Лиш одне прохання
- Опубліковано: Олег Герман
- —
- 26 Грудня, 2025 о 22:02
Наростала ніч. Зірки рясно шмигали у вишині небес. Гармидер панував у дворі мого будинку. Мешканці навперебій вигукували свої побажання. Біля лавки, весь у білому одіянні, стояв незнайомий молодий чоловік. Він попередив усіх, що може втілити лишень одне бажання, але вислуховував кожного вельми уважно. І почалося…
– Мені бракує часу. Завше і особливо нині. Саме нині… Часу дайте мені! Часу!
– Я благаю, подаруйте мені долю. Тричі жонатий, три дружини красуні, а жодна не моя. Долі благаю, бо так і не знатиму, що таке щастя.
– А мені вина гарного. Але щоби не самопал, а «фірма»!
– Для мене хай старенька, але на ходу автівка. Все життя мріяв, світу доживаю, а машини катма…
– Мені, аби мир був… За будь яку ціну. Головне, аби мир…
Я вслухувався у кожне почуте, слово, репліку, бажання, у інтонацію їх озвучення. Люди так запально, щиро і з такою вірою просили втілити їх мрії, що молодик у білому ледве встигав занотовувати у затертий блокнотик почуті прохання.
Врешті до нього підійшла маленька дівчинка. Років може 7-8 від роду. Посмикала полу білосніжного піджака і тихенько мовила:
– А мені можна?
– Так, звичайно, – усміхнувся молодик.
– Загляньте в мою квартиру і розвеселіть мою матусю. Вона вже декілька днів плаче. Каже, що її душа болить. Сьогодні в неї день народження…
Молодий чоловік поглянув на притихлий натовп і промовив:
– Я можу втілити лише одне прохання. Почув їх десятки. І ви їх всі чули та виголошували. Вибір того одного – за всіма вами. Отже????
З-під затінку старого горіха вийшов недавно прибулий із фронту воїн. Він лишень вчора навчився робити перші кроки на своїх протезах. Ступав невпевнено й натовп, угледівши його, почав притихати. В міру того, як воїн наближався до сего дивного «повелителя» затихав навіть вітер. Всі очікували його прохання. За два кроки до юнака він повернувся до дівчинки.
– Як тебе звати?
– Надія!
Зависла дзвінка пауза. Здавалося, що вона триває вічність… Та враз її розкололи аплодисменти всіх, хто стояв у дворі. Сліпуча зірка, розрізавши небесну темінь, здивовано пролетіла над розтривоженим будинком. У одному з його вікон спалахнуло світло.
Олег Герман
Коментарі
