Ким був насправді святий Миколай

Опубліковано:
13 Грудня, 2014

Реальний прототип москальського Дєда Мороза та американсько-європейського Санта Клауса  з’явився на світ близько 245 року у містечку Патара, що за шістдесят кілометрів на захід від сучасного турецького міста Демре. У давнину воно мало назву Міри Лікійські, і саме в ньому служив довгий час єпископом чоловік на ім’я Ніколаус, якого визнали святим за його надзвичайну доброту, відданість Богові та служіння людям. Так як він був простим єпископом, а не відомим церковним діячем, то у святих писаннях можна знайти дуже мало фактів iз його біографії. Найдревніша згадка є в «Похвалі», написаній Константинопольським патріархом Проклом десь на межі IV—V століть. А через сторіччя Федір Чтець включив єпископа Мір Лікійських Миколая до списку учасників Першого Вселенського Собору, який відбувався у 325 році в Нікії і на якому був розроблений перший варіант Символу Віри.


 

Кілька років тому я  мала щастя побувати на батьківщині нашого улюбленого святого Миколая. Поки автобус понад дві години мчав нас узбережжям Середземного моря від розкішної Анталії до захованого між кам’янистими ущелинами скромного Демре, екскурсовод Айлін повідала ось таку історію. Миколай народився в сім’ї заможного немолодого подружжя, яке все життя просило в Бога дитинку. І нарешті в них народився незвичайний синок. Стародавні перекази стверджують: ще малесеньким хлопчиком він годину простояв у купелі, де його хрестили, простягнувши рученята до Всевишнього, а в дні посту лише раз на день смоктав материнське молоко! В дитинстві та ранній юності він теж дуже відрізнявся від однолітків, бо фактично не цікавився спочатку забавами, а потім дівчатами. А вже в 19 років остаточно вирішив присвятити своє життя служінню Богу. Став монахом, відвідав Святу Землю, а відтак, завдяки Божественному Провидінню, був посвячений в єпископи. Але найголовніше, що Миколай користувався величезною пошаною і любов’ю простого люду, тож за свої чудесні діяння ще за життя був визнаний святим.

 

 

Ось лише один випадок , як Миколай, ще не будучи єпископом, врятував від ганьби та нещастя бідну родину. Якось він випадково дізнався, що один iз міщан у розпачі, бо не має приданого для жодної зi своїх трьох красунь–доньок, тож старша сестра навіть вирішила взяти гріх на душу і продати себе у дім розпусти, аби тільки влаштувати особисте життя молодших сестер. Відтак уночі Миколай підкинув у їхній будинок мішечок iз золотом із власного батьківського спадку, якого якраз вистачило на придане для найстаршої дівчини, а потім те саме робив ще двічі, тож усі три сестри змогли вийти заміж. Переповідають, що дари свої він кидав у будинок не через вікно, а через пічну трубу, тож вони потрапляли то в чобіт, то в панчоху, які сушилися в 

каміні. Звідти начебто й пішла світом традиція класти подарунки в декоративні чобітки чи шкарпетки. А на різдвяні свята легендарний єпископ одягав довгий сірий плащ iз капюшоном, щоб ніхто не міг його впізнати, і вночі обходив усі будинки найбідніших сімей, аби залишити під дверима солодощі для дітей.

 

Про вже пізніші події, коли Миколай iз великим ризиком для себе виступив у ролі захисника трьох несправедливо приречених на смерть візантійських чиновників, йдеться у писанні Євстратія Константинопольського. Єпископом у Мірах Лікійських Миколай прослужив аж до своєї смерті, відтак був похований у стародавньому саркофазі, для захисту якого потім збудували невелику візантійську церкву, яку пізніше назвали іменем святого. А незабаром віруючі, які приходили поклонитися його праху, почали помічати, що після молитви в них чудесним чином починають зникати різні хвороби. Тож дуже швидко храм став місцем масового паломництва. І хоч самі мощі святого ще в 1087 році було вивезено задля безпеки (тоді християнські святині у цих краях переживали далеко не кращі часи) в італійське місто Барі, церква святого Миколая на його батьківщині залишилася святинею. Кажуть, у XIX столітті її було реконстру­йовано на гроші російського імператора Ніколая I, який навіть хотів викупити цю землю у Туреччини, але російсько–турецька війна, що вибухнула, сплутала всі плани.

 

Тепер храм святого Миколая у турецькому місті Демре – це, швидше, музей, але віруючі з усього світу продовжують приїздити сюди, щоб попросити у чудотворця допомоги. Із трепетом прикладають руки до вже порожнього саркофага і ступають «коридором грішників», який начебто допомагає очиститися від будь–якої скверни. Ну а турки не були б турками (вони, до речі, називають святого Миколая Ноель–баба, що в перекладі означає святий отець), якби не робили на всьому цьому бізнес. Тож неподалік церкви–музею нині розташовано кілька магазинів з іконами та талісманами вартістю від 5 до понад 500 доларів. Один з образків я привезла і до свого дому в надії, що в ньому таки живе дух доброго святого.

 

Двічі на рік — 19 грудня та 22 травня (на «зимового» та «літнього» Миколая) — у православному храмі турецького Демре правлять служби під егідою самого Константинопольського патріарха за участю священиків iз багатьох країн. А ще в цьому місті є аж три пам’ятники святому Миколаю — два оригінальних «світських», як передусім захисникові дітей, і третій, канонічний, біля стіни храму. Четвертий же — пам’ятник уже його казковому образу, Санта–Клаусу. Цьогорічного 19 грудня, як і щороку, біля них буде особливо людно, навіть не зважаючи на те, що туристичний сезон зараз «мертвий».

 

На фото – три памятники святому Миколаю на його батьківщині

Фото автора

 

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Тернопільський “водоканалівець” Любомир Калиняк: «Я дуже люблю людей і свою роботу»
21:11, 6 Травня, 2024

Тернопільський “водоканалівець” Любомир Калиняк: «Я дуже люблю людей і свою роботу»

Блоги

ТОП новини тернопільщини: