічна адаптація бійців може тривати роками. Близько року до них уже звертаються рідні демобілізованих з проханням допомогти: вони не впізнають своїх чоловіків, які повернулися із фронту. Водночас психологи наголошують: суспільство треба навчити правильній поведінці й ставленню до колишніх бійців. Власне, й про це розмова з психотерапевтом, координатором центру психологічної допомоги «Крок назустріч» Любов’ю Медведь.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
– У кризовий час психологічної допомоги потребують усі, кого зачепила війна, – каже Любов Медведь, – біженці, переселенці, мобілізовані, демобілізовані, члени їхніх сімей. Якщо, наприклад, дружина, не знаючи, як поводитися з чоловіком, який повернувся із фронту, не витримує стресу і напруги, передає свою нервовість дітям, то тоді, зрозуміло, потрібно звертатися за допомогою. Якщо демобілізований повернувся додому, але, крім радості, у нього виникають й інші почуття – стрес, страх, відчай, він переживає те, що з ним було на війні, також потрібно звертатися до психотерапевта.
– Хтось із демобілізованих усвідомлює свої психологічні проблеми, а хтось – ні, хоча й страждає від безсоння, постійної втоми, почуття провини, нав’язливих думок про безпеку… Як діяти?
– Перш за все за допомогою має звернутися та людина, якій погано, проте часто буває, що вона не визнає проблеми, або ж у неї може бути важкий психологічний стан і вона взагалі не виходить з хати, або не розуміє, що з нею відбувається. У такому випадку за допомогою має звернутися хтось авторитетний для демобілізованого – дружина, товариш, батько. Кожен випадок – індивідуальний, тому немає загальних рекомендацій. Одна й та ж порада може зашкодити, а може й допомогти, – все залежить від стану демобілізованого. Якщо ви звернетеся до психолога індивідуально, то розберуть саме вашу ситуацію – запитають, як ви живете, з чим стикаєтеся, якою була сім’я до мобілізації? Чи пішов чоловік на війну, коли його любили, чекали, а може, він утік від конфліктів? Яку роль відігравав чоловік у сім’ї, він був головою чи все вирішувала дружина?
– З якими проблемами найчастіше до вас звертаються демобілізовані та їхні рідні?
– Бійці не повертаються додому колишніми, і це викликає певне напруження в родинах. Пережите в зоні АТО може вдарити не лише по родинах демобілізованих, а й по суспільству загалом. Це не тільки доля одного бійця: руйнуються сім’ї, страждають родини, страждають діти, адже військові навіть удома продовжують «довойовувати». Дуже важливо отримати психологічну допомогу в перші місяці перебування вдома, бо саме тоді боєць переживає те, на що не було часу на війні, де потрібно було відстрілюватися, нападати, відступати, ховати побратимів, копати окопи, тягти поламану техніку, часто виконувати безглузді команди. Всі ці переживання нікуди не ділися, а відклалися на майбутнє. Хтось може вважати, що посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) його оминув, і він, повернувшись із війни, не змінився, живе, радіє, а через півроку чи через рік його накривають спогади і він не знає, що з ними робити. Є така форма ПТСР – соматична, коли людина справляється зі своїми переживаннями, але тіло чомусь реагує. Виникають нові хвороби, загострюються старі, і демобілізований не розуміє, звідки це. На війні перемерзав, ходив по три дні в мокрих чоботях, носив важке і нічого, а тут повернувся і почав боліти хребет або вийшов без шапки і застудився. На це все є психологічні причини, тому потрібно працювати зі своїми емоціями та переживаннями.
– Чого найбільше бояться бійці, коли повертаються додому?
– Зазвичай, коли бійці повертаються додому, то стикаються з різними речами, яких не очікували. Демобілізовані думають, що їх зустрінуть, зрозуміють, що вдома буде затишно й комфортно, що нарешті біди і втрати, які їх там спіткали, закінчилися, натомість, повернувшись, отримують нову хвилю емоцій. Вони не витримують свят, шуму, особливо бійці, які отримали контузію або були під обстрілами, і цей шум-гам відбивається різким фізичним болем. Загострюється це ще тим, що війна дивна і невизначена. Мирне населення, яке вдень захищаєш, раптом вночі починає стріляти. Дуже важко переживати те, що, за словами одного з демобілізованих, вони під час так званого перемир’я сидять, мов собаки на ланцюгу – в них стріляють, а вони не можуть відповісти, не можуть захистити своє життя, бо інакше трибунал. І коли боєць повертається додому, всі ці відчуття загострюються. Раптом може з’ясуватися, що друг, який стояв з ним на Майдані, вчинив нечесно, лікар, який має рятувати життя, вимагає хабар. Боєць також сподівається на допомогу держави, а тоді з’ясовується, що він – ніхто і звати його ніяк, виникають проблеми з оформленням документів, йому потрібно підтверджувати свій статус, а часто відповідних документів немає – згоріли, їх втратили… У демобілізованого можуть виникати небажані спогади. Якщо відбуваються події, що нагадують війну, він може реагувати дуже сильно – від появи нав’язливих образів перед очима до спогадів бою, – так звані флешбеки. Ці спогади можуть бути настільки реалістичними, що бійцеві здається, ніби він знову на війні, тому потрібно негайно звертатися за психологічною допомогою. Сім’я не має жити у стресі і діти не повинні бути залякані.
Пройти безкоштовну й анонімну психологічну реабілітацію демобілізованим та їхнім сім’ям допоможуть у центрі «Крок назустріч» за адресою: Тернопіль, вул. Над Ставом, 6. Телефон «гарячої лінії»: (098) 469-22-52.
